Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Сент-Люсія
країна на сході Карибського моря З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Сент-Лю́сія (англ. Saint Lucia, фр. Sainte-Lucie — «Свята Луція, Свята Лукія») — острів і країна на сході Карибського моря, один із Навітряних островів. Здобула незалежність від Великої Британії в межах Співдружності націй у 1979 році; інтеграція з Навітряними островами передбачалася в 1991 році.
Remove ads
Історія
Узагальнити
Перспектива
Сент-Люсію відкрив Христофор Колумб 13 грудня 1502 року — у день святої Люсії (день пам'яті мучениці Луції Сіракузької). Перші спроби заснувати постійне поселення чинили англійці в період з 1605 по 1638 роки, однак вони були невдалі через опір місцевих жителів — войовничих індіанців-карибів.
Уклавши договір з аборигенами, французи заснували поселення в 1650 році. Із середини XVII століття почалося масове завезення африканських рабів для робіт на цукрових плантаціях. Згодом у складі населення стали домінувати африканці й мулати.
До 1814 року, коли острів остаточно перейшов під британську юрисдикцію, Сент-Люсія була ареною безперервного конфлікту між Англією і Францією, вона переходила з рук у руки 14 разів, приваблюючи своєю зручною бухтою Кастрі.
У 1803 році, під час наполеонівських воєн, Сент-Люсію вчергове захопили англійці, і в 1814 році вона, відповідно до Паризької мирної угоди, відійшла до Великої Британії, перетворившись на її колонію.
У 1834 році британська влада скасувала рабство на острові.
З 1838 по 1958 роки Сент-Люсія входила до складу британської колонії Навітряних островів, з 1958-й по 1962-й — у Вест-Індську Федерацію.
У 1967 році Сент-Люсія отримала статус асоційованої з Великою Британією держави й отримала право самоврядування у внутрішніх справах.
Remove ads
Політична структура
Узагальнити
Перспектива
Сент-Люсія — член Співдружності націй, глава держави — король Великої Британії (зараз — Карл III), представлений генерал-губернатором. За конституцією, ним може бути будь-який громадянин Співдружності, який призначається з волі монарха. На практиці, на цей пост призначається зазвичай місцевий уродженець, за рекомендацією голови уряду країни.
Генерал-губернатор (з 2018 року Невілл Сенак, перед тим Калліопа Перлетт Луїзі) дає доручення сформувати уряд і його склад після схвалення парламентом, призначає членів Сенату, за рекомендацією прем'єр-міністра розпускає парламент і призначає нові вибори, підписує закони і затверджує призначення вищих державних чиновників. Законодавча влада — двопалатний парламент. Верхня палата — Сенат (11 місць). 6 сенаторів призначаються за рекомендацією прем'єр-міністра, 3 — за рекомендацією лідера опозиції, 2 — за рекомендацією релігійних, економічних і соціальних груп. Нижня — Асамблея Сент-Люсії (17 депутатів, що обираються населенням на 5-річний термін).
Виконавча влада належить уряду — кабінету міністрів. На чолі його стоїть прем'єр-міністр Сент-Люсії. На цей пост зазвичай призначається після виборів лідер партії або коаліції, яка має більшість в Асамблеї Сент-Люсії.
Основні політичні партії:
- Об'єднана партія робітників — 11 місць в Асамблеї Сент-Люсії.
- Лейбористська партія Сент-Люсії — 6 місць в Асамблеї Сент-Люсії.
Також є непредставлені у парламенті — Національний Альянс і Партія Свободи Сент-Люсії.
Remove ads
Міжнародні відносини
Відносини з Україною
Природа
Узагальнити
Перспектива
Держава Сент-Люсія розташована на однойменному острові в складі архіпелагу Малі Антильські острови. На півночі межує з островом Мартиніка по протоці Сент-Люсія, на півдні — з островом Сент-Вінсент, що входить до складу держави Сент-Вінсент і Гренадини, по протоці Сент-Вінсент. Відстань до Мартіники близько 39 км, до Сент-Вінсента — 34 км. Зі сходу омивається водами Атлантичного океану, із заходу — Карибського моря (загальна протяжність берегової лінії 158 км).
Геологічна будова і рельєф
Каплевидний у плані острів має розміри приблизно 44 км завдовжки і 23 км завширшки при загальній площі 616 км² (другий за величиною в південній групі Навітряних островів).
Острів Сент-Люсія має вулканічне походження, а тому більш гористий, ніж більшість інших островів Карибського моря. По суті, він являє собою вершину древньої вулканічної групи, чиї конуси утворюють основні гірські вершини країни.
По всій довжині острова, з півночі на південь, тягнеться центральний гірський ланцюг Барр-де-л'Іль-Рідж із висотами від 400 до 900 м, досягаючи найбільшої висоти на горі Жімі (950 м) і в вулканічному масиві Пітон (Грос-Пітон — 797 м, Пти-Пітон — 750 м, Морн-Бонін — 640 м) на південному заході. У цьому ж районі в достатку зустрічаються сліди активної вулканічної діяльності — гарячі сірчані джерела, еродовані лавові поля, виходи газу, відкладення сірки. Схили вулканічного масиву заросли пишними тропічними лісами, а численні короткі річки формують широкі й родючі долини.

Узбережжя острова утворено неширокою смугою прибережної низовини й сильно порізане. Південно-східні та північно-західні береги утворюють якусь подобу шхерного району з численними затоками і бухтами, обрамленими безліччю крихітних рифів.
Клімат
Клімат тропічний пасатний; морські вітри пом'якшують спеку. Середньомісячні температури 18—26 °С, опадів від 1500 до 3000 мм на рік. Сухий сезон із січня по квітень, сезон дощів — з травня по серпень. Будь-коли протягом року можливі потужні, але короткочасні зливи, що припадають зазвичай наприкінці дня. Нерідкі руйнівні тропічні урагани, особливо часті в кінці літа.
Рослинний і тваринний світ
На острові росте близько 400 видів рослин, причому в багатьох місцях пальми, всілякі чагарники, орхідеї та інші екзотичні квіткові — наприклад, антуріум, утворюють щільний килим, що вкриває схили гір, долини, русла річок і навіть узбіччя доріг. Південні й південно-східні схили гір вкриті сухими лісами з переважанням чагарникової субтропічної рослинності. До місцевої фауни належать такі види, як ендемічна земляна ящірка, Icterus laudabilis (сент-люсійська вивільга), Melanospiza richardsoni (сент-люсійська чорна зяблиця) і санта-люсійський амазон (зникаючий національний птах). По всьому острову поширені гризуни агуті й маніка.
Охоронювані території
Численні охоронні природні території:
- Національний парк Піджен-Айленд (заснований в 1979 р.), у якому зібрані практично всі рослини, які ростуть на острові, а також рідкісні види птахів;
- Заповідник Фрігет-Айленд, що лежить на середині східного узбережжя, в північній частині затоки Пралін-Бей, є ділянкою гніздування численних фрегатів, чапель та кількох видів рідкісних місцевих птахів: голуба Рамьє і сент-люсійської вивільги;
- Заповідник Марія-Айленд, що лежить на схід від Вйо-Фор, є єдиним середовищем проживання коров'ячої змії «Куве», однієї з рідкісних різновидів вужів, а також рідкісної ящірки земляний «зандоліті» (ящірка Марії);
- Національний парк Рейнфорест (Сент-Люсія-Сентрал-Форест-Ресерв-енд-Рейнфорест) охоплює 19 000 акрів пишних гір і долин біля підніжжя піку Морн-Гімі і є домом для гігантської папороті, орхідей, райських птахів та багатьох видів місцевих дерев.
- Заповідник Манкоте-Мангрув, розташований на південно-східному узбережжі острова, на північ Сейблз-Пойнт, є останнім місцем зростання природних мангрових лісів на острові.
Фізико-географічне районування
За фізико-географічним районуванням світу Сент-Люсія належить до фізико-географічної області Малі Антильські острови Карибської фізико-географічної країни.
