Середньоєгипетська мова

Середньоєгипетська мова — стадія єгипетської мови (XXII—XIV століття до н. е.)^[1], що розвинулася із староєгипетської близько 2100 до н. е. на початку Середнього царства. Після 1600 до н. е. у розмовній мови середньоєгипетська мова поступово змінилася новоєгипетською, але залишилася у вживанні в літературі як класична мова до кінця IV століття н. е.

Середньоєгипетська мова
Писемність	Ієратичне письмо, Єгипетські ієрогліфи і Cursive hieroglyphsd
Офіційний статус
Коди мови

Авторитетною граматикою мови є тритомна Egyptian Grammar Алана Гардинера, видана в 1957.

Пам'ятники

Казки та оповідання є, ймовірно, найменш представленим жанром із збереженої літератури Середнього царства та середньоєгипетської мови^[2]. Серед важливих оповідань можна назвати твори «Казка про двор царя Хеопса», «Оповідання про Неферкара і полководця Сисіна», «Повість про красномовного поселянина», «Сказання Синуху» і «Казка про потерпілого аварію корабля»^[2][3].

Особливим жанром, який не мав прецедентів раніше^[4], був жанр пророцтв: «Промова Іпувера», «Пророцтво Неферті» та «Розмова розчарованого зі своїм Ба». У Новому царстві цей жанр канонізувався, нові твори не створювалися, але копіювалися^[2].

У програму навчання переписувачів у Середньому царстві входили твори жанру «повчання»^[2]: «Повчання Птаххотепа», «Повчання Кагемні», «Повчання Мерікара», «Повчання Аменемхата», «Повчання Харджедефа», «Повчання вірнопідданого» та «Повчання Аменемхата». Повчальні тексти, що збереглися від Середнього царства, переважно написані на папірусах^[2], хоча уривчасті їх варіанти є на остраконах і дощечках^[5].