Синенька-Іваницька Іванна

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Іваницька.

Синенька-Іваницька Іванна (24 липня 1897, с. Великі Чорнокінці — 28 серпня 1988, Мюнхен) — українська співачка, лірико-драматичне сопрано. Дружина командира сотні УСС Сократа Іваницького.

Іванна Синенька-Іваницька
Зображення
Основна інформація
Дата народження	24 липня 1897(1897-07-24)
Місце народження	с. Великі Чорнокінці на Галицькому Поділлі (Тернопільщина)
Дата смерті	28 серпня 1988(1988-08-28) (91 рік)
Місце смерті	м. Мюнхен,  Німеччина
Поховання	Вальдфрідгоф
Громадянство	Австро-Угорщина  ЗУНР  УНР
Національність	українка
Професія	співачка
Освіта	Празька консерваторія
Співацький голос	лірико-драматичне сопрано
Інструменти	вокал[d]

Надгробок могили Іванни Синенької-Іваницької в Мюнхені, цвинтар Waldfriedhof

Родина

Народилася Іванна Синенька в селі Великі Чорнокінці біля Чорткова на Галицькому Поділлі.

ЇЇ батько Олексій був директором чотирикласної народної школи.

Мати співачки — Феліція (з дому Генчел) була дочкою естрадного співака і теж учителювала. Дітей у родині було восьмеро. Брат відомої співачки — Петро Синенький відомий лікар в 30-ті роки у Чортківській окрузі.

Життєпис

Навчалася Іванна спочатку в учительській семінарії сестер-василіянок у Станіславі, де співала в хорі.

У 1919 р. виїхала разом з батьком до Східної України, де займалася педагогічною діяльністю — навчала дітей у селі Бахматівці біля Проскурова (тепер м. Хмельницький), а також працювала у державному банку УНР.^[1]

Наступного року повернулася до Станіслава, де була арештована і з поїздом «петлюрівців» потрапила до Варшави.

У 1921 році в Судетах, у Райхенбергу, Синенька склала іспит зрілості (учительську матуру). 23 квітня цього ж року повінчалася з молодим доктором права Сократом Іваницьким — згодом довголітнім проректором Українського технічно-господарського інституту.^[2]

Закінчила Празьку Консерваторію (1927).

Деякий час молоде подружжя проживало в Ужгороді, де співачка вступила до Українського театру, яким керували Микола Садовський та Микола Аркас.

З осені на кошт стипендії, призначеній Митрополитом Андреєм Шептицьким, спеціалізувалася у Мілані (у професора Келліні де Рівальта-Ріпи).

Концертувала у Празі, Бухаресті, Відні, Берліні, Мюнхені, у містах Галичини і Буковини (Львів, Чернівці, Дрогобич, Вижниця, Бучач, Стрий, Підгайці). З успіхом пройшло концертне турне співачки по українських селах Чехословаччини.

У 1934—1938 рр. Синенька була піонером популяризації української пісні по радіо Праги, Львова, Відня.^[1]

15 червня 1938 року у залі Бейштайна «Українська громада в Німеччині» влаштувала шевченківський вечір. Стараннями Українського національного об'єднання відбувся ще один вечір, присвячений пам'яті Т. Шевченка 15 квітня 1939 року в берлінському Шуман-залі.

Померла 28 серпня 1988 р. та похована в Мюнхені на кладовищі Вальдфрідроф. Поряд — могили археолога Петра Курінного, літературознавця Павла Зайцева та інші.

Через все життя пронесла тугу за Україною.

Ролі

Перший публічний виступ І. Синенької відбувся на сцені у Копичинцях, коли мала десять років. Популярна, на той час, в Галичині пісня «Веснівка» В. Матюка на слова М. Шашкевича у виконанні майбутньої співачки мала великий успіх.

Партії в операх:

• Катерини («Катерина» М. Аркаса);
• Наталки («Наталка Полтавка» М. Лисенка);
• Русалки («Русалка» А. Дворжака);
• Батерфляй («Мадам Батерфляй» Дж. Пуччіні);
• Марженки («Продана наречена» Б. Сметана);
• Недди («Паяци» Р. Леонковалло);
• Мікаели («Кармен» Ж. Бізе);
• Юлії («Ромео і Юлія» В. Белліні);
• Оксани («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського).

Вокальна спадщина І. Синенької — 23 пісні та романси, записані на дві грамофонні платівки.

У своєму репертуарі, крім класичних оперних арій, мала народні пісні, думи, колядки та твори українських композиторів, які виконувала з особливим чуттям, сердечністю й культурою, серед них:

• «Вечірня пісня» К. Стеценка,
• «Засумуй трембіто» Н. Нижанківського,
• «Жита» Н. Нижанківського,
• «Ой, не світи, місяченьку» в обробці В. Барвінського,
• «Ой, у полі тихий вітер віє…» в обробці Б. Лятошинського,
• «Ой, співаночки мої» лемківська пісня в обробці С. Людкевича, «Ой, ходить сон», «Половина саду цвіте», «Минули літа молодії», «Діброво зелена» та ін.

За оцінкою Станіслава Людкевича, співачка — власниця «мягкого, шовкового тембра, а при тім звінкий голосовий матеріал, вирівнаний у всіх регістрах, природна шляхотна лінія у динамиці і модуляції, дискретна, а проте інтензивна і виразова, майже сценічна інтерпретація, непорочна дикція і фразовання — усе те разом із симпатичною апарицією складалося на рідко подибувану цілість».