Севрюк Олександр Олександрович

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Олександр Севрюк.

Олекса́ндр Олекса́ндрович Севрю́к (4 лютого 1893, Росоша, Київська губернія, Російська імперія — 1941, Франкфурт-на-Одері, Третій Рейх) — український державний, громадський і політичний діяч. Дипломат часів Української революції 1917—1921 років. Член Української партії соціалістів-революціонерів.

Севрюк Олександр Олександрович
Олександр Олександрович Севрюк
Народився	4 лютого 1893(1893-02-04) Росоша, Липовецький повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер	26 грудня 1941(1941-12-26) (48 років) Франкфурт-на-Одері, Третій Рейх ·залізнична катастрофа
Країна	Російська імперія  Українська Держава  УНР  Веймарська республіка  Третій Райх
Національність	українець
Діяльність	політик, громадський діяч, дипломат
Посада	Член Всеросійських установчих зборівd

Життєпис

Українська делегація в Бересті. Зліва направо: Микола Любинський, Всеволод Голубович, Микола Левитський, Григорій Лисенко, Михайло Полоз, Олександр Севрюк

Підписанти Берестейського мирного договору: генерал Брінкманн, Микола Любинський, Микола Левитський, Олександр Севрюк, Макс Гофман, Сергій Остапенко

Народився у дворянській родині.

Дід, Франц Іванович Севрюк, з дворян Київської губернії, православний, розпочав службу в армії 28 січня 1822. Прапорщик (17 лютого 1827), підпоручик (15 вересня 1831), 5 березня 1834 звільнений зі служби. З 21 лютого 1836 приватний пристав Кишинівської міської поліції, з 12 травня по 12 листопада 1838 – на тій же посаді в Акерманській міській поліції. Був одружений із Марією Григорівною Міліцькою.

Батько, Олександр Францович Севрюк (4 квітня 1845 – 23 липня 1901), начальник залізничної станції Липовець. 10 вересня 1889 одружився з дворянкою Теклою Йосипівною Дмуховською, католичкою, мав дітей Олександра та Вікторію (14 жовтня 1896).

З 1902 по 1911 рр. Олександр навчався у Луцькій гімназії, жив на Парадній вулиці, в домі Биховського. З осені 1911 по травень 1912 навчався в Петербурзькому Технологічному інституті, жив біля місця навчання, на Подільській вул., 20. Відрахувався за власним бажанням "для вступу до університету"^[1]. Під час навчання член української студентської громади та Інформаційного бюро українських студентських організацій Петрограда.

Від квітня 1917 року був членом Української Центральної Ради від студентських організацій. Очолював комісію з розробки законопроєкту про скликання Українських установчих зборів.

15 січня 1918 року очолив делегацію УНР на мирових переговорах з Центральними державами у Бересті. 9 лютого підписав Берестейський мир^[2].

Був послом УНР у Берліні.

1919 року — член делегації УНР на Паризькій мирній конференції, згодом — посол у Римі.

У середині липня 1919 року працював над завданням Начальної Команди Української Галицької Армії — повернути з Італії військовополонених галичан; йшли переговори про сформування в таборі Кассіно чотирьох дивізій по 12 тисяч стрільців кожна.

У 1920—1941 роках в еміграції в Парижі та Німеччині, де проводив спочатку прорадянську діяльність, а потім співпрацював з владою Третього рейху.

Загинув внаслідок залізничної катастрофи поблизу Франкфурта-на-Одері.