Рауль Пребіш

Рауль Пребіш (ісп. Raúl Prebisch; 17 квітня 1901, Сан-Мігель-де-Тукуман, Аргентина — 29 квітня 1986, Сантьяго, Чилі) — аргентинський економіст, співавтор гіпотези Пребіша—Зінгера^[en], розробник теорії залежного розвитку.

Рауль Пребіш
Народився	17 квітня 1901(1901-04-17)[1][2][…]  Сан-Мігель-де-Тукуман, Аргентина
Помер	29 квітня 1986(1986-04-29)[1][2][3] (85 років) або 15 квітня 1986(1986-04-15)[4] (84 роки)  Сантьяго, Чилі[5]  ·інфаркт міокарда
Країна	Аргентина
Діяльність	економіст, політик
Alma mater	Університет Буенос-Айреса
Знання мов	іспанська[6]
Заклад	Університет Буенос-Айреса
Членство	Американська академія мистецтв і наук і Academia de Ciencias Económicasd
Брати, сестри	Alberto Prebischd і Julio Prebischd
Нагороди	премія імені Джавахарлала Неруd (1974) медаль Даґа Гаммаршельда[d] (1977) Почесний доктор Мадридського університету Комплутенсеd (1973)
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Отримав освіту в університеті Буенос-Айреса. У 1925—1948 роках викладав політичну економію в цьому університеті й одночасно займав відповідальні пости низки державних фінансових і економічних установ. У 1925—1927 роках — заступник директора Державного департаменту статистики Аргентини, у 1927—1930 роках — директор Економічного інституту, в 1930—1933 роках — помічник міністра фінансів, в 1933—1935 роках — економічний радник уряду, в 1935—1943 роках — директор Центрального банку Аргентини^[7].

Брав участь у створенні Економічної комісії ООН для Латинської Америки (ЕКЛА) в 1948 році і в 1950—1962 роках очолював її, обіймаючи посаду виконавчого секретаря. Група латиноамериканських економістів і соціологів — співробітників ЕКЛА за активної участі Пребіша розробила в 50-ті роки «Доктрину ЕКЛА», що здобула популярність як теорія «десарольїзму» (від іспанського слова «розвиток»), і обґрунтовувала план модернізації країн Латинської Америки. «Доктрина ЕКЛА» знайшла відображення у програмі «Союзу заради прогресу^[en]», висунутої президентом США Джоном Кеннеді в березні 1961 року і прийнятої 19 латиноамериканськими державами на Міжамериканській економічній конференції в серпні 1961. Пребіш на чолі комітету експертів брав участь у здійсненні програми^[8].

У 1964—1969 роках був генеральним секретарем Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД). В 1962—1964 роках і з 1969 року генеральний директор Латиноамериканського інституту економічного та соціального планування при ЕКЛА. Радник генерального секретаря ООН з проблем розвитку.

Науковий внесок

Імпортозаміщення

У своїх працях аналізував причини відсталості країн «третього світу» і пропонував стратегії їхнього економічного зростання. Обґрунтував і розвинув ідеї імпортозаміщувальної індустріалізації, регіональної економічної інтеграції в Латинській Америці, зміни аграрних структур, програмування розвитку. Висував завдання «синтезу соціалізму і економічного лібералізму».

Спільно з Хансом Зінгером розробив гіпотезу Пребіша—Зінгера^[en].

Концепція центру—периферії і периферійного капіталізму

Головне в концепції Пребіша те, що капіталістична світова економіка є єдиним ціле, розмежованим на «центр», який включає в себе кілька високорозвинених індустріальних держав, і «периферію», яку складають в основному аграрні країни. Периферійні країни знаходяться в економічній залежності від «центру», що перешкоджає їхньому розвитку. Найважливіша причина відсталості периферії — викачування «центром» істотної частини її доходів. У 70-х роках Пребіш написав кілька робіт, які були зібрані в книгу «Периферійний капіталізм: Криза і трансформація» (1981). В цих текстах він сформулював теорію «периферійного капіталізму», суть якої в тому, що периферійні країни, як і країни, що становлять центр, є капіталістичними, але їхній капіталізм якісно відрізняється від капіталізму «центрів» у галузі техніки, виробничої структури та споживанні, в рівні розвитку й демократизації, в системі землеволодіння та демографічному зростанні^[9].

Для подолання цього стану країнам регіону необхідна модернізація економічної і соціальної структури, завоювання економічної самостійності й рівноправного становища у світі. Щоб досягти таких цілей, потрібні індустріалізація, аграрна реформа, яка покінчить з відсталими аграрними відносинами, та інтенсивний розвиток сільського господарства, зміна структури та географії зовнішньоекономічних зв'язків. Велике значення мають регіональна економічна інтеграція і випрацювання нових, рівноправних принципів світової торгівлі та міжнародних економічних відносин.

Нагороди

За свої досягнення Пребіш був нагороджений^[10]:

• 1971 — обраний членом Американської академії мистецтв і наук
• 1974 — премія імені Джавахарлала Неру^[en] за міжнародне взаєморозуміння
• 1977 — почесна медаль імені Дага Хаммаршельда^[de] від Німецького товариства Організації Об'єднаних Націй^[de]
• 1981 — премія «Третього світу» від Фонду «Третій світ».

Бібліографія

• Пребиш Р. Актуальные проблемы социально-экономического развития [Архівовано 12 вересня 2018 у Wayback Machine.] // Латинская Америка, № 6, 1977
• Пребиш Р. Периферийный капитализм: есть ли ему альтернатива? — М.: ИЛА, 1992. — 337 с. (Capitalismo periferico. Crisis y transformacion, 1981)
• Prebisch R. Theoretical and Practical Problems of Economic Growth, 1950
• Prebisch R. The Economic Development of Latin America and Its Principal Problems [Архівовано 19 червня 2018 у Wayback Machine.], United Nations department of economic affairs, Lake Success, New York, 1950
• Prebisch R. Critique of Peripheral Capitalism, 1976
• Prebisch R. Socioeconomic Structure and Crisis of Peripheral Capitalism, 1978.