Савчинський Григорій

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Савчинський.

Григо́рій Онуфрійович Савчи́нський гербу Сулима^[1] (1804, Дуплиська, нині Заліщицький район — 16 лютого 1888) — український громадський діяч, греко-католицький священник, письменник. Один з перших зачинателів віршованої байки в Галичині, автор творів за тверезий спосіб життя.^[2] Дід Соломії Крушельницької.

Григорій Савчинський
Народився	26 грудня 1804(1804-12-26) с. Дуплиська, нині Заліщицький район
Помер	16 лютого 1888(1888-02-16) (83 роки) Львівська область, Пустомитівський р-н, с. Звенигород
Країна	Австрійська імперія
Діяльність	громадський діяч, священик УГКЦ, письменник
Знання мов	українська
Жанр	віршована байка
Роботи у  Вікіджерелах

Життєпис

Народився у 1804 році в с. Дуплиська, нині Заліщицький район Тернопільської області, Україна (тоді Чортківський округ Королівства Галичини та Володимирії, Австрійська імперія) у дрібношляхетській родині Онуфрія Савчинського і його дружини Теклі. Прадід походив з села Савчин на Волині, і був козацьким осавулом. За військову хоробрість отримав шляхетство і герб. Мав братів Василя, Данила, львівського адвоката і журналіста Миколу. Небожами Г. Савчинського були львівський адвокат і автор Яків Васильович (1825—1892), член львівської шкільної ради Зигмунт, Теофіл Савчинські.

Навчався в Бучацькій гімназії при монастирі оо. Василіян (зокрема, у 1826 році^[3]), Львівській духовній семінарії (закінчив у 1832 р.).

Ставши священиком, служив у Княгиничах (1833—1834 р.), селах Виспа (1834—1859 р.), Звенигород (1859—1888 р.). Тривалий час був бібрським деканом ГКЦ.^[4]

Учасник Собору руських вчених у 1848 році. Гостювали у нього польські белетристи Залєскі, Корнель Уєйскі та інші.^[5]

У 1884 році під час святкування уродин перебувала 12-річна внучка Соломія, яка робила перші кроки на сцені.

Був не тільки духівником, але й порадником, адвокатом селян, учителем релігії, закладав читальні, комітети допомоги сиротам.

Почав хворіти 1886 року. Похований у с. Звенигород (нині — Львівського району).

Сім'я

Дружина — Ганна з Готоровських (1805—1864), донька отця Михайла Готоровського та його дружини Анастасії з Ліснецьких; походила з села Сугрів (тепер Жидачівський район). Мали 9 дітей:

• Текля — дружина о. Івана Лопачинського, священика Виспи і Миколаєва;
• Іванна — дружина о. Івана Нудя;
• Теодора-Марія — дружина о. Амвросія Крушельницького;
• Софія — дружина львівського міщанина Згурського;
• Ігнатій — священик, помер 1866 року в Устю-Зеленім (холера^[6]);
• Гілярій (Іларіон) — нотар у Збаражі, Жидачеві, Белзі, Львові (помер 1907 р.);
• Крещентій — службовець у Мостиськах (помер 1889 р.);
• Йосип, Олімпій — священики УГКЦ^[7].

Творча діяльність

Має багатожанрову спадщину. Один з перших зачинателів віршованої байки в Галичині, зокрема, твори «Гусак», «Курочка». «Будяк», «Яструб і Голуб», «Старий Кінь і старий Собака», «Когутик».

Знаючи добре сільське життя, точно «виписував» сільські типажі, зокрема, «п'явок»-війтів, корчмарів. Чимало творів мали антиалкогольне спрямування, зокрема, «Недоля пияка і його коней», «Покаяння пияка». Іван Франко дав позитивну оцінку творчості у своєму «Нарисі історії українсько-руської літератури» (1910), зокрема, відзначив оповідання «Геть, геть, геть!» за його пропаганду тверезості, також як «не позбавлене таланту».^[2]

Автор віршів, оповідань, повістей і дописів у галицьких газетах. 1860-их — 80-их pp.(«Слово», «НедЂля», «Ластôвка», «Читанка», «Вечерниці», «Домъ и Школа») й виданнях «Общества ім. М. Качковського». Друкував свої твори в газеті «Зоря Галицька», захоплювався музикою, народною піснею.

У 1993 році вийшла збірка «Звенигород», в якій вміщені поезії, гуморески, притчі, байки, проза Григорія Савчинського. Упорядник — фольклорист Петро Медведик.

Видання творів

• Савчинський Г. Звенигород: ліричні поезії, віршовані гуморески, казки, притчі і байки, прозові твори / Упорядник П. Медведик. — Т., 1993. — 87 с.