Саломон Рімер

Саломон Рімер (пол. Salomon Rimer, пол. Riemer; 1858, Тарнів — 26 жовтня 1931, Львів) — львівський архітектор єврейського походження^[1].

Див. також: Саломон

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Рімер.

Саломон Рімер
Народження	1858(1858) Тарнів
Смерть	26 жовтня 1931(1931-10-26) Львів
Країна	Австро-Угорщина→ Польща
Навчання	Цісарсько-королівська політехнічна школа у Львові
Діяльність	архітектор
Праця в містах	Львів
Архітектурний стиль	модерн, орнаментальна сецесія, історизм
Саломон Рімер у Вікісховищі

Життєпис

Народився 1858 року у Тарнові. Протягом 1881—1886 років навчався на інженерному відділі Цісарсько-королівської політехнічної школи у Львові. Працював у Львові від 1887 року, повноваження архітектора отримав у квітні 1891 року. Початково мешкав у Львові в будинку на вулиці Яґєллоньскій, 22 (нинішня вулиця Гнатюка)^[2], від 1909 року у власному будинку на вулиці Зиблікевича, 31 (нинішня вулиця Івана Франка, 59). Будував у Львові від 1887 року до 1914 року, переважно в заможних євреїв^[3].

Будівлі у Львові

• Перебудова кам'яниці на нинішній вулиці Шевській, 12 (1887, спільно з Ігнатієм Віняжем)^[4].
• Реконструкція кам'яниці з добудовою мансардного поверху на нинішній вулиці Шевській, 10 (1888—1890, спільно з Ігнатієм Віняжем)^[5][6].
• Реконструкція кам'яниць Лейзора та Сари Рогатинів на нинішній вулиці Куліша, 2, 4, 6 (1892—1893)^[7].
• Реконструкція кам'яниці на нинішній вулиці Шпитальній, 11 (1893, не збереглася)^[3].
• Реконструкція синагоги «Ковеа ітім ле-Тора» на нинішній вулиці Шпитальній, 4 (1893, не збереглася)^[8].
• Перебудова будівлі спортивного товариства «Сокіл» на єврейський театр на теперішній вулиці Гнатюка, 11 у 1894 та 1895 роках, замовлення Фані Сокол. 1905 року збудував на цьому ж місці літню естраду. У 1901 та 1910 роках на замовлення власників розширив театр^[9]. 1918 року на замовлення нових власників спорудив дах. Будівля проіснувала приблизно до 1937—1938 років. Тепер на її місці мурована театральна споруда (вулиця Гнатюка, 11)^[10].
• Кам'яниці Алембеків на нинішній вулиці Дарії Гусяк, 10, 12 (1895)^[11].
• Реконструкція синагоги «Гомел хесед» зі спорудженням жіночих галерей (1895—1900, не збереглася)^[12].
• Синагога «Хойреш Ейцім» (дроворубів) на вулиці Джерельній, 55 (1896, не збережена)^[13][14].
• Дерев'яний кегельбан у стилі проміжному між «закопанським» та «гуцульською сецесією» при готелі «De Laus» на вулиці Личаківській, 122 (1898, не збережений)^[15][16].
• Кам'яниці Саломона Рімера та Мозеса-Маркуса Філіпа на нинішній вулиці Академіка Кучера (1899)^[17].
• Прибудова приміщення до синагоги «Бейс Шломо бен Давид» товариства «Аґудас Шломо» на вулиці Ярослава Мудрого, 39 (1902, з огорожею 1907 року, не збережено)^[14][18].
• Перебудова синагоги «Ор Шемеш» на вулиці Медовій, 3 (1903)^[19][20].
• Будинок Якуба Ґюнсберга на вулиці Медовій, 9 (1903—1904)^[21].
• Прибутковий будинок Германа Валлаха на нинішній вулиці Богомольця, 11а (співавтор Генрик Сальвер, 1905—1906)^[22][23].
• Власна чиншова кам'яниця Саломона Рімера на нинішній вулиці Івана Франка, 59 (колишня адреса — вул. Зиблікевича, 31) (власний проєкт; (1905—1907))^{[24][25][26][27]}.
• Сецесійні будинки на вулиці Нечуя-Левицького, 11а, 13 (1906—1907, співавтор К. Драневич)^[28][29].
• Синагога «Кол ріна ве-єшуа» на нинішній вулиці Джерельній, 49 (співавтор Альберт Корнблют, 1905—1906; не збережена)^[30].
• Житловий будинок Мауриція та Густи Ґалл на нинішній вулиці Шептицьких, 41 (1906—1907, співавтор Йосип Делькевич)^[31].
• Кам'яниці Натана Бреннера на нинішній вулиця Тиктора, 4, 6, 8 (1907)^[32].
• Сецесійний житловий будинок на вулиці Рапопорта, 7а (проєкт 1907 року)^[33]. Характерний архітектурний елемент — кручені колони наріжного порталу.
• Чиншова кам'яниця Ісаака Герша Санделя на нинішній вулиці Леся Курбаса, 5 (1907). Фасад повністю облицьований майоліковою плиткою майстерні братів Мунд^{[34][24][35][36]}.
• Житлові будинки Лаури Рімер на нинішній вулиці Руставелі, 24, 26 (1907)^[37][38].
• Житлові будинки Саломона Ерліха, Юзефа Лінда та Самуеля Піпеса на нинішній вулиці Пантелеймона Куліша, 33, 35, 37 (1907—1908)^[39].
• Прибутковий будинок Зельди Шьонблюм на нинішній вулиці Івана Федоровича, 21 (1908, співавтор Л. Ґраф)^[40][41].
• Добудови офіцини будинку на нинішній вулиці Дорошенка, 54 (1909)^[42].
• Житловий будинок Клари Кюмерлінг на нинішній вулиці Шептицьких, 19 (1910, співавтор Йосип Делькевич)^[31].
• Реконструкція будинку на нинішній вулиці Банківській, 5: заміна дерев'яного перекриття на залізобетонне та перебудова першого поверху будинку під кав'ярню у стилі пізньої сецесії (1910—1911)^[43].
• Житловий будинок (так звані «Кручені стовпи») на розі нинішніх вулиць вулиці Івана Франка, 17 та Костя Левицького, 1 (1910—1912)^[44][45][34].
• Перебудова антикварної книжкової крамниці Гельцелів на нинішній вулиці Шевській, 14 (1911)^[11].
• Кам'яниці на нинішніх вулицях Куліша, 47 та Цеховій, 5 (1912)^[46].
• Житловий будинок на нинішній вулиці Чернігівській, 2, 4 (1912). Під час будівництва первинний проєкт Рімера перероблено Фердинандом Касслером. Зокрема було повністю змінено фасад^[47][48].
• Реконструкція фабрики скла та дзеркал Мауриція Фішлера на нинішній вулиці Дорошенка, 17 (1919)^[49].

• Галерея робіт Саломона Рімера
• 
  Проєкт фасаду синагоги «Ор Шемеш»
  (вул. Медова, 3)
• 
  Житловий будинок
  (вул. Нечуя-Левицького, 13)
• 
  Будинок із «крученими стовпами»
  (вул. Франка, 17)
• 
  Колишня кам'яниця Ісаака Герша Санделя
  (вул. Курбаса, 5)
• 
  Кам'яниця
  (вул. Куліша, 47)
• 
  Кам'яниця Саломона Ерліха
  (вул. Куліша, 33)
• 
  Кам'яниця Юзефа Лінда
  (вул. Куліша, 35)
• 
  Кам'яниця Самуеля Піпеса
  (вул. Куліша, 37)
• 
  Кам'яниця Лаури Рімер
  (вул. Руставелі, 24)
• 
  Кам'яниця Натана Бреннера
  (вул. Тиктора, 4)

Родина

Саломон Рімер був одружений з Лаурою Рімер. У шлюбі народилося троє дітей:

• Александер Рімер (1889, Львів — 1942, Освенцим) — польський художник^[27]. Навчався у Львові у спеціалізованому ліцеї. Потім вступив до Вищої школи образотворчих мистецтв у Дрездені. Його картини цього періоду зберігаються у Дрездені. У 1927 році він приїхав до Парижа, де познайомився з Леопольдом Сюрважем та Жаном Люрса, які дуже вплинули на його творчість. Він робив численні начерки в блокнотах, які були втрачені. У 1935 році Рімер вступив до Спілки сучасних художників у Парижі. Деякі його літографії були опубліковані в альбомі асоціації, випущеному видавництвом «Artès». Вранці 16 липня 1942 року Рімера було заарештовано чотирма агентами французької поліції під час облави Зимового велодрому. Був інтернований до концентраційного табору Дрансі та депортований 19 липня 1942 року ешелоном № 7. Загинув в концтаборі Аушвіц біля міста Освенцима (Польща)^[50];
• Рудольф Рімер (нар. 11 жовтня 1895, Львів) — польський архітектор. Повноваження архітектора отримав у серпні 1924 року. Працював у Львові до 1939 року. Відомий як автор проєкту житлового будинку Сендора Лебенволя, що на нинішній вулиці вулиці Чернігівській, 10 у Львові. Реалізований у 1931—1932 роках^[3]. Також автор додаткового проєкту купальні «Зелене око» з пляжем та дерев'яним купальним будинком в яру під Снопківськім парком між сучасними вулицями Тарнавського та Кримською, затвердженого магістратом 5 серпня 1935 року (тепер не існує)^[51];
• Леон Рімер.