Сибірське бароко

Сибірське бароко — загальне позначення храмової архітектури Сибіру XVIII століття. На 1803 рік у Сибіру налічувалося 115 кам'яних храмів. Частина російського бароко, що зазнав впливу українського бароко і (в окремих випадках) ламаїстського декору. Найбільше пам'ятників збереглося в Іркутську, Тобольську і Томську. Початкові інтер'єри вціліли лише у Хрестовоздвиженській церкві Іркутська.^[1]

Знаменська церква в Тюмені (1768—1786)

Сибірські церкви XVIII століття, подібно до більшості пам'яток московського візерунка та бароко, — безстовпні.^[2] Із західного боку до них примикають трапезні із дзвіницями. Для барокових пам'яток Сибіру характерне прагнення мальовничому нагромадженню обсягів, що послідовно зменшуються (за висловом А. А. Ю. Каптікова — «Барокова переускладненість форм»)^[3] . Декоративна система відзначена оригінальними привнесеннями, ймовірно східного походження (стрілчасті сандрики у вигляді полум'я, ступоподібні форми, колесо Дхарми).^[4]

Витоки

Троїцький монастир (Тюмень) — одна з перших кам'яниць Сибіру.

У XVII столітті кам'яне будівництво у Сибіру велося лише Тобольську і Абалаці.^[2] Це були давньоруські споруди з елементами, що панували в російській архітектурі тих років «узорччя». У дусі наришкінського стилю була витримана найраніша кам'яна споруда Тюмені — Благовіщенська церква (1700—1704).^[5] Троїцький монастир, що будувався відразу слідом за нею, має багато спільного з українським бароко. Пояснюють це українським походженням тогочасних сибірських ієрархів. Наступні сибірські храми утримали деякі конструктивні елементи українського бароко, зокрема вертикально-склепчасті архітектурні рішення.^[4] У літературі відзначається подібність перших тобольських пам'яток з уральськими храмами самого початку XVIII століття, такими, як Далматів монастир і собор у Верхотур'ї (єдиний у своєму роді пам'ятник строганівського кола).

До перших кам'яних споруд на сході Сибіру відносяться Нерчинський Успенський монастир (1712), Посольський Спасо-Преображенський монастир (1718), Спаська і Богоявленська церкви в Іркутську, Богоявленська церква і воєводський будинок в Єнісейут, Спаський монастир іркутська.

Потреба у пишних барокових церквах виникала через потребу пропаганди православія серед місцевого буддійського населення. Наприклад у Бурятії в другій половині XIX століття православні місіонери, скаржачись на неефективність своєї діяльності, вважали однією з її причин "убозтво православних церков порівняно з дацанами".^[6]

Історія вивчення

Покровська церква у Красноярську

Найбільш самобутній пам'ятник сибірського бароко^[7] — Хрестовоздвиженська церква Іркутська (1747—1758) — буддійськими елементами свого декору привертала увагу вже дореволюційних дослідників російської архітектури. Унікальний пам'ятник намагалися пов'язати з пишним кам'яним мереживом храмів Солікамська та Сольвичегодська.^[8] Ігор Грабар бачив у цій церкві запізніле провінційне продовження московського візерунка з його прагненням «прикрасити»: «наївне поєднання відлуння Москви та України химерно сплелося у густий візерунковий килим, зі своєрідним присмаком сусіднього Сходу», — писав він.^[9]

Так як у Сибіру, портали більше не оформлялися ніде

Термін «сибірське бароко» ввів у оборот у 1924 році іркутський краєзнавець Д. А. Болдирєв-Казарін,^[2] який писав з приводу Хрестової церкви про «оргіастичні безумства», до яких доходили в обробці стін місцеві майстри, «розливаючи потік узороччя у все багатосаджене поле».^[10] Висловлюючи припущення про участь у будівельних роботах місцевих бурятів, Болдирєв-Казарін заявляв, що в Сибіру «деякі деталі монгольської та китайської архітектури приймають знайомі форми кокошників», у той час як «остяцькі, татарські та бухарські» впливи зумовлюють специфіку декору. Ялуторівське та Тарі.^[10]

У сімдесяті роки минулого століття вчені радянського періоду вивчали проблему використання східних та українських елементів у сибірській архітектурі XVIII століття.^[2] Відзначався «бурятський декор» іркутських храмів і подібність їх об'ємно-планувальних рішень тим, що використовувалися архітекторами північноруських міст — Тотьми та Великого Устюга.^[11] З погляду Т. С. Проскурякової, правомірно виділяти два «субрегіональні типи» ранньої сибірської храмової архітектури — західносибірський (Тобольськ, Тюмень, Зауралля) та східносибірський (Іркутськ).^[12] А. Ю. Каптіков також розрізняє західно-і східно-сибірські зводи бароко. Він бачить у сибірській архітектурі XVIII століття одну з провінційних шкіл російського бароко — поряд з тотемсько-устюзькою, в'ятською та уральською.^[3]

Пам'ятники сибірського бароко

Успенський собор Єнісейська було завершено лише 1818 року

Унікальний для сибірського бароко настінний декор

• Спасо-Преображенська церква в Нижній Синячихі ;
• Знаменська церква в Тюмені ;
• Спаська церква в Тюмені ;
• Стрітенський собор у Ялуторівську ;
• Хрестовоздвиженська церква в Тобольську ;
• Церква Захарія та Єлизавети в Тобольську ;
• Покровська церква в Ханти-Мансійську ;
• Богоявленський собор в Ішимі ;
• Спаська церква в Тарі ;
• Воскресенська церква у Томську ;
• Спасо-Преображенський собор у Новокузнецьку ;
• Собор Троїцького монастиря в Туруханську ;
• Успенська церква у Верхньоімбатському ;
• Спаська церква в Мінусинську ;
• Успенський собор в Єнісейську ;
• Покровська церква в Красноярську ;
• Свято-Троїцький собор у Канську ;
• Володимирська церква в Іркутську ;
• Знаменська церква в Іркутську ;
• Хрестовоздвиженська церква в Іркутську ;
• Тихвінська церква в Іркутську ;
• Троїцька церква в Іркутську ;
• Чудотворська церква в Іркутську ;
• Собор Спасо-Преображенського монастиря в Посольському ;
• Свято-Одигітрієвський собор в Улан-Уде.