Remove ads
Населення
Узагальнити
Перспектива
Етнічні групи
Населення Сент-Люсії переважно африканського (141 216 в 2010 році; 85,3 % від загальної чисельності населення) або змішаного афро-європейського походження. (17 965; 10,8 %). Індійське походження має 2,2 % населення (або 3575 жителів у 2010 році) і 0,6 % білі (991). Сент-Люсія також має невелике число індіанців (карибів). Протягом останніх десятиліть кількість індіанців (карибів) збільшилася з 366 за переписом 1991 року (0,3 % населення), до 803 за переписом 2001 року (0,5 % населення) і до 951 в 2010 році (0,6 % населення). Решта 0,5 % населення: китайці (0,1 %) і вихідці з Близького Сходу (0,1 %).
Мови
Офіційною мовою є англійська. Французькою креольською, яку в просторіччі називають «Patwah» (говір), говорить 95 % населення. Ця креольська мова використовується в літературі й музиці, і поступово набирає офіційного статусу. Ця мова сформувалася в ранній період французької колонізації, креолізація відбувалася переважно завдяки злиттю французької мови і західно-африканських мов, з деяким впливом лексики корінних карибів та інших мов. Сент-Люсія є членом Франкофонії.
Релігія
За даними перепису 2010 року 90,2 % відсотків населення Сент-Люсії вважаються християнами, 2,3 % сповідують інші релігії і 5,9 % не сповідує жодної релігії і не вказали релігію (1,4 %) населення.
Приблизно дві третини християн є католиками (61,3 % від загальної чисельності населення), і третина протестантами. Адвентисти сьомого дня становлять найбільшу протестантську групу, 10,4 % населення. Християни євангельської віри є другою за величиною групою (8,9 %). Наступною за величиною групою є євангелісти (2,2 % населення), за якими йдуть баптисти (2,2 %). Інші християни включаючи англіканство становлять (1,6 %), Церква Божа (1,5 %), Свідки Єгови (1,1 %), методисти (0,5 %) і Армія Спасіння (0,2 %).
Кількість нехристиян мала, до цієї групи включають осіб, які сповідують растафаріанство (1,9 % населення), індуїзм (0,3 %) та іслам (0,1 %).
Remove ads
Адміністративний поділ
В адміністративному відношенні країна поділяється на 11 приходів. У кожному з них є органи місцевого самоврядування — міські й сільські ради та управління.
Remove ads
Див. також
Література
- Атлас світу / Гол. ред. І. С. Руденко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467
- Барановська О. В. Фізична географія материків та океанів : Навч. посібник у 2 ч. — Ніжин : НДУ ім. М. Гоголя, 2018. — Ч. 2. Північна Америка та Євразія. — 378 с. — ISBN 978-617-527-106-3
- Дахно І. І., Тимофієв С. М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — ISBN 978-966-8804-23-6
- Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. : знання, 2008. — 5-те вид., перероб. і доп. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8
- Гілецький Й. Р. Природні ресурси світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2004. — 304 с. — ISBN 966-603-307-0
- Економічна і соціальна географія країн світу: Навч. Посібник / За ред. С. П. Кузика. — Львів : Світ, 2002. — 672. с.— ISBN 966-603-178-7
- Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Природа мира. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с.
- Ковальчук І. П. Ландшафтознавство : Підручник. — К. : Либідь, 2008. — 392 с. — ISBN 978-966-06-0504-4
- Литвин В. М., Лымарев В. И. Природа мира. Острова. — М. : Мысль, 2003 — 287 с. — ISBN 5-244-00977-Х
- Палієнко В. І., Шищенко П. Г., Бойко В. М. Фізична географія світу : Навч. посібник. — К. : КНУ ім. Т. Шевченка, 2016. — 246 с. — ISBN 978-966-439-918-1
- Пащенко В. І. Географія світового господарства : Навч. посібник. — К. : Видавничий центр КНУ, 2014. — 312 с. — ISBN 978-966-439-744-6
- Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / Ред. П. Г. Шищенко. — К. : Київський університет, 2020. — Т. 2. Африка, Америка, Австралія, Антарктида, Океани. — 470 с. — ISBN 978-966-439-989-8
Remove ads
Примітки
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads