Ранньодинастичний період (Шумер)

Ранньодинастичний період Шумеру (скор. РД; англ. Early Dynastic Period, скор. ED) ― період в історії Стародавнього Близького Сходу та найдовший період в історії Шумеру. Розпочався на початку 3-го тисячоліття до н. е. (3000 або 2900 рр. до н. е.) та тривав аж до становлення Аккадської імперії у 2316 р. до н. е.

Ранньодинастичний період англ. Early Dynastic Period
Реконструкція поховальної процесії часів РД, бл. 2600 рр. до н. е.
‹ Культура Джемдет-Наср Аккадське панування ›
Місце	Межиріччя, Шумер
Період	3000 або 2900 рр. до н. е. — 2350 або 2300 рр. до н. е.
Завершився після	Заснування імперії Аккад бл. 2316 р. до н. е.
Є частиною	бронзова доба
Термін ввів в обіг	Генрі Франкфорт
Військові конфлікти	бл. 2500-2350 рр. до н. е. ― конфлікт щодо кордонів між містами Лагаш та Умма;
Досліджується наукою	ассиріологія, шумерологія
Ранньодинастичний період у Вікісховищі

Цей період заведено поділяти на чотири окремі підперіоди: РД I (бл. 2900 ― 2750 рр. до н. е.), РД II (бл. 2750 ― 2575 рр. до н. е.), РД IIIa (бл. 2575 ― 2475 рр. до н. е.) та РД IIIb (бл. 2475 ― 2300 рр. до н. е.). Проте дану періодизацію застосовують виключно до Нижнього Межиріччя, адже в інших регіонах Близького Сходу були власні темпи розвитку^[1]. Власне, поділ спирається лише на археологічні дані, тому його застосовують при періодизації знахідок. У політичному та соціальному сенсі увесь період має сприйматися як цілісна структура, без жодного поділу^[2].

Під час РД проходили важливі процеси, які окреслили основні засади існування шумерського суспільства. За невідомої причини відбулася реформація клинопису, що значно полегшило прочитання тогочасних шумерських текстів. Відбувся розвиток літературної традиції, з'являються тексти нових жанрів: епістолярні, юридичні, королівські (хронології та щодо заснування культових будівель) та літературні твори. Виникає чітко окреслена класова система; храми та палаци утверджуються як культурні центри; виникає міжрегіональна торгівля. Вперше з'являється поняття «грамотності» та вивчення мов^[3].

Історія вивчення та періодизації

Генрі Франкфорт, який першим ввів термін Ранньодинастичного періоду, 1930-ті роки.

Термін «Ранньодинастичний період» був запропонований нідерландським археологом Генрі Франкфортом у 1932 році на позначення часового проміжку в історії Шумеру, що тривав від культури Джемдет-Наср і до заснування Аккадської імперії у 2316 році до н. е. Саргоном Аккадським^[4]. Можливо, він сформував його відповідно до однойменного періоду в історії Стародавнього Єгипту. Вперше Франкфорт використав цей термін у своїй монографії «Археологія та шумерське питання^[a]» (англ. Archeology and the Sumerian Problem), що спиралася на лекції, які він прочитав на «18-му конгресі сходознавців» у Лейдені. Розподіл на підперіоди виник у 1930-х роках під час археологічних розкопок Чиказького інституту вивчення стародавніх культур в долині річки Діяла, на схід від Багдаду. Під час розкопок в Ешнунні, Тутубі та Тель-Аграб були знайдені храми, подальші розкопки яких дозволили розбити РД на періоди. Дослідники вважали, що зміни та перебудови храму Абу в Тутубі вказували на те, що РД проходив три стадії розвитку^[5].

	Три фази, яким ми дали назви, відрізняються повною зміною плану [святилища]. Це не змінило характеру служіння богу, якому було присвячено святилище. Але саме з цієї причини ми схильні пояснювати зміни плану загальними причинами, що впливають на сучасну цивілізацію в цілому. І зміни в плануванні фактично збігаються зі змінами стилю значної частини предметів, знайдених у будівлях.
— «Відкриття Східного інституту в Іраку, 1933/34: Четвертий попередній звіт Іракської експедиції»[6]

Франкфорт вважав, що саме під час РД можна із впевненістю стверджувати, що основний панівний соціальний прошарок складали шумери^[7]. Дарма, що в сучасній ассиріології зберігається ця термінологія, а подекуди навіть й часові рамки, саму ідея поділу на підперіоди сучасні дослідники відкидають. Так, ознаки РД II не виходять за межі долини річки Діяла, тому зазвичай періоди РД I та РД II представляють як один. Ба більше, таке розділення можна застосувати лише щодо Нижнього Межиріччя, бо в інших районах Близького Сходу (наприклад, в Сирії) відбувалися свої унікальні процеси. Саме тому в сучасній науці зберігся лише загальний термін ― «Ранньодинастичний період», яким позначають відповідний період розвитку шумерського суспільства^[8].

Географія періоду

Південне Межиріччя

Ландшафт Нижнього Межиріччя, долина річки Діяла.

Межиріччя, чи як його називали давні греки ― Месопотамія, географічно окреслене на півночі Вірменським нагір'ям, на сході ― горами Загроса, на півдні ― Перською затокою, а на заході ― Аравійською пустелею. Проте сучасна мапа регіону відрізняється від географічної ситуації часів РД періоду. Річки Тигр та Євфрат, які були дуже важливими для виживання давніх шумерів, раніше текли набагато ближче одна до одної, майже паралельно. Євфрат був значно мілкіший за Тигр, а також спокійніший, тому був придатніший для судноплавства та сплаву ресурсів. Тигр же був бурхливим і менш придатним для перших систем іригації, тож ранні поселення зводилися саме біля берегів Євфрату, а також у долині Діяли. Існує теорія, що долина Межиріччя була коротшою на 120―150 км і Перська затока займала більші території, а коли вона відійшла, то залишила болотисту місцевість^[9].

Межиріччя у Ранньодинастичний період. На мапі позначені основні міста (міста-держави), які в історіографії заведено називати Шумером, хоча це не офіційна назва країни.

Територію Межиріччя заведено ділити на два регіони ― Нижнє (Південне) Межиріччя та Верхнє (Північне) Межиріччя. Період РД у своїй більшості стосується саме Нижнього Межиріччя, яке ще іноді називають Вавилонією. Ця територія лежить у зоні пустельного клімату, тому з середини березня до кінця листопада там стояла пекельна спека. Влітку температура могла сягати бл. +50 °C. Не радували й вітри, через географічне положення вони часто приносили пилові й піщані бурі. В цей період також не було дощу, бездощові періоди могли тривати до восьми місяців^[10].

Взимку була своя біда ― зливи. Страшні ураганні зливи часто проходилися Межиріччям. Мало того, що вони перетворювали усю землю на трясовину, так вони ще й були такої сили, що могли зашкодити навіть людям. Ба більше, сонце швидко висушувало землю та залишало значний шар солі, що сильно заважало землеробству^[10]. Через недбале господарювання південь Межиріччя вкрився солончаковими болотами, через що впродовж другої половини 3-го тисячоліття до н. е. значно скоротилися врожаї пшениці та ячменю^[11].

Окрім того, територія Південного Межиріччя не була багата на сировинні ресурси. На її території не росло сировинної деревини, жодного будівельного каменю, ані металевих руд. Тож єдиними доступними ресурсами були очерет та глина^[12].

Основні міста

На початку РД періоду шумерські міста Урук, Ур, Лагаш, Умма та Ніппур, які розташовувалися у Нижньому Межиріччі, набувають особливо впливу над Стародавнім Шумером. Трохи північніше розпочинається гегемонія Кішу, Марі, Нагару та Ебли. Населення Уру, найбільшого на той час шумерського міста, сягало 34 тисяч жителів. Зважаючи на розміри інших міст населення Шумеру могли складати бл. 200―260 тисяч^[13].

Окрім війн та торгівлі міста об'єднувала також найважливіша наукова доробка шумерів ― система іригацій. Так, головні канали іригацій одночасно обслуговувалися декількома містами, через що подекуди виникали конфлікти та війни. Обмежений доступ до води й постійна потреба в контролі цього ресурсу змушувала місцевих правителів будувати нові іригації^[14].

Економіка та соціальний устрій Нижнього Межиріччя

Відбиток циліндричної печатки з Урука, що зображує «царя-жреця» в крислатому капелюсі та довгому плащі, який пасе стадо богині Інанни, символізованої двома баранами, обрамленими пучками очерету.

