Референдум про незалежність Шотландії (2014)

Референдум про незалежність Шотландії було проведено 18 вересня 2014 року^[1][2].

Референдум про незалежність Шотландії 2014
Чи повинна Шотландія стати незалежною країною?
Дата	18 вересня 2014
Результати за місцевими дільницями    Покинути    Залишитися Результати Голосів Разом Так 1 617 989 44,7% Ні 2 001 926 55,3% Дійсні 3 619 915 99,91% Недійсні 3429 0,09% Разом 3 623 344 100.00% Явка 84,59% Електорат 4 283 392

Біла книга пропонованого закону, яка встановила чотири можливі варіанти голосування, була опублікована 30 листопада 2009 року. 25 лютого 2010 року відбулася публікація законопроєкту, після чого розпочалося суспільне обговорення тексту. Проєкт припускає наявність двох питань «так-ні» на референдумі, що стосуються подальшої деволюції та незалежності. Шотландська національна партія (ШНП), кабінет якої був створений в умовах відсутности парламентської більшости, не змогла забезпечити підтримку свого проєкту з боку инших партій. Перед виборами до Парламенту 2011 року керівництво партії відкликало ініціативу. У 2011, тим не менш, ШНП отримала більшість та пообіцяла провести референдум у разі свого переобрання. 10 січня 2012 року Уряд оголосив передбачуваний час проведення референдуму — осінь 2014.

15 жовтня 2012 прем'єр-міністром Великої Британії Девідом Кемероном та першим міністром регіонального уряду Шотландії Алексом Селмондом була підписана угода, що визначила порядок проведення референдуму про незалежність Шотландії восени 2014 року^[3][4].

Історія

Шотландія в Сполученому Королівстві.

Референдуми про деволюції

Пропозицію про деволюцію було винесено на референдум 1979 року, однак владні повноваження між Лондоном та Единбургом перерозподілені не були. На користь деволюції висловилася більшість, тим не менш, частка осіб, які підтримали пропозицію, виявилася недостатньо великою^[5]. Члену Парламенту від Лейбористської партії вдалося домогтись затвердження пункту, згідно з яким для ухвалення рішення достатньо згоди 40 % всього електорату^[5]. Надалі (1979—1997) реформи конституційного значення не проводилися. Незабаром після повернення британських соціал-демократів до влади був проведений новий референдум^[6]. Цього разу бажання електорату було виражене достатньо переконливо, виборці висловилися за створення місцевого парламенту та за його можливість регулювати базову ставку прибуткового податку^[6].

Перший міністр Шотландії Алекс Салмонд та його заступник Нікола Стерджен запускають проект National Conversation, 14 серпня 2007 р.

Зал засідань шотландського парламенту.

Право на обрання

За умовами закону 2010 року такі категорії осіб мають право взяти участь у референдумі:^[7]

• громадяни Британії, які проживають у Шотландії;
• громадяни країн Співдружності, що проживають в Шотландії;
• громадяни країн ЄС, що проживають в Шотландії;
• члени Палати лордів, що проживають в Шотландії;
• військовослужбовці Сполученого Королівства, зареєстровані як виборці в Шотландії;
• службовці британського Уряду, зареєстровані як виборці в Шотландії.

Також, ШНП запропонувала знизити віковий виборчий ценз з 18 до 16 років^[8][7]. У січні 2012 року член шотландського Парламенту від лейбористів Елейн Маррі запропонувала обговорити питання про надання виборчого права шотландцям, які проживають поза межами країни^[9]. Уряд Шотландії відхилив ініціативу, оскільки при цьому складність проведення референдуму зросте. Крім того, Кабінетом міністрів приведено положення Комітету з прав людини ООН, згідно з яким референдум, що не проводиться за бажанням резидентів, буде поставлено під сумнів іншими державами^[9]. У Палаті лордів баронесою Саймонс озвучена ідея про надання виборчого права всім громадянам Сполученого Королівства, оскільки результати голосування вплинуть на всю країну в цілому^[9]. Ця пропозиція була відкинута Урядом СК. При цьому лорд Уоллес відзначив, що всього 2 з 11 референдумів, які пройшли в державі з 1973, припускали участь громадян з усіх частин країни^[9].

Перший міністр Шотландії Алекс Салмонд зустрічається з прихильниками незалежності, 3 серпня 2013

Можливі наслідки

Згідно з доповіддю Уряду від 25 лютого 2010 року, якщо виборці дадуть позитивну відповідь на питання в обох випадках, будуть проведені «обов'язкові переговори» між керівництвом Шотландії та Сполученого Королівства. Стверджується, що тоді «шотландському та королівському парламентам потрібно буде підкоритися волі шотландського народу»^[7]. Якщо буде схвалений лише перший пункт (деволюція), а другий (незалежність) не отримає підтримки, тоді необхідні зміни будуть впроваджені за допомогою парламентського акту, урядових декретів або обох нормативно-правових актів одразу^[7].

