Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Родцевич-Плотницький Леонтій Леонтійович

український військовий діяч З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Remove ads
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Плотницький.

Родцевич-Плотницький Леонтій Леонтійович (23 червня 1877[1], Холмщина[2] — 6 липня 1959, Медон, Франція[1]) — український військовий діяч[2], генерал-майор[2][1].

Коротка інформація Леонтій Леонтійович Родцевич-Плотницький, Загальна інформація ...
Remove ads

Життєпис

Узагальнити
Перспектива

Народився 23 червня 1877 року[1] на Холмщині[2]. Батько Леонтія, Леонтій Іванович Родцевич-Плотницький — лікар, колезький радник, брав участь у штурмі Плевни (1877), будучи старшим лікарем артилерійської бригади[1].

Загальну освіту здобув у Царськосельській гімназії[2][3] (1895)[1]. З 1 жовтня 1896 — на військовій службі[3]. У 1899 році закінчив Костянтинівське артилерійське училище[2][1][3] зі зміною звання з портупей-юнкера до підпоручника (09.08.1899) та зарахуванням до польової пішої артилерії, з прикомандируванням до гвардійської запасної пішої батареї[3]. Станом на 1902 рік був поручником гвардії[1].

Брав участь у російсько-японській війні 1904—1905 років[2][1][3]. У 1905 році[1][3] закінчив Миколаївську академію генерального штабу[2][1][3].

Перша світова війна та революційні події 1918—1920 років

У 1914—1918 роки, під час Першої світової війни, обіймав низку військових посад в армії Російської імперії[2][1]. З 7 грудня 1915 року[3] був командиром 11-го піхотного Псковського полку[ru][2][1][3], на чолі якого, під час Брусиловського прориву, взяв Броди[4].

З квітня 1917 року[1] — начальник штабу 12-ї стрілецької Сибірської дивізії[ru][2][1]. Отримавши звання генерал-майора[1], служив начальником 1-го гвардійського корпусу[2][1]. У липні-вересні 1917 року[1][3] був командиром 5-ї Заамурської прикордонної піхотної дивізії[2][1][3]. Служив начальником штабу 7-ї армії[2]. З жовтня 1917 — у резерві Петроградського військового округу[ru][2][3].

З травня 1918 року перебував на службі в українській армії[2][1][3] у званні генерального хорунжого[3]. Після зречення влади гетьмана Павла Скоропадського[1][3] Родцевич-Плотницький призначений урядом УНР до складу українського консульства у Батумі[2], ставши таким чином співробітником посольства УНР у Туреччині[5].

25 липня 1919 року в Харкові військово-польовий суд Генерального штабу Білої армії засудив Родцевича-Плотницького до 9 років каторги за статтею 100 кримінального уложення Російської імперії від 1903 року з позбавленням майна та дворянства[1][3][ком 1].

Еміграція

У березні 1921 року через наступ Червоної армії виїхав до Константинополя, де став працівником посольства УНР у Туреччині[2][1][3].

Пізніше емігрував до Франції. Помер у місті Медон[1][3].

Remove ads

Особисте життя

Православного віросповідання[3]. Був одружений та мав дітей[1].

Звання[3]

Нагороди[3]

Remove ads

Примітки

Посилання

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads