Семенов Володимир Сергійович

Володимир Сергійович Семенов (21 грудня 1924, Золотоноша, Полтавська губернія, Українська РСР — 14 жовтня 2004, Харків, Україна) — радянський та український вчений-правознавець і громадський діяч, фахівець у галузі міжнародного права. Кандидат юридичних наук (1951), професор (1994). Заслужений працівник культури Української РСР (1987).

Семенов Володимир Сергійович
Володимир Семенов. 1950 рік
Народився	21 грудня 1924(1924-12-21)  Золотоноша, Полтавська губернія, Українська СРР, СРСР
Помер	14 жовтня 2004(2004-10-14) (79 років)  Харків, Україна
Поховання	Міське кладовище № 2
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	правник, громадський діяч, викладач університету
Alma mater	Харківський юридичний інститут імені Кагановича (1947)
Галузь	юриспруденція
Заклад	ХДУ імені О. М. Горького Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого
Вчене звання	професор і професор[d]
Науковий ступінь	кандидат юридичних наук (1951)
Науковий керівник	Корецький Володимир Михайлович
Аспіранти, докторанти	Трагнюк Олеся Янівна Сироїд Тетяна Леонідівна
Війна	Друга світова війна
Нагороди	Орден «За мужність» ІІІ ступеня Медаль «За оборону Ленінграда» Медаль «За трудову доблесть» Заслужений працівник культури України
Семенов Володимир Сергійович у Вікісховищі

Учасник німецько-радянської війни, у 1942—1943 роках брав участь у боях на Ленінградському фронті. У 1947 році закінчив Харківський юридичний інститут, де залишився навчатися в аспірантурі у професора В. М. Корецького. Ставши кандидатом наук, працював у Харківському державному університеті та Вищій партійній школі. Починаючи з 1960 року, був доцентом кафедри міжнародного права своєї альма-матер. У 1994 році обійняв посаду професора в тому ж виші, де працював аж до своєї смерті. Ініціатор присвоєння своєму вишу імені Ярослава Мудрого (ім'я присвоєно у листопаді 1995 року указом президента Л. Д. Кучми) та створення міжнародно-правового факультету (заснований у 1998 році).

Біографія

Володимир Семенов народився 21 грудня 1924 року в місті Золотоноша Полтавської губернії (нині Черкаська область України)^[1]. Його батьки — юристи, яких репресували у 1937 році. Після цього Володимир жив у своєї тітки. Станом на 1941 рік жив у Харкові, а восени того ж року, коли точилися бої за Харків, евакуювався з міста. В евакуації жив у селі Поріцьке Чуваської Автономної РСР, РРФСР, де у червні 1942 року закінчив школу-десятирічку. Пізніше, якийсь час, працював помічником тракториста^[2].

Восени 1942 року Володимира Семенова призвали до Червоної армії^[2]. Служив на Ленінградському фронті^[1]. У 1943 році отримав травму і був відправлений на лікування в госпіталь. Після відновлення знову приїхав у Харків, де поступив до Харківського юридичного інституту^[2] (перший набір студентів у виш після звільнення Харкова був оголошений у 1943 році^[3]). Закінчив інститут у 1947 році^[4]. Після цього продовжив навчання в аспірантурі цього вишу, яку закінчив у 1950 році^[1]. Навчаючись в аспірантурі, під науковим керівництвом академіка Академії наук Української РСР Володимира Михайловича Корецького^[2] працював над дисертацією на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю «Борьба СССР за суверенное равенство государств в международных отношениях»^[5]. Для Корецького це був перший досвід наукового керівництва в Харківському юридичному інституті. Разом з Володимиром Семеновим, аспірантами Корецького були майбутні професори Ігор Лукашук та Михайло Яновський^[6]. У 1949/50 навчальному році Семенов бувши аспірантом читав лекції з міжнародного права. Колеги, які працювали з Семеновим відзначили, що саме тоді він проявив себе як талановитий лектор^[7].

У 1951 році в Секторі держави та права Академії наук Української РСР Семенов захистив дисертацію. Його офіційними опонентами були професор Всеволод Дурдіневський та доцент Аркадій Полторак^[5]. У тому ж році Володимиру Семенову було присвоєно кандидатський ступінь^[4]. Однак він не зміг продовжити працювати в Харківському юридичному інституті через відсутність вакансій і був змушений близько десяти років працювати у непрофільних вишах. З 1951 по 1956 роки він працював на економічному факультеті Харківського державного університету, де був старшим викладачем, а потім до 1960 року обіймав посаду доцента у харківській Вищій партійній школі^[2]. У цей період Володимир Сергійович брав участь у створенні Радянської асоціації міжнародного права і став членом її виконавчого комітету (за різними даними в 1950^[1] або 1957^[2] році), до складу якого входив аж до 1990^[1][2]. Також починаючи з 1956 року^[7] виступав на радіо та телебаченні з політичними оглядами^[8].

У 1960 році Володимир Сергійович все ж був прийнятий на роботу у Харківський юридичний інститут, де він був призначений на посаду доцента кафедри міжнародного права (з 1977 року — кафедри міжнародної права та державного права іноземних країн^[9]). У тому ж році він став науковим керівником студентського наукового кружка, який функціонував при кафедрі міжнародного права. Крім того, Семенов був одним з засновників студентського наукового суспільства вишу^[10]. У 1961 році, досліджуючи матеріали в Центральному державному історичному архіві Української ССР, Володимир Семёнов разом зі своєю колегою кандидатом юридичних наук Ніною Ульяновою виявив підручник з міжнародного права авторства Тихона Степанів, який є першим у своєму роді, виданим в Російській імперії і вважався втраченим у роки німецько-радянської війни. У 1970 році Семенов написав проєкт міжнародного договору «Захист зовнішнього середовища під час збройних конфліктів»^[11]. Разом з науково-викладацькою діяльністю він продовжував займатися громадською: читав лекції на різні теми з міжнародного права перед громадськістю, входив у склад журі на конкурсах молодих лекторів. Крім того, у 1989 році він був обраний головою Харківського обласного товариства захисту миру. У 1993 році брав участь у створенні громадської організації «Українська асоціація міжнародного права»^[12], а потім став членом її президії^[11].

Могила В. С. Семенова на Другому міському цвинтарі Харкова

У 1994 році Володимир Сергійович був підвищений на посаді та став професором кафедри міжнародного права Української державної юридичної академії (до березня 1991 року — Харківський юридичний інститут^[13]) і тоді ж йому було присвоєно професорське вчене звання^[1]. У березні 1995 року виш, в якому працював Семенов, був перейменований на Національну юридичну академію України^[14]. Семенов виступив із пропозицією про присвоєння вишу імені київського князя Ярослава Мудрого. Ця пропозиція отримала підтримку з боку колективу ВНЗ^[8], і указом Президента України Леоніда Кучми 4 листопада 1995 року ВНЗ було присвоєно ім'я Ярослава Мудрого, після чого він став називатися Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого (з 2010 — Національний університет «Юридична академія» Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого)^[15]. Також Семенову належить ініціатива створення у структурі вишу міжнародно-правового факультету^[8], який був заснований у 1998 році^[16]. Продовжував працювати у цьому виші аж до 2004 року^[9].

Володимир Сергійович Семенов помер 14 жовтня 2004 року у Харкові^[8].

Наукові інтереси та основні праці

Володимир Сергійович Семенов займався вивченням таких питань міжнародного права, як: миротворчі операції ООН, право міжнародної безпеки, міжнародна боротьба зі злочинністю^[11]. Також займався вивченням проблеми статусу національних меншин у сучасній правовій державі^[17] та історією вітчизняної науки міжнародного права. Крім того, Семенов є одним із перших радянських дослідників принципу невтручання у внутрішні справи держав^[8].

Під науковим керівництвом Семенова захистили свої кандидатські дисертації: Алі Хамед Ахмед Олакі (1996; тема «Принцип невыдачи по политическим преступлениям: итоги и перспективы»)^[18], Тетяна Сироїд (2000; тема «Защита жертв преступлений в международном праве»)^[19], Юрій Щокін (1999; тема «Неполное членство в международных организациях»)^[20], Алла Маєвська (2002; тема «Преступления против человечности международно-правовой аспект»)^[21], Сергій Вихрест (2003; тема «Выдача лиц в аспекте соотношения международного и национального права»)^[22], Юрій Климчук (2003; тема «Система принципів міжнародного гуманітарного права»)^[21], Олеся Трагнюк (2003; тема «Тлумачення міжнародних договорів: теорія та досвід європейських міжнародних судових органів»)^[23], Андрій Шумилов (2003; тема «Международно-правовое сотрудничество постсоветских государств (на примере стран СНГ)»)^[23], Світлана Науменко (2005; тема «Имплантация международно-правовых обязательств Украины в области внешней миграции»)^[24].

Також його учнями вважаються Анатолій Гавердовський, Володимир Євінтов, В'ячеслав Ріяка, Михайло Буроменський, Леонід Тимченко та Олег Тарасов^[2].

Володимир Сергійович став автором або співавтором понад 120 публікацій^[11]. Його основними науковими працями вважаються: «Світова демократична громадськість і міжнародне право» (1963), «Деякі проблеми використання збройних сил Об'єднаних Націй» (1964), «До питання про правову основу збройних сил ООН» (1965), «Статут ООН і питання про операції з підтримання миру» (1968), «Боротьба радянської держави за дотримання законності в міжнародних відносинах» (1968), «Міжнародно-правова заборона ідеологічної підготовки агресії» (1973) і «Збройні сили ООН» (1976)^[2]. Частину робіт Семенов написав у співавторстві. У 1961 році в Радянському щорічнику міжнародного права за 1960 рік (виданому в Москві) вийшла стаття Володимира Семенова та Ніни Ульянової «Перший російський курс міжнародного права», присвячена виявленому ними підручнику Тихона Степанова^[25]. У 1995 році разом з Олегом Тарасовим він видав брошуру «Міжнародний олімпійський комітет як суб'єкт міжнародного громадянського співтовариства». Іншим співавтором Семенова стала його учениця Олеся Трагнюк, разом з якою він написав брошуру «Міжнародно-правові аспекти Конституції України», а також ряд праць, присвячених вітчизняним вченим Михайлу Лозинському та Володимиру Грабарю, та їхній діяльності. Крім наукових видань, він брав участь у написанні вишівського підручника «Международное право» (1971) і однойменного навчального посібника (2005), а також шкільного підручника для учнів старших класів «Права людини» (1997)^[2].

Брав участь у роботі над Українською радянською енциклопедією, до якої написав 40 статей^[7]. Брав участь у написанні статей для шеститомника «Юридична енциклопедія», що видавався у 1998—2004 роках^[26]. Крім того, він входив до редакційної колегії «Українського щорічника міжнародного права» та був редактором довідника з питань міжнародного морського та військового права, виданого Міністерством оборони України у 2000 році^[27].

Наукові інтереси та основні праці

Володимир Сергійович Семенов займався вивченням таких питань міжнародного права, як: миротворчі операції ООН, право міжнародної безпеки, міжнародна боротьба зі злочинністю^[11]. Також займався вивченням проблеми статусу національних меншин у сучасній правовій державі^[17] та історією вітчизняної науки міжнародного права. Крім того, Семенов є одним із перших радянських дослідників принципу невтручання у внутрішні справи держав^[8].

Під науковим керівництвом Семенова захистили свої кандидатські дисертації: Алі Хамед Ахмед Олакі (1996; тема «Принцип невыдачи по политическим преступлениям: итоги и перспективы»)^[18], Тетяна Сироїд (2000; тема «Защита жертв преступлений в международном праве»)^[19], Юрій Щокін (1999; тема «Неполное членство в международных организациях»)^[20], Алла Маєвська (2002; тема «Преступления против человечности международно-правовой аспект»)^[21], Сергій Вихрест (2003; тема «Выдача лиц в аспекте соотношения международного и национального права»)^[22], Юрій Климчук (2003; тема «Система принципів міжнародного гуманітарного права»)^[21], Олеся Трагнюк (2003; тема «Тлумачення міжнародних договорів: теорія та досвід європейських міжнародних судових органів»)^[23], Андрій Шумилов (2003; тема «Международно-правовое сотрудничество постсоветских государств (на примере стран СНГ)»)^[23], Світлана Науменко (2005; тема «Имплантация международно-правовых обязательств Украины в области внешней миграции»)^[24].

Володимир Сергійович став автором або співавтором понад 120 публікацій^[11]. Його основними науковими працями вважаються: «Світова демократична громадськість і міжнародне право» (1963), «Деякі проблеми використання збройних сил Об'єднаних Націй» (1964), «До питання про правову основу збройних сил ООН» (1965), «Статут ООН і питання про операції з підтримання миру» (1968), «Боротьба радянської держави за дотримання законності в міжнародних відносинах» (1968), «Міжнародно-правова заборона ідеологічної підготовки агресії» (1973) і «Збройні сили ООН» (1976)^[2]. Частину робіт Семенов написав у співавторстві. У 1961 році в Радянському щорічнику міжнародного права за 1960 рік (виданому в Москві) вийшла стаття Володимира Семенова та Ніни Ульянової «Перший російський курс міжнародного права», присвячена виявленому ними підручнику Тихона Степанова^[28]. У 1995 році разом з Олегом Тарасовим він видав брошуру «Міжнародний олімпійський комітет як суб'єкт міжнародного громадянського співтовариства». Іншим співавтором Семенова стала його учениця Олеся Трагнюк, разом з якою він написав брошуру «Міжнародно-правові аспекти Конституції України», а також ряд праць, присвячених вітчизняним вченим Михайлу Лозинському та Володимиру Грабарю, та їхній діяльності. Крім наукових видань, він брав участь у написанні вишівського підручника «Международное право» (1971) і однойменного навчального посібника (2005), а також шкільного підручника для учнів старших класів «Права людини» (1997)^[2].

Брав участь у роботі над Українською радянською енциклопедією, до якої написав 40 статей^[7]. Брав участь у написанні статей для шеститомника «Юридична енциклопедія», що видавався у 1998—2004 роках^[29]. Крім того, він входив до редакційної колегії «Українського щорічника міжнародного права» та був редактором довідника з питань міжнародного морського та військового права, виданого Міністерством оборони України у 2000 році^[27].

Особистість

Володимир Семенов намагався виховати у студентах любов до наукової діяльності та до культурної спадщини. Учень Семенова Олег Тарасов описував свого вчителя як яскраву особистість у колах харківської інтелігенції. Тарасов відзначав любов Володимира Сергійовича до театрального та циркового мистецтва, живопису та книг. Бувши бібліофілом він зібрав власну домашню бібліотеку, доступ до якої надавав студентам та аспірантам^[2]. Співробітниця Харківської державної бібліотеки імені В. Г. Короленка Галина Каширіна у своїх мемуарах називала Семенова «завсідником» та «головним активістом» краєзнавчого відділу бібліотеки. Вона згадувала, що «іноді В. С. Семенов запрошував весь відділ до себе додому, і ми з насолодою слухали рідкісні записи бардів, що входили в моду – Окуджаву, Висоцького, Галича …».

Нагороди та пам'ять

Володимир Сергійович був нагороджений орденами Вітчизняної війни II ступеня (6 квітня 1985)^[30] та «За мужність» III ступеня, медалями «За оборону Ленінграда» та «За трудову доблесть»^[31][11], також був відзначений почесним званням «Заслужений працівник культури Української РСР»

У Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого проходять міжнародно-правові читання, присвячені пам'яті професорів Володимира Семенова та Михайла Яновського^[32][33].