Результат

За результатами усіх 32-х шотландських регіонів, які брали участь у референдумі, «Ні» незалежності сказали близько 55 % виборців, «За» — 45 %. Прихильники незалежності перемогли у чотирьох округах з 32-х.^[10]

За областями

Виборчий округ[11]	Голосів «За»	Голосів «Проти»	За (%)	Проти (%)	Різниця (%)	Дійсних бюлетенів	Явка (%)
Абердин	59,390	84,094	41.4 %	58.6 %	17.2 %	143,484	81.7 %
Абердиншир	71,337	108,606	39.6 %	60.4 %	20.8 %	179,943	87.2 %
Ангус	35,044	45,192	43.7 %	56.3 %	12.6 %	80,236	85.7 %
Аргілл-і-Б'ют	26,324	37,143	41.5 %	58.5 %	17 %	63,467	88.2 %
Клакманнаншир	16,350	19,036	46.2 %	53.8 %	7.6 %	35,386	88.6 %
Дамфріс і Галловей	36,614	70,039	34.3 %	65.7 %	31.4 %	106,653	87.5 %
Данді	53,620	39,880	57.3 %	42.7 %	14.6 %	93,500	78.8 %
Східний Ершир	39,762	44,442	47.2 %	52.8 %	5.6 %	84,204	84.5 %
Східний Данбартоншир	30,624	48,314	38.8 %	61.2 %	22.4 %	78,938	91.0 %
Східний Лотіан	27,467	44,283	38.3 %	61.7 %	23.4 %	71,750	87.6 %
Східний Ренфрюшир	24,287	41,690	36.8 %	63.2 %	26.4 %	65,977	90.4 %
Единбург	123,927	194,638	38.9 %	61.1 %	22.2 %	318,565	84.4 %
Еллін Сір	9,195	10,544	46.6 %	53.4 %	6.8 %	19,739	86.2 %
Фолкерк	50,489	58,030	46.5 %	53.5 %	7 %	108,519	88.7 %
Файф	114,148	139,788	45.0 %	55.0 %	10 %	253,936	84.1 %
Глазго	194,779	169,347	53.5 %	46.5 %	7 %	364,126	75.0 %
Гайленд	78,069	87,739	47.1 %	52.9 %	5.8 %	165,808	87.0 %
Інверклайд	27,243	27,329	49.9 %	50.1 %	0.2 %	54,572	87.4 %
Середній Лотіан	26,370	33,972	43.7 %	56.3 %	12.6 %	60,342	86.8 %
Морей	27,232	36,935	42.4 %	57.6 %	15.2 %	64,167	85.4 %
Північний Ершир	47,072	49,016	48.9 %	51.1 %	2.2 %	96,088	84.4 %
Північний Ланаркшир	115,783	110,922	51.1 %	48.9 %	2.2 %	226,705	84.4 %
Оркнейські острови	4,883	10,004	32.8 %	67.2 %	34.4 %	14,887	83.7 %
Перт-і-Кінросс	41,475	62,714	39.8 %	60.2 %	20.4 %	104,189	86.9 %
Ренфрюшир	55,466	62,067	47.2 %	52.8 %	5.6 %	117,533	87.3 %
Шотландські кордони	27,906	55,553	33.4 %	66.6 %	33.2 %	83,459	87.4 %
Шетландські острови	5,669	9,951	36.3 %	63.7 %	27.4 %	15,620	84.4 %
Південний Ершир	34,402	47,247	42.1 %	57.9 %	15.8 %	81,649	86.1 %
Південний Ланаркшир	100,990	121,800	45.3 %	54.7 %	9.4 %	222,790	85.3 %
Стерлінг	25,010	37,153	40.2 %	59.8 %	19.6 %	62,163	90.1 %
Західний Данбартоншир	33,720	28,776	54.0 %	46.0 %	8 %	62,396	87.9 %
Західний Лотіан	53,342	65,682	44.8 %	55.2 %	10.4 %	119,024	86.2 %
Загалом	1,617,989	2,001,926	44.7 %	55.3 %	10.6 %	3,619,915	84.6 %

Внутрішня реакція

Лідер Шотландської національної партії Алекс Салмонд, визнав, що шотландці проголосували проти незалежності.

Прем'єр-міністр Великої Британії Девід Кемерон привітав лідера кампанії проти незалежності Шотландії Алістера Дарлінга. Кемерон пообіцяв надати ширші повноваження Шотландії, відзначивши, що відповідний законопроєкт буде внесений до парламенту в січні.^[10]