Важко із впевненістю стверджувати яким саме було суспільство у Ранньодинастичний період. В першу чергу це викликано недостатньою кількістю джерел, адже більшість писемних джерел ― адміністративні документи, а з них доволі важко зрозуміти соціальний устрій. Довгий час серед ассиріологів панувала «теорія храмової держави», вперше запропонована Ніколаусом Шнайдером (нім. Nikolaus Schneider) та Антоном Деймелєм (нім. Anton Deimel). Вони фактично представляли шумерське суспільство як примітивну теократію. В центрі політичного та соціального життя був храм, якому належали чи не всі землі міста, а також підконтрольних територій (зазвичай сіл). Очолював культову споруду головний жрець (іноді цю роль на себе перебирав місцевий енсі, який керував одночасно і палацом, і храмом). Вища храмова адміністрація контролювала значну частину виробництва, володіли землею та зокрема мали політичний вплив, адже вважалося, що вони виконують волю богів, яким присвячено храм. У пізніх текстах РД IIIb є натяки на вплив храму навіть на зовнішню торгівлю^[15].

Проте сучасна ассиріологія ставить дану теорію під сумнів. Вона була сформована на матеріалах, які були знайдені під час розкопок у місті Лагаш і не брала до уваги інших міст^[15]. Власне, храми не мали монополію щодо усіх ресурсів, а найбільший вплив був все-таки за палацом та його очільником. Палац утримував армію, керував військовими кампаніями, проводив зовнішню торгівлю та навіть втручався у справи храмів, коли це було необхідно^[16]. Ба більше, свою вагу храми набирають лише у пізні періоди, в РД IIIb. Окрім того, храми залежали від політичного порядку та систем іригації, які контролювалися палацом^[17]. Наприклад, храм богині Бава у Гірсу довгий час вважався просто громадським та культовим місцем, яким керувала дружина місцевого енсі. У писемних джерелах раннього РД ми знаходимо цю споруду під назвою «домівка жінки» (шум. 𒂍𒊩, трансліт. e₂-mi₂, досл. «будинок жінки»; або можна інтерпретувати як «місце, де керує жінка»). І лише пізніше, в період РД IIIb, цю споруду почнуть називати храмом. Власне, в джерелах подекуди немає конкретної різниці між «палацом» та «храмом»^[18].

Суспільство Ранньодинастичного періоду

Усього: 1 чоловікові ― 50 літрів, 1 чоловікові ― 40 літрів, 5 чоловікам ― по 15 літрів кожному, 23 чоловікам ― по 10 літрів кожному, Вони чоловічої статі.

56 жінкам-робітницям ― по 20 літрів кожній, 72 жінкам-робітницям ― по 15 літрів кожній, 34 жінкам ― по 10 літрів кожній.

Загалом ― 192 людини, включно з дорослими та дітьми, отримали ячмінь. Усього було 2935 літрів ячменю. [Це] раціони ячменю. Жінки-робітниці та діти ― власність богині Бау.

Шаша, дружина Уруінімгіна, короля Лагашу.

В місяць поїдання солоду для Нанше, Еніггаль, інспектор, розподілив це із зерносховища Бау. Це дев’ятий розподіл четвертого року.

Витяг із храмового раціону щодо видачі ячменю^[19]

Суспільство РД періоду досліджують на основі різного роду адміністративних документів. Усе соціальне життя оберталося навколо так званих «домогосподарств». Це були великі будинки, де могли проживати декілька сімей, а також усі залежні від них групи, як от раби. Кожне таке домогосподарство було самодостатнім, вони могли виробляти власні товари, володіти землею, тримати худобу, мати свої знаряддя праці та навіть риболовецькі човни. Найзаможніші домогосподарства тримали рабів, могли наймати робітників, а також стосуватися так званої «місцевої знаті». Така шумерська аристократія мала вплив і на палац, а також мала доступ до місцевого головного храму, який зазвичай обмежувався жерцями і місцевим правителем. Кожне домогосподарство називалося «будинком» (шум. 𒂍, трансліт. e₂, досл. «дім»), але іноді вони могли спеціалізуватися на чомусь, тоді вони називалися відповідно: «будинок ювелірів», «будинок каменярів» тощо. Подекуди домогосподарства так розросталися, що всередині них відкривалися окремі цехи, які теж називалися будинками. У таких домогосподарствах жили усі необхідні для господарства професії. Деякі домогосподарства присвячувалися певним богам, вони згодом перетворювалися не невеличкі культові споруди, а згодом й у храми. Кожна така релігійна споруда називалася будинком бога (e₂ + ім'я богу, якому було присвячено будівлю).^[20].

