Салафізм

Салафізм (араб. السلفية, кириліз.: ас-Салафійя, від араб. سلف, кириліз.: салаф, досл. «попередники, предки») — фундаменталістська течія в сунітському ісламі, яка закликає мусульман орієнтуватися на спосіб життя та віру ранньої мусульманської громади — праведних предків (ас-салаф ас-саліх). Послідовники салафізму вважають, що перші три покоління мусульман є взірцем ісламської практики, і прагнуть очистити іслам від пізніших нововведень (бід'а), культурних нашарувань та зовнішніх впливів.

Термін «салафізм» охоплює широкий спектр рухів: від аполітичних пуристів, зосереджених на релігійній освіті, до політичних активістів та радикальних джихадистів. Через ідеологічний зв'язок із ваххабізмом, офіційною доктриною Саудівської Аравії, ці терміни часто використовуються як синоніми, хоча не всі салафіти є ваххабітами, і не всі, хто дотримується схожих поглядів, ідентифікують себе як «салафіти».

Салафізм є однією з найбільш динамічних течій у сучасному ісламі, що має значний вплив у всьому світі завдяки активній місіонерській діяльності (да'ва) та фінансовій підтримці з боку країн Перської затоки.^[1]

Етимологія та термінологія

Термін «салафізм» походить від арабського виразу ас-салаф ас-саліх (араб. السلف الصالح), що означає «праведні предки». Під ними салафіти розуміють перші три покоління мусульман: 1. Сахаба — сподвижники пророка Мухаммеда. 2. Табіїни — послідовники, які навчалися у сахаба. 3. Табі ат-табіїни — послідовники послідовників, які навчалися у табіїнів.

На думку салафітів, ці покоління найкраще розуміли й практикували іслам у його первісній чистоті. Тому їхнє колективне розуміння Корану та Сунни є найавторитетнішим джерелом для розв'язання будь-яких релігійних питань. Послідовники руху називають себе салафітами (ті, хто слідує за салафами) або ахль аль-хадис (люди хадисів), підкреслюючи свою відданість буквальному тлумаченню священних текстів.

Історія

Інтелектуальні попередники

Хоча салафізм як сучасний рух сформувався у XIX–XX століттях, його ідеологічні корені сягають середньовічних ісламських богословів, які виступали проти філософських та раціоналістичних течій в ісламі (калам). Ключовими фігурами, на яких посилаються салафіти, є:

• Ахмад ібн Ханбал (780–855) — засновник ханбалітського мазхабу, відомий своєю жорсткою позицією щодо буквального розуміння атрибутів Аллаха та відмовою від алегоричних тлумачень.
• Ібн Таймія (1263–1328) — видатний богослов ханбалітської школи, який різко критикував суфізм, шиїзм, філософські нововведення та культ святих, закликаючи до повернення до «чистого ісламу» часів пророка та його сподвижників. Його праці є наріжним каменем сучасної салафітської доктрини.

Ваххабізм

Прямим попередником сучасного салафізму є рух, заснований Мухаммадом ібн Абд аль-Ваххабом (1703–1792) на Аравійському півострові. Його вчення, відоме як ваххабізм, було спрямоване на боротьбу з тим, що він вважав багатобожжям (ширк), зокрема з поклонінням святим, могилам та іншими практиками, поширеними в Османській імперії. Уклавши союз із місцевим правителем Мухаммадом ібн Саудом, він заклав релігійно-політичну основу для створення першої Саудівської держави.

Сучасний салафізм

У XX столітті, особливо з 1970-х років, завдяки нафтовим доходам Саудівська Аравія почала активно поширювати ваххабітську інтерпретацію ісламу по всьому світу. Цей процес збігся з популяризацією терміна «салафізм», який вважався більш прийнятним та менш політично забарвленим, ніж «ваххабізм». Видатні вчені, такі як Насируддін аль-Албані, Абд аль-Азіз ібн Баз та Мухаммад ібн Саліх аль-Усаймін, систематизували та популяризували салафітське вчення, зробивши його глобальним феноменом.

Основні положення віровчення

Салафітська доктрина базується на кількох ключових принципах

1. Таухід (Єдинобожжя). Це центральний стовп віри. Салафіти приділяють особливу увагу абсолютному єдинобожжю, поділяючи його на три категорії:

1. Таухід ар-Рубубійя — визнання Аллаха єдиним Творцем і Володарем Всесвіту.
2. Таухід аль-Улюхійя — поклоніння виключно Аллаху, без посередників (пророків, святих). Це головний пункт розбіжностей із суфіями та шиїтами.
3. Таухід аль-Асма вас-Сифат — визнання імен та атрибутів Аллаха так, як вони описані в Корані та Сунні, без алегоричних тлумачень (та'віль), антропоморфізму (ташбіх) чи заперечення (та'тіль).

