Сарвепаллі Радхакришнан

Сарвепаллі Радхакришнан (5 вересня 1888 — 17 квітня 1975) — індійський філософ, громадський та державний діяч, президент Індії від 1962 до 1967 року. Почесний член Британської академії (1962)^[3].

Сарвепаллі Радхакришнан гінді सर्वपल्ली राधाकृष्णन
Сарвепаллі Радхакришнан
Прапор 2-й Президент Індії
13 травня 1962 — 12 травня 1967
Віце-президент:	Закір Хусейн
Попередник:	Раджендра Прасад
Наступник:	Закір Хусейн
Народження:	5 вересня 1888(1888-09-05) Tiruttanid, Chingleput Districtd, Мадраське президенствоd, Британська Індія, Британська імперія[1]
Смерть:	17 квітня 1975(1975-04-17) (86 років) Ченнаї
Країна:	Британська Індія  Індія[2]  Домініон Індія
Релігія:	індуїзм
Освіта:	Мадраський університет, Калькуттський університет, Мадраський християнський коледжd (1906), Делійський університет і Voorhees Colleged
Партія:	Індійський національний конгрес
Шлюб:	Sivakamud
Діти:	Sarvepalli Gopald
Нагороди:	Темплтонівська премія (1975) Премія миру німецьких книгарів (22 жовтня 1961) медаль Гете міста Франкфурт-на-Майні (1959) Член Британської академії (1962) Honorary doctor of the University of Zagrebd почесний доктор Калькуттського університетуd Toynbee Prized
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився у багатій брагманській родині у селищі Тіруттані на північному заході Мадрасу (нині Ченнаї). Рідна мова — телуґу. Закінчив Християнський коледж у Мадрасі, який був порівняно ліберальним та зміг дати якісну освіту.

1907 року захистив магістерську дисертацію «Етика веданти і її філософські передумови». Викладав у ряді індійських коледжів та університетів. Публікував оригінальні роботи та переклади релігійно-філософських текстів з санскриту та палі.

У 1923 — 27 роках у Лондоні вийшов його капітальна двотомна праця «Індійська філософія». Читав лекції в Оксфордському, Гарвардському та інших західних університетах.

У 1931 — 36 роках віце-канцлер^[4] університету Андхри.

У 1936 — 39 роках — професор релігії та етики Сходу в Оксфордському університеті.

У 1939 — 46 роках — віце-канцлер Індуїстського університету у Варанасі (Бенарес).

Після проголошення незалежності Індії Радхакришнан займався не стільки філософією, скільки суспільною та державною діяльністю.

У 1946 р. призначений послом у ЮНЕСКО, у 1949 р. — послом у СРСР. Керував реформами вищої освіти в Індії.

З 1952 р. — віце-президент, у 1962 — 67 роках — президент Республіки Індія.

Лауреат Темплтонівської премії за прогрес у релігії (1975).

Світогляд

Радхакришнан з дитинства вірив у реальність потойбічного світу, що лежить за поверхнею явищ. Отримавши європейську освіту у колоніальних навчальних закладах, він високо цінував західну філософію, але з самого початку наукової діяльності виступив пропагандистом традиційної філософії Індії, доводячи, що вона розташована щонайменше на такому ж рівні, як і західна. У магістерській дисертації він виступив проти поширеної тоді в Європі думки, що індійська філософія взагалі та веданта зокрема зовсім не цікавиться етичними проблемами. У наступних своїх публікаціях та особливо у праці «Індійська філософія» він намагався неупереджено давати виклад точок зору різних шкіл, але не міг втриматися від оцінки їх з позицій тієї філософії, яку сам поділяв, — адвайта-веданти. Критично ставлячись до ритуалістичним та догматичним тенденціям в індуїзмі, він підкреслював ті аспекти, які прийнятні для західного стилю мислення: антиритуалістичну, чисто духовну спрямованість Упанішад, спроби багатьох шкіл пом'якшити суворість кастового ладу і дати членам нижчих каст можливість займатися практикою самовизволення. Відзначаючи близькість буддизму до західних навчань агностичного та позитивістського толку, він писав, що людський розум все ж не може піти від «суто академічних» онтологічних проблем та замкнутися лише на практично корисному: ми неминуче будемо намагатися дати відповіді навіть на, здавалося б, абсолютно нерозв'язні питання буття. Негативно ставлячись до матеріалізму, він старався і до нього бути справедливим: не виключав, що погляди давньоіндійських матеріалістів були спотворені пізнішими коментаторами-ідеалістами і що насправді індійський матеріалізм не був такий грубо гедоністічний.

Займаючи керівні університетські посади у колоніальній Індії та беручи участь у будівництві Індії незалежною, Радхакришнан вводив викладання природничо-наукових та технічних дисциплін (колоніальна британська адміністрація надала індійській освіті суто гуманітарний характер, не підпускаючи «тубільців» до сучасної техніки). Протестуючи проти європоцентристської зневаги до індійської культури, він виступав і проти консервативних, антизахідних сил в Індії. Він писав: «Особисто я не сумніваюся в тому, що всі спроби з індуського або мусульманської боку протистояти сучасній науковій та промисловій цивілізації приречені на провал, і я буду дивитися на цей провал без жалю»^[5].

Радхакришнан був переконаний, що всі віровчення по змісту своєму єдині. Він вважав, що розвиток світової релігійної та філософської думки має призвести до появи універсальної релігії, універсальної філософії та універсальної моралі, і фундаментом їх повинна буде служити адвайта-веданта.

Переклади

• Радхакришнан С. Індійська філософія. Т. 1 — 2. М., 1956—1957. (Репринт: СПб., 1994.)

Література

• Анікєєв Н. П. Філософські та соціологічні погляди Сарвапаллі Радхкрішнана// Сучасна філософська та соціологічна думка країн Сходу. М., 1965. З.5-33.
• Литман А. Д. Сарвапаллі Радхакришнан. М., 1983.
• Канаєва Н. А. Культурний синтез Сарвепаллі Радхакрішнана// Жива традиція. До 75-річчю Індійського філософського конгресу. М., 2000. — C.13-25.