Самойленко Юрій Олегович

Юрій Олегович Самойленко (позивний «Янов»; 13 грудня 1987, м. Обухів, Київська область — 10 вересня 2022) — український доброволець, старший лейтенант, учасник російсько-української війни.

Юрій Олегович Самойленко
Старший лейтенант
Загальна інформація
Народження	13 грудня 1987(1987-12-13) Обухів
Смерть	10 вересня 2022(2022-09-10) (34 роки) Балаклія (поранення в бою)
Alma Mater	Міжрегіональна академія управління персоналом, Національний університет оборони України імені Івана Черняховського
Псевдо	«Янов», «Кріг»
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили
Формування	4 БрОП
Війни / битви	Бої за Щастя; Слобожанський контрнаступ Збройних сил України (2022)
Нагороди та відзнаки

Життєпис

Народився в місті Обухів Київської області. Навчався в ЗОШ № 5, у старших класах перейшов навчатися до Обухівського ліцею № 1 ім. А. Малишка^[1].

2006 року вступив до Міжрегіональної Академії управління персоналом, яку закінчив 2011 року за спеціальністю «менеджмент організацій місцевого самоврядування».

Деякий час працював у торгівлі, а згодом пішов на контрактну службу у військову частину в Підгірцях Обухівського району^[2].

2014 року став добровольцем у батальйоні міліції особливого призначення «Золоті ворота».

Під час служби в батальйоні познайомився і почав зустрічатися з майбутньою дружиною Анаста­сією Цебринською, яка також служила в батальйоні. У 2016 році пара одружилася^[3]. Згодом у сім'ї народилася донька Оленка^[1].

2016 року звільнився та вступив до Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського, де вчився й проходив підготовку за програмою підготовки офіцерів запасу. Працював інструктором зі стрільби у тирі^[1].

Згодом підписав контракт в ЗСУ, служив у 135 батальйоні територіальної оборони Обухівського району. Після початку повномасштабного російського вторгнення став лідером групи футбольних хуліганів клубу Арсенал-Київ, відомих своїми лівими антифашистськими поглядами, які пішли служити в теробороні^[4][5][6][7]. Сам Юрій був давнім учасником антифашистського руху^[8][9].

Влітку 2022 року перевівся до 6-го батальйону Добровольчого українського корпусу, де служив на посаді заступника командира батальйону, а згодом — командира роти^[1].

Брав участь у Балаклійському прориві, на одному з бойових завдань 9 вересня отримав кульове поранення у живіт. Був евакуйований до лікарні, де його прооперували, але 10 вересня о 01:40 серце зупинилося^[1].

Посмертно нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня^[10].