Слонімський повіт

Слонімський повіт (рос. Слонимский уезд, біл. Слонімскі павет) — адміністративно-територіальна одиниця Великого князівства Литовського у 1507—1795 роках, а після з тою ж назвою Гродненської губернії Російської імперії з центром у місті Слонім. Мав у підпорядкуванні 23 волості. Займав близько 7,1 тисяч км².

Слонімський повіт
Герб повіту
Губернія	Слонімське намісництво Литовська губернія Гродненська губернія
Центр	Слонім
Створений	1507
Скасований	1921
Площа	6261,1 (1897)
Населення	226 274 осіб (1897)
Густота	36.1 осіб / верст²
Найбільші міста	Слонім

Історія

Повіт було утворено 1795 року у складі Слонімського намісництва у ході Третього поділу Річі Посполитої, 1797 року віднесено до Литовської губернії, а з 28 серпня 1802 року — до Гродненської губернії (містився у її північній частині). У 1921 році під владою Другої Речі Посполитої Слонімський повіт було перенесено до Новогрудського воєводства з майже повною зміною внутрішнього адміністративно-територіального устрою, див. Слонімський повіт (II Річ Посполита)(інші мови).

Адміністративний поділ

На 1913 рік до повіту входило 23 волості:

• Боркинська волость
• Битенська волость
• Гачицька волость
• Дворецька волость
• Деревнянська волость
• Деречинська волость
• Добромисльська волость
• Жировицька волость
• Козловська волость
• Коссівська волость
• Костроцька волость
• Куриловицька волость
• Люшневська волость
• Мар'їнська волость
• Мижевицька волость
• Поцовська волость
• Песковська волость
• Роготнянська волость
• Ружанська волость
• Старовірська волость
• Чемерська волость
• Шиловицька волость

Населення

За даними етнографічної експедиції 1869—1870 років під керівництвом Павла Чубинського, невелику частину населення повіту стоновили українці^[1].

За даними перепису населення 1897 року в повіті жило 226,3 тис. осіб. білоруси — 80,7 %; євреї — 15,2 %; росіяни — 2,1 %; поляки — 1,6 %. У повітовому центрі проживало 15 863 осіб.