Скорик-Шкарівська Михайлина Михайлівна

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Скорик.

Михайл́ина Мих́айлівна Ско́рик-Шкарівська^[1] (нар. 27 березня 1979, Дніпропетровськ)  — медіа-менеджер, журналіст, редактор ТБ, перекладач, аграрний аналітик. Член комітету, голова Київська незалежна медіа-профспілка (її наступник — Юрій Луканов). Очолювала КНМП з червня 2006 по вересень 2008 року. Мешкає в Ірпені, є депутатом Ірпінської міської ради^[2][3].

Михайлина Михайлівна Скорик-Шкарівська
Народилася	27 березня 1979(1979-03-27) (46 років) Дніпропетровськ
Громадянство	Україна
Національність	українка
Місце проживання	Ірпінь
Діяльність	журналістика
Відома завдяки	журналістка, громадська діячка
Alma mater	Інститут журналістики КНУ ім. Т. Г. Шевченка
Знання мов	українська
Членство	Київська незалежна медіа-профспілка
Висловлювання у Вікіцитатах

Освіта

• 2002 — диплом магістра журналістики з відзнакою (з правом викладати), Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка
• 2002 — курси для репортерів спільної програми TACIS і KP Publications «Висвітлення передвиборчої кампанії і виборів в друкованих ЗМІ».
• 2009 — курси підвищення журналістської майстерності Digital Future of Journalism при Могилянській школі Журналістики (мігістерська програма НаУКМА)^[4].

Кар'єра в медіа

• Власна журналістська агенція Media Masters^[5].
• 2014—2015 — головний редактор сайту podrobnosti.ua, телеканал «Інтер»^[6].
• 2012—2014 — випусковий редактор ток-шоу «Ранок з Україною», редактор сайту sobytia.tv, телеканал «Україна».
• 2011 робота на каналі «Бізнес»^[7].
• 2010—2011 — головний редактор порталу tochka.net [Архівовано 26 березня 2022 у Wayback Machine.], компанії digital ventures [Архівовано 15 січня 2012 у Wayback Machine.], що входить до групи СКМ.
• 2009—2010 — редактор відділу «Київ» газети «Лівий берег»^[8].
• 2008 — політичний оглядач журналу «Профіль».
• 2007 — політичний оглядач «газети 24», редактор телеканалу «1+1», де, зокрема, робила шоу «Чорним по білому» з ведучим Анатолієм Борсюком.
• 2005—2006 — виконавчий редактор тижневика «Народне слово» (м. Київ)
• 2004—2005 — постійний автор спецпроєкту ОБСЄ і МБФ «Відродження» «Твій вибір» (політична вкладка до 52 регіональних видань зі збалансованим висвітленням перебігу президентської кампанії).
• 2002—2005 — політичний аналітик Українського незалежного центру політичних досліджень.
• 2001 — постійний автор і один з редакторів інтернет-видання ЗМІна.
• 1998—2004 — кореспондент, оглядач, завідувач відділом щоденної всеукраїнської газети «Україна молода».
• 1998 — спеціальний кореспондент тижневика «Сільські новини» (Дніпропетровська область).
• 1996—1998 — позаштатний автор газет «Україна молода», «Собор», «Дніпропетровськ», «Наше місто».

Політична кар'єра

Під час парламентських виборів 2019 року балотувалася до ВРУ по 95-му виборчому округу (Ірпінь) від партії «Голос» як безпартійна. Набравши 7,3 % голосів посіла третє місце.^[9]

Була кандидатом на крісло мера міста під час місцевих виборів 2020 року. З результатом 8,87 % зайняла третє місце.^[10]. Голова фракції «Голос» в Ірпінській міській раді.

У 2020 році обрана депутатом 8-го скликання Ірпінської міської ради від партії «Голос»^[11], секретар постійної комісії з питань бюджету, фінансів, цін та ціноутворення при міськраді. Закріплена, як депутат, за округом № 4 в Ірпені.^[12]

Профспілкова й громадська діяльність

• Січень 2014 року року — акція «Не стріляйте в журналіста!»^[13].
• Травень 2010 року року — учасник руху Стоп цензурі!^[14].
• Листопад 2007 року року — початок кампанії «Не продаємося!», спрямованої проти замовних сюжетів на українському телебаченні.
• Серпень 2007 року — кампанія з повернення заробітної плати 60 співробітникам газети «Без цензури».
• Січень — березень 2007 року — консультант по трудовому конфлікту на телеканалі «Інтер», в результаті чого вдалося запобігти незаконному звільненню співробітників інформаційно-аналітичної служби.
• Вересень 2006 — грудень 2006 року — брала участь у начальному проєкті, спрямованому на боротьбу з цензурою в університетах України.
• Липень-серпень 2006 року — кампанія проти партійців, які побили знімальну групу телеканалу СТБ під стінами парламенту. Була ініціатором кампанії на захист журналістів, яких побив депутат «Партії регіонів» Олег Калашніков, що закінчилася вигнанням його з фракції й Ради^[15].
• Липень 2006 — листопад 2007 року — тренер у низці професійних та профспілкових навчальних проєктах.
• Жовтень 2004 року — координатор акції проти темників Медведчука «Цензуру Геть»^[16].
• 2002—2008 роки — була серед сподвижників, хто був причетний до пошуку могили Миколи Міхновського^[17].

Родина

Походить з родини дніпропетровських журналістів-дисидентів^[18].

Чоловік — Сергій Шкарівський. Були одружені з 15 березня 2008 року. Загинув 19 серпня 2014 року під час російсько-української війни у бою в Іловайську^[19][20].

Син — Іщенко Гліб Артемович (2015 р. н.).^[21]

Співмешканець — Іщенко Артем Олексійович.^[22]

Видання й навчальні курси

• Дієвий краудфандинг: що потрібно знати громадській організації, щоб ефективно збирати пожертви через власний сайт^[23].
• Як і для чого створюється ОСН. Посібник за досвідом Ірпеня. Співавторами є Наіля Лавровська та Тамара Буренко^[24].
• Верифікація в інтернеті. Співавтор Віталій Мороз^[25].
• Як розуміти соціальні мережі. Співавтор Віталій Мороз^[26].

Нагороди

• Премія Телетріумф-2007 за серію програм «Чорним по білому з Анатолієм Борсюком»^[27].

Цікаві факти

• Разом з колегами досліджувала творчість Миколи Міхновського і знайшла його могилу на Байковому цвинтарі^{[джерело?]}.
• У 2017 році потрапила до «чорного списку» Росії й Білорусі^[28].