Свєчніков Анатолій Григорович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Свєчников.

Анатолій Григорович Свєчніков (12 червня 1908, Київ — 12 березня 1962, Київ) — український радянський композитор. Лауреат Сталінської премії (1950). Заслужений діяч мистецтв Української РСР (1954),

Анатолій Григорович Свєчніков
Основна інформація
Дата народження	12 червня 1908(1908-06-12)
Місце народження	Київ, Російська імперія
Дата смерті	12 березня 1962(1962-03-12) (53 роки)
Місце смерті	Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	Російська імперія  СРСР
Професія	композитор
Освіта	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Жанри	симфонічна поема, балет і сюїта
Членство	Спілка композиторів СРСР
Заклад	Національна музична академія України імені П. І. Чайковського
Нагороди

Біографія

Народився 12 червня 1908 у Києві.

• в 1932 році закінчив Київський музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка (клас В. А. Золотарьова і Л. М. Ревуцького);
• в 1938 році закінчив аспірантуру Київської консерваторії;
• у 1932—1933 роках — завідувач музичної частини Вседонбаського драматичного театру; в 1933—1936 роках драматичних театрів Києва;
• у 1936—1941 і 1944—1951 роках — музичний керівник драматичних передач Українського радіо;
• в 1945—1956 роках — викладач Київської державної консерваторії.

Могила Анатолія Свєчнікова

Помер 12 березня 1962 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Твори

• балети: «Маруся Богуславка» (Київ, 1951), «Ніч перед різдвом» (Київ, 1959);
• для симфонічного оркестру: Варіації (1931), Скерцо (1934);
• сюїти: На теми народів Сходу (1939), Колгоспна (на українські народні теми, 1949);
• поеми: «Кармелюк» (1945), «Щорс» (1949), «Увертюра» (1947);
• для капели бандуристів: «Пісня про Буревісника» (1960);
• для флейти та фортепіано: Сюїта (1935);
• для фортепіано: Два етюди і прелюдія (1927), Два етюди для лівої руки (1929), Варіації на українську тему (1930);
• для хору та фортепіано: Цикл Дев'ять українських пісень (слова народні, 1944);
• для голосу і фортепіано: Цикл «Гуцульські народні пісні» (1945);
• музика до драматичних спектаклів;
• музика до кінофільмів^[1], у тому числі «Нерозлучні друзі» (1953), «Калиновий гай» (1953), «Педагогічна поема» (1955), «Партизанська іскра» (1957), «Кров людська — не водиця» (1960);
• музика до радіопостановок;
• обробка народних пісень.