Робер Форіссон

Робер Форіссон (25 січня 1929, Шеппертон — 21 жовтня 2018) — французький академік, літературознавець, історик, письменник, який заперечує Голокост. На Міжнародній тегеранській конференції «Огляд голокосту: глобальне бачення» виступив з доповіддю «Перемоги ревізіонізму».

Робер Форіссон
фр. Robert Faurisson
Ім'я при народженні	фр. Robert Faurisson-Aitken
Псевдо	Jessie Aitken[1] і Robert Figeac[2]
Народився	25 січня 1929(1929-01-25)[3][4]  Sheppertond, Spelthorned, Суррей, Англія, Велика Британія
Помер	21 жовтня 2018(2018-10-21)[5][6][…] (89 років)  Віші[7]
Поховання	Bartins Cemetery of Vichyd[7]
Країна	Франція
Діяльність	ревізіоніст Голокосту, поширювач теорій змов, науково-педагогічний працівник
Галузь	Голокост[8]
Alma mater	ліцей Генріха IV і Паризький літературний факультетd
Науковий керівник	Pierre-Georges Castexd[9][10]
Знання мов	французька[3][8]
Заклад	Університет Париж III, університет Люм’єр Ліон 2 і Lycée Blaise-Pascald
Членство	Union des Athéesd (1993)[11], Association for the Defence of the Memory of Marshal Pétaind і Association des amis de Robert Brasillachd
Жанр	есей
Партія	Front national pour l'Algérie françaised[12]
Батько	Robert Faurisson[d]
Родичі	René Schleiterd, Philippe Schleiterd[13] і Xavier Schleiterd
Брати, сестри	Yvonne Schleiterd
IMDb	ID 4820970
Медіафайли у Вікісховищі

Форіссон викликав великі суперечки низкою статей, опублікованих у журналі Journal of Historical Review і в інших виданнях, а також різними листами, які він надіслав до французьких газет (особливо в Le Monde), які піддають сумніву різні аспекти Голокосту, у тому числі наявність смертоносних газових камер у нацистських концентраційних таборах, в реальності систематичного вбивства євреїв Європи з використанням газу під час Другої світової війни, справжність «Щоденника Анни Франк», та достовірність розрахунків Елі Візеля та його страждання під час війни^[14].

Після прийняття у Франції закону проти заперечення Голокосту в 1990 році, було порушено кримінальну справу і Форіссона оштрафували. У 1991 році він був звільнений зі своєї посади академіка.

Біографія

Форіссон пройшов підготовку як професор французької літератури, здобувши конкурсну ліцензію на навчання в 1956, і звання доктора в 1972 році. Він був викладачем, а потім професором французької літератури в Ліонському університеті в період між 1973 і 1990 роками.

Форіссон уперше почав активно заперечувати Голокост у 1974 році, коли він звернувся в Яд Вашем з докладним листом, що містив ряд доводів, які, на його думку, доводили, що не було геноциду євреїв під час Другої світової війни^[15][16]. Ці твердження були засновані на його інтерпретації архівних записів і власному скептицизмі з приводу тверджень і свідчення різних історичних діячів, у тому числі нацистських посадових осіб, таких як Рудольф Гесс.

У 1991 році Форіссона було звільнено з університетської кафедри на підставі закону про неможливість заперечення Голокосту. Після винесення вироку він звернувся до Комітету ООН з прав людини зі скаргою, що його засудження є порушенням гарантій свободи слова, визначених в статті 19 Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права. Комітет з прав людини зазначив, що засудження було виправданим втручанням в його права, гарантовані статтею 19 Пакту. Комітет погодився із аргументом уряду Франції, що заперечення Голокосту є головним інструментом антисемітизму у Франції.

Справа Форіссона

За 1979 м. Робер Форіссон написав книгу, яка стверджує, що нацисти не користувалися газовими камерами, не починали геноцид євреїв і що ці міфи були створені сіоністами заради Ізраїлю проти Німеччини та Палестини.

Форіссон був побитий студентами-сіоністами і звільнений з університету (обґрунтування — неможливість забезпечити безпеку працівника). Пізніше він був засуджений за звинуваченням у фальсифікації історії. Вирок передбачав три місяці ув'язнення і 21 000 франків штрафу.

Пізніше за ініціативи лібертаріанців була складена петиція до французьких властей з вимогою «забезпечити Роберу Форіссону безпеку і можливість користуватися своїми конституційними правами», включаючи свободу слова. Під петицією було поставлено близько 500 підписів з усього світу; одним з підписантів був відомий учений і публіцист Ноам Чомскі. Єврей за походженням, він заперечував свою підтримку висновків Форіссона, але відстоював право будь-якого вченого на дослідження, непопулярні в суспільстві.

Зокрема, Чомскі написав:

Я не бачу антисемітизму в запереченні існування газових камер або голокосту. Я також не бачу антисемітизму в заявах, що голокост (незалежно від упевненості заяв в його існуванні) використовується апологетами ізраїльських репресій і насильства. (Процитовано за «У пошуках правди Ноамом Чомскі») Оригінальний текст (англ.) I see no anti-Semitic implications in denial of the existence of gas chambers or even denial of the Holocaust. Nor would there be anti-Semitic implications, per se, in the claim that the Holocaust (whether one believes it took place or not) is being exploited, viciously so, by apologists for Israeli repression and violence.

Ця заява викликала гостру полеміку в наукових і громадських колах Європи, Америки та Ізраїлю. Відповідаючи критикам, Чомскі наголошував, що є різниця між «підтримкою чиїхось поглядів» і «захистом його права їх висловлювати» (згідно з відомим афоризмом Вольтера: «Мені глибоко неприємні Ваші погляди, але я готовий померти за те, щоб у Вас було право їх висловити»).

Справа Форіссона показала, що існують значні розбіжності в інтерпретації поняття «права людини» і меж його застосування.

Напади

Робер Форіссон був серйозно поранений під час нападу 16 вересня 1989 року^[17].

Засліпивши сльозоточивим газом, троє нападників жорстоко побили його, зламавши щелепу, заподіявши переломи ребер і завдавши серйозної травми голови, що потягло за собою багатогодинну операцію.

Відповідальність за цей дикий напад узяла на себе група, що називає себе «Сини пам'яті євреїв». У своїй заяві група погрожувала: «Професор Форайссон перший, але не останній. Нехай усі, хто заперечує голокост, остерігаються»^[18]. Хоча були всі підстави підозрювати в нападі єврейську організацію Tagar/Betar, французька поліція офіційно визнала тільки «трьох молодих єврейських активістів з Парижа»^[19].

Політичні та громадські діячі й організації Франції, разом із найвпливовішою щоденною газетою країни Le Monde, засудили цей напад. Однак Сердж Кларсфелд із французько-єврейського «Нацистського мисливця» намагався виправдати або обґрунтувати злочин. «Ті, хто провокував єврейське співтовариство протягом багатьох літ, повинні бути готові до такого розвитку подій, — сказав він. — Не можна безкарно ображати пам'ять про жертви»^[18].

Хоча напад на Форайссона у вересні 1989 був найзухвалішим, він не був ані першим, ані останнім. Між листопадом 1978-го і травнем 1993-го, на професора було вчинено ще десять подібних нападів^[20].