Сахновські

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сахновський.

Сахновські (рос. Сахновские) — козацько-старшинський, а згодом також дворянський рід.

Сахновські
Наленч
Опис герба: див. текст
Родоначальник:	Василь Сахненко
Підданство:	Річ Посполита Гетьманщина Російська імперія

Існують однойменні роди зовсім іншого походження. Один з них був заснований отаманом Іваном Романовичем Сахновським (бл. 1710 — після 1750). До нього належав Володимир Микитович (1855–1917), доктор медицини, дійсний статський радник, лікарський інспектор Київської губернії, член багатьох київських доброчинних товариств.

Походження

Нащадки Василя Софонійовича (Сафонтійовича) Сахненка, Менського городового отамана в 1672-77 рр. Чернігівського полку менський сотник Ігнат Василів син, за службу та вірність в 1709 р. від Петра І пожалуван двома сільцями та оних грамотою.

Рід внесений до 2-ї, 3-ї та 6-ї частин Родовідних книг Чернігівської, Полтавської і Харківської губерній.

Опис герба

Щит увінчаний дворянським шоломом і короною. Нашоломник: діва в червоному одязі, що має на голові срібну хустку, а руками тримає два оленячі роги, що розходяться по бокам. Намет на щиті червоний, підкладений сріблом^[1]. (Наленч)

Герб роду Сахновських внесений в Частину 7 Загального гербовника дворянських родів Всероссійської імперії, стр. 156.

Представники роду

Гнат Васильович Сахновський (бл. 1657 — бл. 1735), киселівський сотник (1681,1696), менський сотник (1698–1722), чернігівський полковий обозний (1722— 32). У 1690-х рр. власним коштом побудував Свято-Троїцьку церкву в м. Мена.

Один із синів Гната — Іван Гнатович (бл. 1677 — бл. 1768) — обіймав уряд сотника менського (1723—39) і чернігівського полкового обозного (1739—41, 1748—68).

Онуки Гната:

• Яким Іванович (бл. 1705–1781), сотник менський (1739—43), сотник вакансовий (1746), сотник березнинський (1748—69), чернігівський полковий обозний (1769);

• Григорій Іванович (бл. 1710 — після 1772), полтавський полковий суддя (1738— 68) та полковий обозний (1772);

• Іван Іванович (бл. 1724 — після 1774), чернігівський полковий осавул (1763—69);

• Петро Іванович (бл. 1726 — після 1768), сотник горошинський (1756—68);

• Павло Петрович (бл. 1724 — бл. 1790), сотник менський (1753—72).

Інші представники роду посідали уряди військових товаришів та бунчукових товаришів. Із цього роду походять також:

• Михайло Якимович (1743 — бл. 1810), статський радник (1801), чернігівський віце-губернатор (1803—09);

• Павло Якимович (бл. 1745–1806), син Якима Івановича та Г. П. Сангурської. У 1765 році одружився з донькою бунчукового товариша Костянтина Лизогуба Ганною (1745 р. н.). Сотник Березнянської сотні у 1770 1782 рр. (останній її сотник). Прем’єр-майор (1786). 19 липня 1791 р. одержав звання полковника. Комендант Чернігова (1797). Генерал-майор (1797). Помер 16 січня 1806 р. у Березні.^[2]

• Яків Якимович (бл. 1752 — після 1820), голова Слобідсько-Української палати цивільного суду (1799–1820);

• Яким Якимович (бл. 1763 — після 1790), сотник менський (1783);

• Яків Петрович (бл. 1751 — після 1798), сотник Лубенського полку (1784);

• Андрій Григорович (бл. 1793 — бл. 1860), учасник російсько-швед. війни 1808—09 та російсько-турецької війни 1828–1829, війни 1812 та закордонного походу російської армії 1813—14, генерал-майор (1854), городничий у містах Кролевець (1851—54) та Сураж (нині місто Брянської області, РФ; 1854);

• Степан Якович (1788 — після 1841), генерал-майор у відставці (1840);

• Григорій Петрович (1847 — р. с. невід.), полтавський громадський діяч, член правління Полтавського земельного банку, гласний Полтавської міської думи;

• Яким Іванович (1831—95), учасник російсько-турецької війни 1877—1878, генерал-майор (1890), начальник арсеналу Східносибірського військового округу (1867—74), начальник окружного артилерійського складу Кавказького (1879—89) та Одеського (1889—95) військових округів;

• Олександр Якимович (1846–1909), учасник російсько-турецької війни 1877—78, генерал-лейтенант у відставці (1905), командир 2-ї бригади Кавказької гренадерської дивізії (1900—05);

• Павло Григорович (1853–1908), генерал-лейтенант у відставці (1905), генерал з особливих доручень при командуючому військами Фінляндського військ, округу (1901—04), начальник 1-ї Фінляндської стрілецької бригади (1904—05);

• Костянтин Вікторович (1879–1971), військовий інженер, науковець, фахівець у галузі залізобетонних конструкцій, генерал-майор інженерно-авіаційної служби (1942), д-р тех. н. (1942), професор (1935), зав. кафедри Ленінградського ін-ту інженерів цивільної авіації (1936—41) та Ленінградської військово-повітряної академії (1941— 62), заслужений діяч науки і техніки РРФСР (1954), дійсний член Академії будівництва і архітектури СРСР (1957), автор низки праць.

Імовірно, до цього роду належав також Григорій Григорович Сахновський (1891–1931), правник, письменник, поет, із 1917 — емігрант, співробітник белградської «Русской газеты», автор праці «Кризис социалистической идеи»(1927), романів «Разгоновы: Исторический роман-летопись» (1926), «Бури минувшие» (1933) та ін.