Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Олександр II (російський імператор)

З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Олександр II (російський імператор)
Remove ads
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Олександр II.

Олекса́ндр II (17 [29] квітня 1818(18180429) — 1 [13] березня 1881) — російський імператор з 1855 до 1881 року. Старший син Миколи І. Належав до Гольштейн-Готторп-Романівської династії. Відомий ворожим ставленням до польського та українського національних рухів. Провів низку реформ, зокрема скасував кріпацтво.

Коротка інформація Прапор 12-й Імператор Всеросійський, Коронація: ...

У російській та болгарській історіографії відомий за епітетом «Визволитель» (відповідно, за скасування кріпацтва та за припинення османського панування над Болгарією в результаті російсько-турецької війни 1877—1878 років).

Remove ads

Правління

Узагальнити
Перспектива

Коронований 18 лютого 1855 року, під час Кримської війни. Бойові дії закінчились у серпні 1855 року, після залишення російської армією Малахова кургану та південної сторони Севастополя. Закінчення війни було оформлено у березні 1856 року Паризьким мирним договором.

Першим рокам правління було притаманне лібералізація та ослаблення державного контролю над суспільством. 1855 року закритий Вищий цензурний комітет. Була проголошена амністія політичним в'язням, декабристам, петрашевцям та учасникам Польського повстання 1830 року[13]. 1857 року ліквідовані військові поселення.

Поразка Російської імперії у Кримській війні 1853—1856 років, криза економічного розвитку країни, національно-визвольний рух стали поштовхом для реформування держави. У січні 1857 року розпочав роботу таємний комітет з підготовки селянської реформи у складі 11 осіб.

Імплементація селянської реформи розпочалась у 1861 році. 19 лютого 1861 року був оприлюднений Маніфест про скасування кріпосного права. Історики по-різному оцінюють наслідки земельної реформи. За думкою одних, вона була здійснена в інтересах землевласників, а селяни потрапляли у нову економічну залежність від поміщиків, тому що були змушені викуповувати або орендувати землю у останніх. Інші підкреслюють, що за 20 років після реформи економічні показники сільського господарства покращилися, а значна доля селян, які не знайшли місце в нових умовах, стали трудовою базою для зростання промисловості[14][15]. Класик української літератури Панас Мирний назвав реформу «Голодною волею»[16].

Були також проведені інші реформи Російської імперії:

Після польського повстання 1863 року царський режим перейшов до більш реакційної політики.

У зовнішній політиці Олександр II дотримувався пронімецької орієнтації, особливу увагу приділяв т. зв. східному питанню. Взяв курс на жорстке підкорення гірських народів Кавказу.

Thumb
Александр II. Костянтин Маковський (1881)

У 1877—1878 роках прагнучи зміцнити позиції Російської імперії на Балканах, вів війну з Османською імперією.

За Олександра II до Росії було приєднано Північний Кавказ, завойовано значну частину Середньої Азії. У 1863—1864 роках жорстоко придушив національно-визвольне повстання у Польщі.

У російській історіографії та пропаганді відомий з епітетом «Визволитель», у інших народів термін «визволитель» використовується радше в саркастичному тоні[джерело?]. Серед революційної опозиції за жорстокі репресії та улюблений спосіб страти щодо своїх опонентів отримав прізвисько «Вішальник»

Remove ads

Національна політика

Узагальнити
Перспектива

22 січня (3 лютого) 1863 року розпочалось національно-визвольне повстання на території Польщі, Литви, Білорусі та Правобережної України. До травня 1864 року повстання було придушене російським військами. За причетність до повстання було страчено 128 людей, 12 500 — заслано в інші місцевості (частина з них пізніше підняла Кругобайкальське повстання 1866 року), 800 відправлено на |каторгу.

Повстання спричинило посилення політики жорсткої русифікації поляків, білорусів та українців. Реформована початкова школа ставила задачею виховання дітей у дусі самодержавства та православної віри. На території Холмщини царат ухвалив рішення перевести в православ'я храми, які належали Холмській греко-католицькій єпархії. Ці дії зустріли масовий спротив, який придушувався силовими методами. Відомий випадок розстрілу мирних мешканців села Пратулин за неприйняття російської церкви. 24 січня (5 лютого) 1874 року віряни зібрались біля церкви, солдати російської армії стали в них стріляти. Загинуло 13 людей, які були канонізовані католицькою церквою як пратулинські мученики[17].

У розпал січневого повстання імператор схвалив Валуєвський циркуляр про призупинення друку українською мовою. До пропуску цензурою дозволялись лише «только такие произведения на этом языке, которые принадлежат к области изящной литературы» (рос.). У 1876 році Олександр II підписав Емський указ щодо заборони викладання української мови.

Проводилась політика заступництва щодо литовців та латишів, оскільки серед цих народів вбачалася противага полякам.

У 1863—1867 роках росіяни організували масову депортацію черкесів (адигів) з берегу Чорного моря в Османську імперію. Половина депортованих потонули у Чорному морі[18][19], а ще половина з 1 мільйону тих, хто прибув, загинули через спалах хвороб[20]. Ця депортація — після столітнього винищення у російсько-кавказькій війні — стала фінальним актом геноциду черкесів.

За Олександра II відбувалися деякі зміни в антисемітській політиці Російської імперії щодо євреїв. Так, рядом указів, випущених з 1859 по 1880 роки, частина єврейського населення, як-от купці першої гільдії (з 1859), особи з вищою освітою (з 1861), лікарі (закони 1865, 1866, 1867), отримала право проживання поза «межею осілості». У вищих навчальних закладах із 1880-х років діяла процентна норма — припустимий максимум студентів-євреїв (3 % у столицях, 5 % в інших містах, 10 % у межі осілості). Ремісничі цехи у всіх містах, крім Одеси, у 1880-х роках були розпущені.

Remove ads

Замах на вбивство та смерть

Було здійснено кілька замахів на вбивство Олександра II (1866, 1867, двічі у 1879, 1880 роки).

Останній замах здійснений 1 березня 1881 у Петербурзі терористичною групою Народна воля. Бомбу для замаху виготовив Микола Кибальчич, винахідник і революціонер українського походження. Безпосередньо кидання бомби було доручено Ігнатію Гриневецькому, Михайлу Тимофеєву, Івану Ємельянову, Миколі Русакову. Останній кинув першу бомбу у екіпаж імператора, однак після першого вибуху Олександр II не загинув. Другий вибух від рук Ігнатія Гриневицького став смертельним.

Пам'ять

Узагальнити
Перспектива
Thumb
пам'ятник Царю-Визволителю, Софія

На місці загибелі Олександра II у Петербузі споруджений Храм Воскресіння Христового, більш відомий як Спас на Крові.

На честь загиблого царя було названо багато вулиць у різних містах імперії, більшість з яких пізніше було перейменовано. Існують вулиці його імені в Софії та Тампере.

1894 року в Гельсінкі було встановлено пам'ятник імператорові.

1907 року в Софії встановлений пам'ятник Царю-Визволителю.

В Одесі збереглася Олександрівська колона, встановлена на честь імператора.

Зберігся пам'ятник на території Київської картинної галереї.

В одному зі святих місць Польщі — Ченстохові пам'ятник Олександру II, встановлений у 1889 році, мав передбачену спеціальну будку для охорони. Незважаючи на це, «вдячні» поляки його двічі намагались підірвати в 1904 і в 1907 роках, а після відновлення державності у 1917 році пам'ятник знесли і на його місці встановили скульптуру Діви Марії[21]. Загалом у Польщі було знесено або перероблено на більш «нейтральні» велику кількість пам'ятників Олександрові II та іншим окупантам, щоб, як пише автор замітки, «зображення тиранів і злочинців більше не лякали паломників та відвідувачів історичних святих місць»[22].

Remove ads

Родовід

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Карл Фрідріх
 
 
 
 
 
 
 
Петро III
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Анна Петрівна
 
 
 
 
 
 
 
Павло I
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Христіан Авґуст Ангальт-Цербстський
 
 
 
 
 
 
 
Катерина II
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Йоганна Єлизавета Гольштейн-Готторпська
 
 
 
 
 
 
 
Микола I
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Карл Александр
 
 
 
 
 
 
 
Фрідріх II
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Марія Августа Турн-унд-Таксіс
 
 
 
 
 
 
 
Марія Федорівна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фредерік Вільгельм Бранденбург-Шведтський
 
 
 
 
 
 
 
Фредеріка Бранденбург-Шведтська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Софія Доротея Марія Прусська
 
 
 
 
 
 
 
Олександр II
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Август Вільгельм Прусський
 
 
 
 
 
 
 
Фрідріх-Вільгельм II
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Луїза Амалія Брауншвейг-Вольфенбюттельська
 
 
 
 
 
 
 
Фрідріх-Вільгельм III
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Людвіг IX
 
 
 
 
 
 
 
Фрідеріка Луїза Гессен-Дармштадтська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Кароліна Пфальц-Цвайбрюкенська
 
 
 
 
 
 
 
Олександра Федорівна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Карл Мекленбург-Стреліцький
 
 
 
 
 
 
 
Карл II Мекленбурзький
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Єлизавета Альбертіна Саксен-Гільдбурггаузенська
 
 
 
 
 
 
 
 Луїза
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Георг Вільгельм Гессен-Дармштадтський
 
 
 
 
 
 
 
Фредеріка Кароліна Луїза Гессен-Дармштадтська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Марія Луїза Альбертіна Лейнінген-Дагсбург-Фалькенбурзька
 
 
 
 
 
 
Remove ads

Нагороди

Російська імперія

Франція

Прусське королівство

Вюртемберзьке королівство

Нідерланди

Ганноверське королівство

Велике герцогство Гессенське

  • Орден Людвіга (Гессен), великий хрест (25 березня 1839)
  • Орден Філіппа Великодушного, великий хрест (25 грудня 1843)
  • Хрест «За військові заслуги» (Гессен) (16 травня 1878)

Австрійська імперія

Велике герцогство Баденське

Бразильська імперія

Сардинське королівство

Османська імперія

Інші країни і доми

Remove ads

Див. також

Примітки

Джерела

Посилання

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads