Священний цар

Священний цар (лат. rex sacrorum, лат. rex sacrificus, лат. rex sacrificulus) — другий за значимістю після Великого понтифіка служитель культу у Стародавньому Римі. Посада утворена після вигнання останнього царя Тарквінія Гордого у 510/509 році до н. е. і проголошення республіки. Цей жрець перейняв релігійні функції, які до того виконували римські монархи. Інші функції перейняли консули.

Священний цар
Сфера роботи	давньоримська релігія
Країна	Стародавній Рим
Юрисдикція	Стародавній Рим
Історичний період	античність

Священний цар виконував:

1. релігійні обряди (лат. sacra publica) у всіх календах, які раніше відправлялися царями;
2. щотижня оголошував (лат. editio) свята при нундінах;^[1]
3. умилостивлював богів при появі поганих ознак;
4. головував в калатних коміціях в dies fissi (24 березня і 24 травня).^[2]

Священний цар жив на Священній дорозі (лат. Via Sacra), його посада була довічною. Перші священні царі були патриціями і призначалися авгурами за вказівкою Колегії понтифіків.

Дружина священного царя носила титул лат. regina sacrorum (священна цариця). У день вигнання царів (лат. regifugium) вона здійснювала у коміції жертвопринесення.

Інавгурація новообраних священних царів проходила на калатних коміціях.^[3]