На основі багатьох домогосподарств і утворювалося місто, яким мав хтось керувати. Перші правителі були місцевими військовими вождями, які змогли утвердити свою владу й отримати контроль над містом. Зазвичай вони вдавалися до переказу міфів, де одноосібно виступали нащадками богів, чим і утверджували свою владу. Так, житло правителя називалося «великим будинком» (шум. 𒂍𒃲, трансліт. e₂-gal)^[20]. Спочатку на позначення правителя використовували титул «ен» (шум. 𒂗, трансліт. en, досл. «господар»), чия роль є доволі розмитою. Це було щось середнє між головним жерцем і мером міста, бо вони виконували як суспільні функції, так і релігійні. Проте згодом так стали називати тільки головних жерців^[21]. Ближче до РД II виникають два нові терміни ― «енсі» (шум. 𒑐𒋼𒋛, трансліт. ensi₂, досл. «господар оранки») та «лугаль» (шум. 𒈗, трансліт. lú-gal, досл. «велика людина»). Зазвичай, титул «лугаль» позначав воєначальника або правителя-воїна, проте іноді правитель міг мати обидва ці титули одночасно, тому важко сказати чим вони насправді відрізнялися. Вважається, що титул енсі стосувався виключно адміністративної посади, коли як лугаль відповідав за військо. У пізніших періодах правителів будуть називати просто «лугаль». Проте не важливо як шумери називали правителя, вони свято вірили що той був посланий до них із небес. Так, у ранніх міфах сам концепт правління був подарований богами, бо ті були засмучені, що люди не корилися їм і не могли достатньо організувати себе^[22].

Ур-Нанше: зверху, закладає фундамент для святині; знизу, керує її освяченням.

У кожного правителя було військо, яке набиралося з народу та мало трохи кращі права на розподіл їжі. Наприклад, з однієї з табличок нам відомо що один з правителів міста Шуруппак мав військо в 700 воїнів. Нам мало відомо як про склад війська, так і про їх можливі характеристики, проте воно було доволі розвинене для свого часу^[23]. Скоріше за все у військо входили звичайні робітники-селяни, яких набирали саме під час військових кампаній, та які верталися до своєї звичайної роботи у мирний час^[24]. Проте ми знаємо, що вже в цей період існувала складна організація військових одиниць. Так, загонам командував «угула» (шум. 𒉺, трансліт. ugula, досл. «сержант»), які пізніше підпорядковувалися головному командирові ― «нубанда» (шум. 𒉡𒌉, трансліт. nu-banda₃, досл. «очільник, командир»). Можна припустити, що від статусу воїна залежала і його платня^[25].

Основу шумерського суспільства складали робітники. Їх розділяли за статтю: робітників чоловічої статі називали «гуруш» (шум. 𒆗, трансліт. g̃uruš, досл. «юнак»), а жіночої ― «геме» (шум. 𒊩𒆳, трансліт. geme₂, досл. «рабиня»). Вони мали менше прав, проте були не зовсім рабами. За свою роботу кожен міг отримати платню від свого домогосподарства: ячмінь, зерно або іншу їжу. Також видавалася вовна або олія. Жінки зазвичай отримували менші раціони, ніж чоловіки. Розмір раціону також залежав і від виконаної роботи, спеціалізації тощо. Проте раціони видавали не тільки активним членам домогосподарств, а також дітям та літнім людям^[26]. Були й інші більш престижні роботи: чиновники, лікарі, чашники^[b] та кухарі. Вони складали привілейований прошарок, який отримував більші та кращі раціони^[27].