2. Наслідування салафів. Єдиним правильним методом розуміння релігії є звернення до тлумачень перших трьох поколінь мусульман. Будь-які пізніші інтерпретації, що суперечать їхньому розумінню, вважаються помилковими.

3. Заперечення нововведень (бід'а). Будь-яка релігійна практика, якої не було за часів пророка Мухаммеда та його сподвижників, вважається забороненим нововведенням, що спотворює релігію. До таких практик салафіти відносять святкування дня народження пророка (Мавлід), використання чоток, гучне поминання Аллаха (зікр) у суфійських обрядах тощо.

4. Буквальне тлумачення Корану та Сунни. Салафіти відкидають раціоналістичні та алегоричні методи тлумачення священних текстів, які використовують інші ісламські школи (наприклад, ашарити та матуридити).

5. Очищення ісламу від ширку (багатобожжя). Головним ворогом єдинобожжя салафіти вважають ширк, до проявів якого відносять поклоніння могилам, звернення з молитвами до померлих святих, віру в амулети та забобони.

Течії салафізму

Сучасний салафізм є неоднорідним рухом, який умовно поділяють на три основні течії, що відрізняються передусім ставленням до політики та методів досягнення своїх цілей.

1. Пуристи (квієтисти)

Це найбільша і найменш політизована течія. Пуристи (або «тихі» салафіти) вважають, що головне завдання мусульман — це очищення власної віри та поширення правильних релігійних знань (да'ва). Вони уникають активної політичної боротьби, виступають за повну покору чинному правителю-мусульманину (навіть якщо він грішник) задля уникнення смути (фітна). Їхня діяльність зосереджена на освіті, проповідях та публікації релігійної літератури.

• Ключові фігури: Насируддін аль-Албані, Мукбіль ібн Хаді аль-Вадії.

2. Політичні салафіти (активісти)

Ця течія, на відміну від пуристів, вважає політичну діяльність необхідною для створення ісламської держави та впровадження шаріату. Вони беруть участь у виборах, створюють політичні партії та громадські організації. Політичні салафіти прагнуть змінити суспільство «знизу вгору» через політичні та соціальні реформи. Цей рух набув популярності після Арабської весни, коли салафітські партії (наприклад, «Ан-Нур» в Єгипті) увійшли до парламентів.

• Ключові фігури: Сафар аль-Хавалі, Салман аль-Ауда (представники руху Сахва в Саудівській Аравії).

3. Салафіти-джихадисти

Це найменша, але найвідоміша у медіа течія. Джихадисти вважають, що існуючі режими в мусульманських країнах є невірними (таг'ут) і мають бути повалені шляхом збройної боротьби (джихад). Вони також ведуть війну проти західних країн, які, на їхню думку, ведуть «хрестовий похід» проти ісламу. На відміну від інших салафітів, джихадисти широко застосовують практику такфіру — звинувачення в невір'ї як правителів, так і простих мусульман, що не поділяють їхніх поглядів.

• Представники: Аль-Каїда, Ісламська Держава.

Критика

Салафізм зазнає критики як з боку інших мусульманських течій, так і з боку світських дослідників. Основні пункти критики:

• Надмірна буквальність і догматизм. Критики стверджують, що відмова від раціонального аналізу та історичного контексту веде до примітивного та негнучкого розуміння ісламу, нездатного відповідати на виклики сучасності.
• Нетерпимість до інакомислення. Засудження інших ісламських течій (суфізму, шиїзму, ашаризму) як єретичних сприяє розколу та розпалюванню міжконфесійної ворожнечі в мусульманській громаді (умма).
• Сприяння екстремізму. Хоча більшість салафітів не підтримують насильство, критики вважають, що їхня ідеологія, особливо жорстка концепція «свій-чужий» (аль-вала ва-ль-бара) та практика такфіру, створює сприятливе підґрунтя для виникнення радикальних угруповань.
• Руйнування культурної спадщини. Прагнення «очистити» іслам призводить до знищення історичних та культурних пам'яток, які салафіти вважають об'єктами ширку (наприклад, руйнування суфійських святинь та стародавніх мавзолеїв).

Поширення та вплив

За даними багатьох досліджень, салафізм є однією з найбільш швидкозростаючих течій в ісламі. Його поширенню сприяє потужна фінансова підтримка з боку Саудівської Аравії та інших країн Перської затоки, а також активне використання сучасних технологій, зокрема Інтернету та супутникового телебачення, для проповіді. Салафітські громади існують у більшості країн світу, включно з Україною та іншими державами Європи.