Первинна війкова дискінезія

Первинна війкова дискінезія (ПВД; синдром Картагенера) — рідкісний циліопатичний^[en] автосомно-рецесивний генетичний розлад, який характеризується дефектами функціонування війкового облямування дихальних шляхів (верхніх і нижніх, пазух, євстахієвих труб, середнього вуха), фаллопієвих труб і джгутиків сперматозоїдів.

Первинна війкова дискінезія
Нормальні війки (A) та війки, характерні для первинної війкової дискінезії (B) Нормальні війки (A) та війки, характерні для первинної війкової дискінезії (B)
Спеціальність	пульмонологія, оториноларингологія, кардіологія і медична генетика
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10	J98.0
OMIM	244400
DiseasesDB	7112
MeSH	D007619
Kartagener syndrome у Вікісховищі

Рухливі епітеліяльні війки, які зовнішньо нагадують мікроскопічні волосинки, є комплексними органелами, які здійснюють синхронні рухи в дихальних шляхах, переміщаючи слиз у напрямку до горла. У нормі, війки рухаються 7-22 рази на секунду, а будь-які порушення можуть стати причиною поганого слизововійкового очищення (мукоциліарного кліренсу)^[en] та подальшої інфекції нижніх дихильних шляхів. Війки також беруть участь в інших біологічних процесах (як-от утворенні оксиду азоту II), що є об'єктом десятків досліджень.

Лікування

Не існує стандартизованих ефективних стратегій лікування хвороби. Нинішні підходи до лікування ПВД екстрапольовані з кістозного фіброзу та пацієнтів із бронхоектазами некістознофіброзного походження.^[1] В Японії емпірично призначається довгострокове лікування макролідами (зокрема кларитроміцином, еритроміцином та азитроміцином), що, втім, є дискусійним через їхні побічні ефекти.^[2]

Історія

Класичне поєднання симптомів, характерне для первинної війкової дискінезії, у 1904 році першим описав київський лікар Альфонс Карлович Зіверт^[3]. Манес Картагенер здійснив детальніший опис цього розладу у 1933 році.