Раби в РД період зустрічалися рідко, проте їх теж розрізняли за статтю. Рабів чоловічої статі називали «арад» (шум. 𒀵, трансліт. arad₂, досл. «раб»), жіночої ― «геме» (шум. 𒊩𒆳, трансліт. geme₂, досл. «рабиня»), так само як і робітниць. Обидва знаки утворені через поєднання знаків чоловік/жінка зі знаком 𒆳 (шум. 𒆳, трансліт. kur, досл. «інша країна»), який застосовували до інших країн чи народів. Це доводить основне джерело рабів ― полонені. Раби могли належати як окремим особам, так і домогосподарствам^[28].

Іншим привілейованим прошарком були писарі. На початку РД періоду дещо спрощується шумерська писемність: знаки починають позначати склади, а не цілі поняття; стандартизується напис знаків (тепер писарі не водять клином по глині, а притискають його, що робить знаки впізнаванішими). Це сприяє швидшому вивченню мови та створює цілу нову касту шумерського суспільства^[29]. Спочатку писарі навчалися при дворі, згодом для цього сформують окремі школи ― едуба (шум. 𒂍𒁾𒁀𒀀, трансліт. e₂-dub-ba-a, досл. «будинок, де передають таблички»). Там писарі вчилися писати шумерською через копіювання текстів. Цікаво, що значна частина творів до нас дійшла саме в такому вигляді, а не в оригіналі. Писарі могли найматися як до установ ― храмів та палаців, так і служити окремим людям ― купцям, суддям, лікарям тощо. Вміння читати та писати вважалося найскладнішим ремеслом, тому воно щедро оплачувалося^[30].

Війни та дипломатія

Політичний ландшафт Ранньодинастичного періоду визначався складною динамікою між агресивною експансією на півночі та спробами кооперації на півдні. Відносини між містами-державами коливалися від військових союзів та торгівельних угод до жорстоких затяжних воєн за ресурси^[31].

Південні альянси

Цвях до фундаменту на честь мирного договору між Ентеменою з Лагаша та Лугал-кініше-дуду з Урука

У Південному Межиріччі існувала практика створення союзів між шумерськими містами. Печатки періоду Джемдет-Наср та РД I свідчать про існування ранньої ліги, до якої входили Ур, Ларса, Забалам, Урук та, ймовірно, Кеш. Природа цього об'єднання залишається предметом дискусій: одні дослідники вбачають у ньому торгівельну мережу, інші — політичну надбудову, яка спершу гуртувалася навколо культу Інанни в Уруці, а згодом переорієнтувалася на культ Енліля в Ніппурі^[31].

Чіткіші відомості дають архіви Шуруппака періоду РД IIIa. Вони документують обмін робітниками та товарами між шістьма містами: Уруком, Адабом, Ніппуром, Лагашем, Шуруппаком та Уммою. Це дозволило вченим сформулювати теорію «ліги Кенгір» (шумерська назва Шумеру), яку пізніше перейменували на «Гексаполіс». Ймовірно, головною метою союзу був захист транспортування та торгівлі водними шляхами, що з'єднували ці міста. Хоча в текстах згадуються загони «юнаків, що йдуть на битву», їхня загальна кількість (менше тисячі) надто мала для масштабних війн, що вказує на локальний характер військової співпраці^[31].

Зовнішня політика та шлях до імперії

Панель «Війна» на штандарті Ура, що зображує воїнів, залучених до військової діяльності. Датується приблизно 2600 роком до н. е.

У період РД IIIb локальні конфлікти переросли у регіональні війни. Правителі почали здійснювати далекі походи. Той самий Еанатум стверджував, що переміг не лише Умму, а й еламітів, держави Субір та Арава в Ірані, а також коаліцію Кіша, Акшака та Марі. Хоча його описи «курганів із трупів до небес» можуть бути перебільшенням, вони свідчать про розширення горизонтів війни. Дипломатичні зв'язки сягали далеко за межі Межиріччя, включаючи обмін дарунками з містами на узбережжі Перської затоки та в Ірані^[31].

Наприкінці періоду ідея об'єднання Південного Межиріччя почала набувати реальних обрисів. Еншакушанна з Урука першим прийняв титул «ен Шумеру і лугаль країни». Його наступник Лугальзагесі тимчасово консолідував під своєю владою Урук, Умму, Ларсу, Адаб та Ніппур. Однак ці «протоімперські» утворення виснажили регіон постійними війнами, створивши ідеальні умови для Саргона Аккадського, який близько 2300 р. до н. е. завоював Шумер і створив першу справжню територіальну державу в історії Месопотамії^[31].

