Роберт Лефковіц

Роберт Лефковіц (англ. Robert Lefkowitz нар. 15 квітня 1943, Нью-Йорк, США) — американський біохімік, лікар, лауреат Нобелівської премії з хімії за 2012 рік (спільно з Браяном Кобілкою) з формулюванням «за дослідження G-білокспряжених рецепторів».^[2]

Роберт Лефковіц
англ. Robert Lefkowitz
Роберт Лефковіц Роберт Лефковіц
Народився	15 квітня 1943(1943-04-15) (82 роки)  США, Нью-Йорк
Місце проживання	США
Країна	США
Діяльність	біохімік, лікар, викладач університету, хімік, дослідник
Alma mater	Колумбійський університет Гарвардський університет
Галузь	біохімія біологія рецепторів
Заклад	Дюкський університет Медичний інститут Говарда Х'юза[en]
Науковий ступінь	доктор медицини
Аспіранти, докторанти	Браян Кобилка
Членство	Національна академія наук США[1] Американська академія мистецтв і наук
Відомий завдяки:	дослідження рецепторів-ГТФаз
Нагороди	Національна наукова медаль США (2007) Нобелівська премія з хімії (2012)
Особ. сторінка	lefkolab.org
Роберт Лефковіц у Вікісховищі

Життєпис

1962 року здобув ступінь бакалавра з хімії, а 1966 — магістра в Колумбійському університеті (Нью-Йорк). По закінченні навчання працював лікарем в Columbia-Presbyterian Medical Center. 1968 року обійняв посаду асистента-дослідника в Національному інституті здоров'я (Бетесда, штат Меріленд). 1970 року перейшов на роботу до Масачусетського загального шпиталю (Massachusetts General Hospital) в Бостоні. З 1973 року — професор в медичному центрі університету Дюка. У 1973—1976 роки він був дослідником в Американської асоціації серця.^[3] З 1976 року паралельно до університетської професури очолює дослідницьку роботу Медичного інституту Говарда Хьюза в Даремі.

Одружений, має п'ятеро дітей.

Наукові здобутки

Галуззю досліджень Лефковіца є вивчення біології рецепторів та перетворення сигналів. Найвідомішими його працями є докладний опис послідовності, структури та функціональності β-адренергійних та споріднених з ними рецепторів, а також відкриття та опис двох видів білків, що їх регулюють: GRK-кіназ та β-арестинів. У середині 1980-х років Лефковіцу у співпраці з колегами вдалося клонувати ген, що відповідає за роботу β-адренергійного рецептора. Незабаром після цього його науковій групі вдалося клонувати гени для восьми інших адренергійних рецепторів (адренорецептори і рецептори норадреналіну).

На сьогодні у людини відкрито близько 1000 рецепторів цього типу. Всі вони використовують схожий механізм, що дозволяє якомога ефективніше їх «таргетувати». Так, від 30 до 50 % лікарських препаратів, що відпускаються за рецептом, є свого роду «ключами» для таких рецепторів-«замків».^[4] Лефковіц є одним з найбільш цитованих фахівців в галузі біології, біохімії, фармакології, токсикології та клінічної медицини.^[5]

Нагороди та визнання

• 1978: Passano Young Scientist Award^[de][6]
• 1978: John J. Abel Award^[de]
• 1988: Міжнародна премія Гайрднера^[7]
• 1988: Член національної академії наук^[8]
• 1988: Член Американська академія мистецтв і наук^[9]
• 1992: Bristol-Myers Squibb Awards^[en][10]
• 2001: Pasarow Award^[de]
• 2001: Медаль Джессі Стивенсон-Коваленка^[en][11]
• 2001: Fred Conrad Koch Award^[de]
• 2003: Grand Prix scientifique de la Fondation Lefoulon-Delalande^[en][12]
• 2003: Endocrine Regulation Prize^[de]
• 2006 — George M. Kober Lectureship^[de]
• 2007: Національна наукова медаль США^[13]
• 2007: Премія Шао з медицини^[14]
• 2007: Премія медичного центру Олбані^[en][15]
• 2009: Research Achievement Award^[16]
• 2009: BBVA Foundation Frontiers of Knowledge Awards з біомедицини^[17]
• 2011: George M. Kober Medal^[de]
• 2012: Нобелівська премія з хімії