Речицьке староство

Речицьке староство (пол. Starostwo Rzeczyckie, біл. Рэчыцкае староства) — адміністративна одиниця у складі Речицького повіту Мінського воєводства Великого князівства Литовського провінції Речі Посполитої. Центром Речицького староства було містечко Речиця.

Речицьке староство
Адм. центр	Речиця
Країна	Велике Князівство Литовське
Регіон	Річ Посполита Трьох Народів
Офіційна мова	старобілоруська (русинська)
Населення
- повне
Етнікон	Біла Русь
Площа
- повна
Дата заснування	1566

Історія

• У 1565–1566 рр. — згідно адміністративної реформи Речицька воласть увійшла до складу Речицького повіту як Речицьке староство^[1][2].
• У 1569 р. — включене в «столові» маєтки, дохід з яких йшов на забезпечення великого князя і його двору^[3].
• У 1593 р. — річицький староста М. Буйвид заклав три села з фільварками власним коштом^[4]
• У 1596 р. — захоплено козацьким загоном Северина Наливайко^[5].
• У 1648–1651 рр. — декілька разів займають козацькі загони від Богдана Хмельницького, котрі зруйнували річицький замок. У 1650 р. — захоплене козацькими загонами полковника Мартина Небаби^[5].
• У 1654–1667 рр. — розруха, бунт і війна через вторгнення козаків під командуванням Золотаренко І. Н. і його брата Золотаренко В. Н.^[6].
• 15 липня 1734 р. — староство у владі князів Радзивіллів на підставі «привілею» Сигізмунда III Вази^[7].
• У 1793 р. у наслідку третього поділу Речі Посполитої староство приєднано до Російської імперії^[7].

Адміністративний поділ

Великий державний маєток у ВКЛ у XV–XVIII ст.. Центр — м. Речиця. Спочатку входила до складу Чернігівського князівства, включала в собі містечка Стрешин, Горваль, Дамисьлін та інші, які великі князі ВКЛ роздали духовним і світським феодалам.

Відповідно Інвентаря 1738 р. у цьому старостві було (складова Люстрації 1738 р. у повіті Речицькому):

• м. Речиця, селище зване як «вєсь» (пол. wieś) Бронне, що належало до міста;
• войтовство Лісєнове: в. Лішбі, в. Бабшче, в. Кринкі;
• войтовство Короватицьке: в. Короватиче, в. Кобилов, в. Пубєнікі;
• войтовство Васілєвіче: в. Васілєвіче, в. Кришиніче;
• войтовство Ставонське: в. Ставон, в. Осташковіче, в. Стоковіче, в. Муслати^[8].

Старости і намісники

Староство — це державний маєток, який давав великий князь або король на тимчасове користування феодалам як натуральну пенсію за службу. Посади Річицьких старост у XVI–XVIII ст. займали представники відомих і впливових родів князівства.

• У 1418 р. — річицький намісник, боярин Квач^[1].
• У 1511 р. — річицький намісник М. Халецький^[3]
• У 1522–1527 рр. — річицький намісник Сенько Полозович, у 1529 р. він державець річицький^[9]
• У 1532–1545 рр. — річицький намісник, князь Олександр Вишневецький^[3]
• У 1555–1563 рр. — річицький державця, намісник і староста Оникій (Іоанникій) Горностай^[3][10]
• Ф. Сангушко
• Від 20 березня 1568 до 1571 рр. — князь Роман Федорович Сангушко^[11][3]
• У 1570–1573 рр. — Миколай Павлович Сапєга
• У 1576 р. — Остафій Богданович Волович^[3]
• У 1593 р. — староста М. Буйвид^[4]
• До 1597 р. — князь Ярош Іванович Жижемський^[12]
• До 1618 р. — князь Петро Ярошевич Жижемський^[13][14] (син Яроша Івановича Жижемського)^[15]
• З 1626 р. — Е. А. Слушка^[3]
• З 1639 р. — Богуслав Єжи (Юрій) Слушка^[3][16]
• У 1658–1672 рр. — Сигізмунд Адам Слушка
• До 1686 р. — Домінік Міхал Слушка
• До 1713 р. — сини Домініка Міхала Слушкі Ю. Слушка (у 1672–1688 рр.) та Д. Слушка^[3]
• До 1737 р. — Клановський, Пакоша, К. Халецький^[3]
• Юзеф (Йосип) Богуслав Слушка^[17]
• Олександр Слушка
• Альбрехт Радзивілл
• Петро Юдицький^[18]
• З 1773 р. — Юзеф Юдицький

Див. також

• Речицький район
• Речицький повіт