Культурні тренди

Релігія

Ранній релігійний рельєф (2700 р. до н. е.)

Різьблена фігура з пір'ям. Цар-жрець, одягнений у сітчасту спідницю та капелюх з листям або пір'ям, стоїть перед дверима храму, символізованого двома великими булавами. Напис згадує бога Нінгірсу. Ранньодинастичний період, близько 2700 р. до н. е., Гірсу.

Шумери не відмежовували релігійне від світського, тож вплив релігії прослідковувався і в політичних питаннях, та навіть в економіці. В центрі культу стояв храм (або «домівка бога»), по центру кого зазвичай ставили статую головного божества. Вона була земним уособленням бога, тож за нею піклувалися: її мили, годували, одягали та дарували подарунки^[32]. Храми вважалися житлом бога на землі, тож доступ туди був обмежений. Туди могли потрапити лише жерці та представники аристократії. Деякі храми навіть були захищені стінами та мали свої невеличкі охоронні загони^[33].

В місті був один головний храм, присвячений місцевому божеству. Окрім того, могли бути й інші менші храми, а також невеличкі святилища. Не зважаючи на значні списки богів, які могли містити понад сотню божеств, не можна стверджувати що у шумерів був окреслений пантеон богів. Ці списки були лише способом для писарів вивчити усі імена богів, які вони зустрічали у текстах. Місцеві культи були обмежені провідними богами регіону, а саме: Енкі (Еріду), Інанна (Урук або Забалам), Енліль (Ніппур), Уту (Ларса або Сіппар), Нанна-Суен (Ур) або Ішкур (Каркара). Проте існували й менш розповсюджені локальні божества^[33]. РД період ознаменував створення божественних родоводів, які об'єднували місцевих богів у спільну сім'ю. Звичайно ж від цього роду йшов й рід правителів, що виправдовувало владу місцевого енсі. Саме в цей період ми зустрічаємо спроби утвердити божественне походження влади як такої^[34].

Настінна табличка з Ура із зображенням храму (внизу праворуч). Близько 2500 р. до н. е.

Шумери вірили, що перші міста збудували боги, щоби в них було своє місце на Землі. Відповідно, храми ухвалювали усі рішення від імені богів. Вважалося, що усе що заробив храм (зазвичай врожай) ― це власність бога, яку він жертвував у вигляді раціонів (платні) для працівників храму. Іноді до храму приходили вдови, хворі та нужденні, які не могли самі себе забезпечити, тож користувалися захистом храму^[35].

Суспільне життя наповнювали численні свята та фестивалі. Навіть на честь смерті поважних людей влаштовували «бенкет смерті», на який запрошували усю місцеву знать. Під час фестивалю приносили дари мертвим, які ті могли спожити у потойбіччі. Так, доволі важливим для культу мертвих було свято 10-го місяця на честь богів Лугаль-урубара (шум. 𒀭𒈗𒌾, трансліт. dlugal-urub) та Нін-Гірсу-к (шум. 𒀭𒎏𒄈𒋢𒅗, трансліт. dnin-gir₂-su-ka). Під час цього свята було заведено обдаровувати сім'ї вельмож, чиї родичі нещодавно померли. Окрім їжі та напоїв на святах були й розваги ― музика та спортивні змагання. Важливі споруди прикрашали квітами^[36].

Окрім богів шумери вірили й в різних демонів, які зазвичай проживали у віддалених та небезпечних регіонах. Вони викликали різні негоди, а також могли спричинити хвороби (наприклад, демон Асаг викликав хвороби). Від них носили амулети, намагалися захиститися різними чарами. Проте іноді до них зверталися і за допомогою, намагалися задобрити або просили покарати ворогів^[37].

Мистецтво та архітектура

Статуя «Баран у хащах», знайдена на Королівському кладовищі Ура, містить матеріали, отримані шляхом торгівлі.

Мистецтво Ранньодинастичного періоду не було просто естетичним явищем, а слугувало потужним інструментом легітимації влади та пропаганди. Як і в попередні епохи (Пізній Урук, Джемдет-Наср), головними персонажами візуального мистецтва залишалися боги та правителі. Саме в цей час, коли влада монархів зростала, храми та палаци набували небаченої величі, демонструючи, хто саме знаходиться на вершині соціальної піраміди. На початку періоду РД фігура правителя в мистецтві була майже непомітною. Однак згодом утвердився принцип ієрархічної перспективи: монарха почали зображати значно більшим за його оточення. Яскравими прикладами цієї трансформації є «Стела Ушумгаля» (РД I—II) та стела Ур-Нанше (ранній РД IIIb). Справжньою інновацією пізнього РД стало зародження історичного наративу. «Стела шулік» (2400 до н. е.) поєднує клинописний текст із зображеннями, що нагадують «комікс»: бог Нінгірсу та правитель Еанатум діють спільно, караючи ворогів. Основна ідея таких пам'яток — повна відповідність дій царя волі богів. Вчені вбачають у цьому початок ідеологічного процесу, який згодом призведе до обожнення правителів (починаючи з Нарам-Суена)^[38].

Унікальним явищем стала масова установка в храмах посвячувальних статуй. Вони зображували представників еліти — жерців, чиновників та заможних громадян — у позі вічного моління (руки складені на грудях, великі очі, спрямовані на божество). Найвідоміші колекції таких статуй знайдено в храмі Абу в Ешнунні (Тель-Асмар) та храмі Іштар у Марі^[38].

Період вирізняється безпрецедентною увагою до зображення жінок, чого не спостерігається в інші епохи історії Межиріччя. Жінки — переважно жриці, цариці та палацовий персонал — часто з'являються на рельєфах, циліндричних печатках та в скульптурі (як у Шумері, так і в Сирії — Марі, Ебла). Дослідники зазначають, що жіночі образи 3-го тисячоліття до н. е. були високо індивідуалізованими, на відміну від стилізованих та уніфікованих зображень пізніших періодів^[38].

Вплив шумерського канону поширювався на схід, зокрема на Сузи (Іран). Тамтешні статуї та рельєфи поєднували месопотамську іконографію з місцевим натуралістичним стилем. Окремою категорією є вироби "Джирофтської цивілізації» (східний Іран), відомої своїми різьбленими хлоритовими судинами. Величезний масив даних про візуальну культуру надають циліндричні печатки. Вони містять тисячі сцен із зображенням богів, ритуалів, тварин та сцен праці, що робить їх найважливішим джерелом для розуміння візуального коду епохи^[38].

Історія періоду

Після Великого Потопу

Історія про Гільгамеша та Аггу

Історія Ранньодинастичного періоду ― найскладніший для опису етап, оскільки це так звані «темні віки» Шумеру. Писемних джерел, які б описували конкретні політичні події, майже немає. Ми знаємо про цей час переважно з археології та пізніших міфів. Влада переходила від одного міста до іншого, а всередині міст один за одним змінювалися правителі^[39]. Якщо вірити Списку царів Шумеру, то РД період розпочався як раз після Великого Потопу, коли боги відновити владу та поставили її у місто Кіш. Цим розпочинається Перша династія Кіша. Саме в цей час формується ідея монархії. Титул «Лугаль Кіша» стає синонімом «імператора». Той, хто володіє Кішем, контролює іригаційну систему півночі. Родоначальником династії стає напівлегендарний цар Етана^[40].

Першим правителем, чиє існування підтверджено реальними написами, став Енмебарагесі, цар Кіша. Згідно з «Царським списком», він підкорив Елам і правив 900 років. Хоча список приписує йому неймовірно довге правління, два написи періоду РД I—II доводять, що він був реальною історичною особою. Існує також підтвердження в «Тексті Туммаль» (пізніший документ про реконструкцію святилища в Ніппурі), що саме Енмебарагесі збудував перший храм Енліля в Ніппурі. Хоча храм богині Інанни в цьому місті існував ще з періоду Урук, немає жодних доказів існування храму Енліля до періоду РД I—II^[40].

Останнім правителем Першої династії Кіша був син Енмебарагесі — Агга (або Акка). Пізніша епічна поема описує конфлікт між Аггою та Гільгамешем, царем Урука. Гільгамеш, який у шумерському епосі постає як напівбожественний герой, також згадується у «Царському списку» як п'ятий цар Першої династії Урука. Цікаво, що Агга також є в списку, але поміщений там майже на тисячу років раніше за Гільгамеша. Оскільки історичність Енмебарагесі доведена, дослідники переконані, що Гільгамеш та Агга також були реальними особами, а їхні династії існували одночасно, перетинаючись у часі, а не йшли одна за одною, як це подає список. Ба більше, варіант імені Гільгамеша було знайдено в архаїчному тексті з Ура^[40].

Окрім Гільгамеша, «Царський список» називає принаймні двох інших божественних істот членами Першої династії Урука: це безпосередні попередники Гільгамеша — Думузі та Лугальбанда. Також згадується Енмеркар, попередник Лугальбанди, який став героєм двох пізніших епосів. Через це деякі історики називають період РД I—II «Героїчною добою» Месопотамії — добою, чиї правителі (реальні чи вигадані) згодом стали легендарними персонажами міфів та епічних поем^[40].

Війни за ресурси: Лагаш та Умма

У наступний період, РД III довші та численніші написи нарешті дозволяють історикам підтвердити історичність багатьох шумерських правителів та подій. Зокрема, вони дають змогу відтворити історію тривалого прикордонного конфлікту між Лагашем та Уммою^[40].

Наприкінці ери РД I—II обидва міста-держави розширили свої території настільки, що між ними залишилася лише невелика смуга вільної землі. Звісно, обидва міста претендували на цю ділянку. Месілім, цар Кіша, виступив арбітром у цій суперечці — можливо, через те, що Умма і Лагаш були його васалами, або ж просто завдяки своєму авторитету та могутності. Він вирішив, що Умма має право обробляти спірне поле, але зобов'язана віддавати частину врожаю Лагашу^[40].

Видається, що Умма була незадоволена таким рішенням. Через кілька поколінь місто розірвало угоду та припинило виплачувати встановлену данину. Це неминуче призвело до війни з Лагашем. Еанатум, правитель Лагаша (бл. 2430 р. до н. е.), завдав поразки Уммі, відновив дію початкової угоди та наклав на підкорене місто додатковий податок. Окрім цього, Еанатум стверджував, що вигнав еламітів, які окупували частину Шумеру, а згодом підкорив і сам Елам, зруйнувавши Сузи та кілька інших еламських міст^[40].

Боротьба за гегемонію та кінець епохи

Після Еанатума спроби об'єднати Шумер під єдиною владою не припинялися. Еншакушанна, правитель Урука, зумів підкорити увесь Шумер, Аккад та Хамазі. Слідом за ним свою владу намагався закріпити й Еаннатум з Лагаша, чиї методи спиралися на грубу силу та залякування, що яскраво ілюструє вже згадана «Стела шулік». Однак імперія, побудована на страху, виявилася нетривкою: невдовзі після смерті Еаннатума підкорені міста повстали, і держава знову розпалася^[40].

Деякий час по тому Лугаль-Анне-Мунду, правитель міста Адаб, створив першу, хоч і короткочасну, імперію, яка простягалася на захід від Месопотамії — принаймні про це свідчать історичні хроніки, складені століттями пізніше. Останнім корінним шумером, який правив більшою частиною країни до встановлення верховенства Аккадської імперії, став Лугальзагесі. Його поразка від рук Саргона ознаменувала остаточний кінець Ранньодинастичного періоду^[40].

Мовна та культурна спадщина

Із завершенням Ранньодинастичного періоду та піднесенням Аккаду почалися незворотні культурні зміни. Аккадська мова поступово витіснила шумерську як розмовну мову Месопотамії десь на межі 3-го та 2-го тисячоліть до н. е. (хоча точне датування цього процесу залишається предметом дискусій серед науковців). Втім, шумерська мова не зникла безслідно. Вона продовжувала використовуватися як священна, церемоніальна, літературна та наукова мова у Межиріччі аж до I століття н. е., відіграючи роль, подібну до латини в середньовічній Європі^[40].

Коментарі

1. археологічне та історичне питання, що стосується походження шумерів та їхньої ізольованої мови, а також того, як їхня унікальна високорозвинена цивілізація виникла на півдні Месопотамії. Генрі Франкфорт своєю монографією прагнув встановити чіткі археологічні та хронологічні рамки (як-от Ранньодинастичний період) для вивчення цього феномену.
2. так називали привілейовану прислугу, основною функцією котрої було подавати різні напої при палаці.