Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Смирнов Андрій Сергійович

радянський і російський кінорежисер, сценарист, драматург, продюсер, актор театру і кіно З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Смирнов Андрій Сергійович
Remove ads

Андрій Сергійович Смирнов (нар. 12 березня 1941, Москва, РРФСР) — радянський і російський кінорежисер, сценарист, драматург, актор театру й кіно, кінопродюсер, громадський діяч. Народний артист Російської Федерації (2003). Кавалер ордена «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (2011). Член громадської організації російських кінематографістів «Кіносоюз». Лауреат ряду російських і міжнародних кінопремій.

Смирнов Андрій Сергійович
рос. Андpeй Сepгeeвич Смирнов 
Thumb
Дата народження12 березня 1941(1941-03-12)[1][2] (84 роки) 
Місце народженняМосква, СРСР 
Громадянство СРСР
 Росія 
Alma materВсеросійський державний інститут кінематографії 
ВчителіRomain Rolland school 1215d 
Професіякінорежисер, сценарист, драматург, актор 
Нагороди
Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня
народний артист Російської Федерації

Ніка

Царскосільська мистецька преміяd (2023)

Слово[d] (2021)

IMDbID 0807033 
 Смирнов Андрій Сергійович у Вікісховищі 
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Смирнов.
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Смирнов Андрій.
Remove ads

Життєпис

Узагальнити
Перспектива

Народився 12 березня 1941 року в Москві. Син радянського письменника Сергія Сергійовича Смирнова.

У 1962 році закінчив режисерський факультет ВДІКу (майстерня Михайла Ромма, диплом з відзнакою[3]). Дебютував як режисер-постановник в 1961 році (к/м, ВДІК), перші кілька картин знімав у співавторстві з Борисом Яшиним.

Подією в радянському кінематографі став його фільм «Білоруський вокзал», який був нагороджений Головною премією на I Фестивалі сучасної кінематографії в Карлових Варах в 1971 році.

Після 3-го свого фільму «Вірою і правдою» (1979) Смирнов відійшов від режисури, працював в основному як сценарист і драматург. Його п'єса «Рідненькі мої» в 1985 р. була поставлена ​​Московським театром сатири. Також виступив і як автор ряду сюжетів в кіножурналі «Фитиль».

У роки перебудови А. Смирнов активно займався громадською діяльністю.

У 1988—1990 рр. — в. о. першого секретаря правління Спілки кінематографістів СРСР.

У 1990-х роках Смирнов ставив телеспектаклі, телеконцерти, театральні постановки («Вечеря» Жана-Клода Брісвіля, МХАТ ім. Чехова та Московський театр-студія п/к Олега Табакова), 1994), «Місяць у селі» І. С. Тургенєва (Комеді Франсез, 1997).

Успішно реалізує себе на акторському терені, зіграв понад 40 ролей у кіно і серіалах (помітні ролі в картинах «Чернов/Chernov» (1990), «Манія Жизелі» (1995), «Щоденник його дружини» (2000), «У колі першому» (2006), «Апостол» (2008), «Батьки і діти» (2008), «Чорні кішки» (2013) тощо), нагороджений низкою кінопремій. У 2011 році знявся в головній ролі (Володимир) у фільмі «Олена» відомого режисера А. Звягінцева, картина отримала ряд російських і міжнародних кінопремій. Зіграв одну з головних ролей в українському телесеріалі «Право на захист» (2002, реж. В'ячеслав Криштофович) та роль професора в російсько-українському серіалі «Контакт» (2018, реж. Михайло Баркан).

У 2005 році був обраний головою журі XV МКФ «Послання до Людини» — щорічного конкурсного міжнародного кінофестивалю документальних, короткометражних ігрових, анімаційних та експериментальних фільмів, що проходить в Санкт-Петербурзі.

У червні 2011 року на церемонії відкриття XXII відкритого російського кінофестивалю «Кінотавр» А. Смирнову було вручено приз «За Честь і Гідність».

Повернувшись в кінорежисуру після 30-річної перерви, зняв за своїм сценарієм фільм «Жила-була одна баба» (2011), над яким працював з 1987 року. Картина була показана на закритті XIX кінофестивалю у Виборзі «Вікно в Європу», що пройшов у серпні 2011 року, і відзначена «Призом президента фестивалю». Також фільм був представлений у конкурсній програмі 35-го Фестивалю світового кіно в Монреалі, що пройшов у серпні 2011 року. Режисером Іриною Бессарабовою створено документальний фільм «Під гомін п'яних мужиків» (назва — рядок з вірша М. Ю. Лермонтова «Батьківщина», 1841), який розповідає про долю режисера Смирнова і зйомках картини «Жила-була одна баба».

У 2012 р. на XXV ювілейній церемонії Національної кінопремії «Ніка» (за 2011 рік) Андрію Смирнову вручений приз за фільм «Жила-була одна баба» у номінації «Найкраща сценарна робота», а його кінокартина визнана «Найкращим ігровим фільмом». Також, премію «Ніка» отримали: у номінації «Найкраща жіноча роль» — Дар'я Єкамасова, «Найкраща чоловіча роль другого плану» — Роман Мадянов, «Найкраща робота художника» — Володимир Гудилін і «Найкраща робота художника по костюмах» — Людмила Гаїнцєва.

У 2019 р. за власним сценарієм поставив історичний драматичний художній фільм «Француз». «Для мене найважливішим було розповісти про момент становлення покоління шістдесятників, до якого я належу, — зізнається режисер. — Є старші шістдесятники (Євтушенко, Вознесенський), які на сім-вісім років старше моїх однолітків. Я ж належу до молодших шістдесятників. І добре пам'ятаю цей момент відносної свободи, зітхання після XX з'їзду партії і після фестивалю молоді в Москві»[4]. Картина стала помітною подією в Росії. Фільм «Француз» в червні 2019 р. закрив ювілейний, 30-й «Кінотавр»[5], а також став фільмом відкриття XXV Міжнародного фестивалю фільмів про права людини «Сталкер» 10.12.2019[6].

А. С. Смирнов — член громадської організації російських кінематографістів «КіноСоюз».

Родина

  • Батько: Смирнов Сергій Сергійович (1915—1976) — російський радянський письменник, історик, радіо- і телеведучий, громадський діяч. Лауреат Ленінської премії (1965).
  • Мати: Смирнова Віргінія Генриховна (1911—1992) — піаністка.
    • Брат: Смирнов Костянтин Сергійович — тележурналіст.
  • Перша дружина: Рудна Наталія Володимирівна — радянська і російська актриса театру і кіно.
    • Дочка: Смирнова Авдотья Андріївна (також відома як Дуня Смирнова; нар. 1969) — російський сценарист, кінорежисер, телеведуча, публіцист. Чоловік Авдотьї — Анатолій Чубайс.
      • Онук: Данила Іпполитов (нар. 1990) — навчався у футбольній школі «Зеніт», чемпіон світу з пляжного футболу у складі збірної Росії, воротар. У 2015 р. завершив спортивну кар'єру. Закінчив Державний університет кіно і телебачення.
    • Дочка: Олександра Смирнова (нар. 1972).
  • Друга дружина: Пруднікова Олена Йосипівна (Смирнова) (нар. 1949) — радянська і російська актриса театру і кіно, кінопродюсер. Заслужена артистка Росії (2004).
    • Діти: Смирнови Аглая та Олексій (нар. 1991) — закінчив режисерський факультет ВДІК, російський актор, кінорежисер.
Remove ads

Нагороди

Фестивалі та премії

Лауреат

Номінації

Фільмографія

Режисер-постановник

Сценарист

Кінопродюсер

Акторські роботи

  • 1984 — «Той, хто йде слідом» — Портнов
  • 1986 — «Червона стріла» — Карандін
  • 1986 — «Мій улюблений клоун» — лікар
  • 1990 — «Чернов/Chernov» — Олександр Петрович Чернов/П'єр Ч
  • 1993 — «Мрії ідіота» — Олександр Корейко, підпільний радянський мільйонер
  • 1993 — «Плащ Казанови» — Дафніс, художник
  • 1995 — «Манія Жизелі» — Жорж Браун
  • 1996 — «Музика кохання. Незакінчена любов»/La Musique de l'amour: Un amour inachevé — портьє
  • 2000 — «Щоденник його дружини» — Іван Олексійович Бунін, російський письменник
  • 2002 — «Щоденник вбивці» — Іван Олексійович Ільїн
  • 2002 — «За лаштунками» — ?
  • 2002 — «Право на захист» — Борис Григорович, викладач
  • 2003 — «Ідіот» — Тоцький
  • 2003 — «Інструктор» — Ольшанський
  • 2003 — «Важкий пісок» — Іван Карлович Краузе
  • 2004 — «Мідна бабуся» — барон Дантес
  • 2004 — «Московська сага» — Леонід Пулково, друг Бориса Градова-старшого
  • 2005 — «Persona non grata» — секретар заступника міністра закордонних справ Росії
  • 2005 — «Панове присяжні» — Олександр II
  • 2006 — «У колі першому» — Бобинін
  • 2006 — «З полум'я і світла» — жандармський генерал
  • 2008 — «Апостол» — Аркадій Андрійович Істомін
  • 2008 — «Батьки і діти» — Павло Петрович Кірсанов
  • 2009 — «Черчилль» (серія № 10 «Оптичний обман») — Лев Аронович Розенберг
  • 2011 — «Олена» — Володимир
  • 2011 — «Два дні» — міністр
  • 2013 — «Чорні кішки» — Дід Варрава, злодій в законі
  • 2013 — «Відлига» — Сергій Вікторович Хрустальов, батько Віктора
  • 2017 — «Лавсторі» — ?
  • 2017 — «Ікра» — Матвій Петрович Орлов, член Політбюро
  • 2017 — «Як Вітька Часник віз Льоху Штиря в будинок інвалідів» — Платон
  • 2017 — «Оптимісти» — Георгій Михайлович
  • 2017 — «Частка всесвіту» — Олексій Максимович Нестеров
  • 2018 — «Контакт» — професор Ільїн
  • 2018 — «Історія одного призначення» — Аполлон Колокольцев
  • 2018 — «Динозавр» — Семен Тимофійович Бабушкін («Діамант»), старий злодій-ведмежатник
  • 2018 — «Садове кільце» — сторож на штрафмайданчику
  • 2020 — «Динозавр-2» — Семен Тимофійович Бабушкін («Діамант»), старий злодій-ведмежатник (у виробництві)
  • 2021 — «Ампір V» — Озирис (у виробництві)

Документальне кіно

  • Брав участь у ряді документальних кінострічок, присвячених видатним діячам мистецтва.
Remove ads

Громадянська позиція

У березні 2014 року, в ході реакції російської інтелігенції на події в Криму, разом зі своєю дружиною Оленою Прудніковою підписав листа «Союзу кінематографістів і професійних кінематографічних організацій і об'єднань» на підтримку України проти розгорнутої антиукраїнської кампанії в Росії і інтервенції російських військ в Україну[11].

21 лютого 2022 року, підписав відкритий колективний лист російського Конгресу інтелігенції «Ви будете прокляті!» Паліям війни", в якому йдеться про історичну відповідальність влади РФ за розпалювання «великої війни з Україною»[12][13].

Remove ads

Примітки

Посилання

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads