Сиротенко Василь Трохимович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сиротенко.

Василь Трохимович Сиротенко (9 листопада 1915 — 9 серпня 2006) — радянський, український і російський історик, антикознавець, спеціаліст із історії Пізньої Античності.

Василь Трохимович Сиротенко
Народився	9 листопада 1915(1915-11-09) Стрижівка
Помер	9 серпня 2006(2006-08-09) (90 років) Армавір
Країна	СРСР
Національність	українець
Діяльність	науковець, медієвіст
Alma mater	Київський університет
Галузь	історія
Заклад	Чернігівський педагогічний інститут, Калузький педагогічний інститут, Пермський державний педагогічний інститут, Пермський університет ім. Горького, Дніпропетровський державний університет, Армавірський педагогічний університет
Посада	викладач, завідувач кафедри
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор історичних наук
Партія	КПРС
Військове звання	майор[1]
Нагороди	Медаль «За оборону Ленінграда»

Життєпис

Народився у селі Стрижівка Волинської губернії (тепер входить до Любарської селищної громади Житомирської області).

Навчався у Стрижівській початковій школі, Любарській семирічці. 1929 року Василь Сиротенко, учень 6 класу, став одночасно учителем лікбезу та почав навчати грамоті односельчан.

Закінчив робфак у Шполі та історичний факультет Київського університету (1939), викладав у Чернігівському педагогічному інституті.

З кінця 1939 року проходив службу в армії. Учасник Німецько-радянської війни. В. Т. Сиротенко був командиром взвода, роти, комендантом штаба дивізії, ад'ютантом командира дивізії. З серпня 1942 року й до закінчення війни він служив старшим офіцером зв'язку, потім помічником начальника оперативного відділу штабу 59-ї армії. Василю Трохимовичу доводилося діяти й за лінією фронту, в німецькому тилу. Він брав активну участь у звільненні від нацистської окупації Кракова. У деяких публікаціях зустрічаються відомості, що у січні 1945 року у Кракові В. Т. Сиротенко спас Кароля Войтилу — майбутнього Папу Римського Івана Павла II^[2][3][4].

Кавалер орденів Вітчизняної війни I і II ступенів, ордену «Червоної Зірки», медалей «За відвагу», «За оборону Ленінграда», нагороджений іншими медалями. Двічі був поранений.

Після війни знову викладав у Чернігові, де працював старшим викладачем і деканом істори­чного факультету, потім — в Калузькому педагогічному інституті, захистив кандидатську дисертацію «Відносини з Візантією племен і народностей Північного Причорномор'я і Подунав'я у IV—VI ст.».

З 1954 року працював у Пермському державному педагогічному інституті, з 1955 року — доцент, а пізніше — професор у Молотовському (Пермському) університеті ім. О. М. Горького. 1969 року захистив докторську дисертацію «Міжнародні відносини в Європі у IV—VI ст.» (ступінь присвоєна 1975 року), з 1974 року завідував кафедрою історії Давнього світу та Середніх віків Пермського університету^[5].

Протягом 1976—1998 років — професор кафедри загальної історії Дніпропетровського державного університету. З 1998 року був професором кафедри загальної історії у Армавірському педагогічному університеті.

Був двічі одружений, мав трьох синів — Володимира, Леоніда й Олександра та дочку Ларису.

Наукова діяльність

В. Т. Сиротенко ще студентом зацікавився історією Пізньої Античності. Він критично відносився до поширеної у радянській історіографії концепції «революції рабів» у кінці античності, яка нібито стала причиною падіння Римської імперії^[6], а також до уявлень про варварів як про союзників «революційного» руху. На його думку, наслідки варварських вторгнень для населення Середземномор'я, особливо Західної Римської імперії, були негативними і потрібно говорити не про об'єднання варварів з «революційними» рухами, а навпаки, про об'єднання і самоорганізацію римлян для боротьби з варварами і про придушення центральною адміністрацією народних рухів за допомогою варварів^[7]. Така оцінка варварських вторгнень В. Т. Сиротенком була наближеною до ряду поглядів деяких західних спеціалістів (Б. Ворд-Перкінс, С. Малбергер).

Основні праці

• Введение в историю международных отношений в Европе IV—VI вв. Ч. I. Источники (1973).
• История международных отношений в Европе во второй половине IV — начале VI вв. (1975).
• Народные движения в поздней Римской империи и образование варварских королевств (1988).
• Народные движения в Северной Африке и королевство вандалов и аланов (1990).
• Культура эпохи Возрождения (1993, у співавторстві).