Снятинська секція Українського Студентського Союзу

Снятинська секція Українського Студентського Союзу у Львові — неприбуткова громадська організація, яка діяла у Снятині і Снятинському повіті в добу Австро-Угорщини та Другої Речі Посполитої з перервами в 1911—1924 роках.

Снятинська секція Українського студентського союзу у Львові
Абревіатура	СС УСС
Тип	студентська громадська повітова організація
Засновник	Студентство Снятинського повіту
Засновано	1911
Розпущено	1924
Галузь	громадсько-культурна
Штаб-квартира	Снятин
Місце діяльності	Галичина
Офіційні мови	українська
Генеральний секретар	Порайко Василь Іванович (1911—1914)
Керівник	Тофан Андрій (1920—1921)
Ключові особи	Василь Порайко Юліан Гоїв Тофан Андрій Євген Гоїв

Історія

Печатка секції

Передумови для створення

Секція УСС активно співпрацювала з іншими українськими організаціями Снятинщини. Місцева філія товариства «Просвіта» з'явилася найпізніше серед інших повітів у Східній Галичині — 1909 року. При головному осередку «Просвіти» в повіті діяли три секції: «відчитова» (відповідальні В. Порайко, А. Онищук, С. Фодчук), театрально-концертова (А. Онищук, Й. Нагорський, М. Ломацький) та освітня — «комісія Рідної школи» (В. Равлюк, А. Онищук, С. Гайчук)^[1]. Основним полем діяльності цієї філії УСС у Львові була просвітницька, культурна та правозахисна діяльність, в тому числі у сфері захисту прав українських студентів у Галичині як за часів Австро-Угорщини, так і в добу польської окупації Галичини^[2].

Австрійська доба

Опісля завершення Процесу 101 над українськими студентами у Львові в липні 1911 року, львівський УСС прийняв рішення про перенесення основного активу діяльності на місцях. Найбільш активні студенти Покуття у Снятині 1 листопада 1911 року де-юре заснували секцію УСС, яка існувала дещо раніше ^[3]. До прикладу, 8 липня 1910 року в газеті «Рада» було опубліковано повідомлення про те, що своє обурення вбивством Адама Коцка висловлює Снятинська секція УСС^[4].

Перший звіт товариства завізували 13 лютого 1912 року в Снятині голова секції Василь Фроляк, студент-правник із с. Карлів Снятинського повіту (тепер с. Прутівка, Снятинської міської територіальної громади, Коломийського району, Івано-Франківської області) і секретар секції Василь Порайко, студент-правник із с. Устя-над-Прутом (тепер с. Устя цієї ж міської територіальної громади)^[3]. На той час секція налічувала 15 членів, з них п'ятеро постійно проживали в Снятині й околицях^[5].

Головним активістом снятинської секції УСС протягом першого півріччя діяльності був Василь Порайко. Обраний секретарем осередку товариства в листопаді 1911 року, він обстоював позиції появи в Галичині українського університету та захищав інтереси українства через діяльність осередків товариств «Просвіта» і «Рідна школа» на Снятинщині^[6].

24 серпня 1912 року відбулися загальні збори секції УСС у Снятин, на яких обрано нове керівництво. Зокрема, посаду секретаря секції зберіг Порайко, а заступниками виділового (голови секції) стали два Юліан Карп'юк (студент одного з університетів Відня) та Юліан Гоїв (щойно вступив до Технічного університету міста Брно)^[7].

Останній архівний документ про роботу секції УСС у Снятині довоєнного періоду датований 29 жовтня 1912 року. Йдеться про щорічний квестіонар (опитувальник) із 16 запитань щодо роботи секцій у регіонах, який надсилали до Головної ради УСС у Львові. Протягом цього року в секції відбулися зміни керівного складу, два члени секції покинули її і водночас ще два прийнято до неї^[8].

Польська доба

Згідно з документами, секція не діяла протягом 1912—1920 років. Після Першої світової війни та визвольних змагань у Галичині, секція УСС у Снятині відновила роботу наприкінці 1920 року^[9]. Головними ініціаторами поновлення роботи були Андрій Тофан (її довоєнний учасник), Євген Гоїв, який готувався вступати до Чеського технічного університету та майбутній український композитор Роман Сімович^[10].

31 липня 1921 року секція надіслала резолюцію до керівництва товариства у Львів на знак протесту проти свавілля польської влади щодо здобуття студентами української вищої освіти на території краю. У ній виокремлено вісім пунктів:

1. констатовано факт польської окупації Галичини та перетворення утраквістичного (двомовного) Львівського університету на виключно польський заклад, що унеможливило українським студентам здобувати в нім знання українською мовою;
2. представники секції вимагали від польського уряду повернення утраквістичного статусу для Львівського університету та зняття всіх можливих перепон для навчання українців у закладах вищої освіти м. Львів;
3. секція вітала ініціативи щодо заснування приватних університетських курсів за час відсутності мати власний український університет у м. Львів та інші заклади вищої освіти на території краю;
4. Снятинська секція УСС, підтримуючи ініціативу Головної ради УСС, зізвала усі українські політичні й освітні кола та студентські організації відмовитись від будь-якої співпраці з керівництвом львівських вишів;
5. закликано українських студентів покидати навчання в університетах на знак протесту проти свавілля польської влади;
6. підготовлено звернення до українських студентів за кордоном із закликом їх до солідарності між собою та з проханням активно виступати перед іноземцями про потребу української молоді мати власний університет у м. Львів;
7. Скликано випускників-українців закладів вищої освіти до солідарності та сприяння молоді не складати жодних державних іспитів на знак протесту проти порушення прав українських студентів;
8. секція зобов'язувалась просити українську громадськість у краї та за кордоном боротися за появу українського університету в м. Львів і спільно з молоддю поборювати кожного, хто стоїть на шляху природних прав українців на здобуття вищої освіти. Цей документ підписали голова секції УСС в Снятині М. Григорійчук і секретар В. Костинюк^[11].

Український діаспорний історик і журналіст Михайло Бажанський вважає, що Снятинська секція УСС існувала до 1924 року. Документів про діяльність секції у 1922—1924 роках не збереглося. Разом з тим відомо, що 1922 року у зборах секції брав участь український письменник Марко Черемшина, який у промові висловився так: «Віддайте народові свої молоді серця і розум, а тоді народ вас зрозуміє і піде вам назустріч»^[5].

Результати роботи

Снятинська секція УСС стала важливим етапом у становленні її членів як особистостей. Юліан Гоїв, який був заступником голови секції (1912—1914), згодом став хорунжим Легіону Українських Січових Стрільців (1914—1915) і поручником 1-ї бригади УСС УГА (1918—1920)^[12]. У березні 1920 року Василь Порайко став командувачем Червоної Української галицької армії^[13]. Секція відіграла одну з провідних ролей у відновленні українського політичного та громадсько-культурного життя на Снятинщині. Члени організації опікувалися інтересами студентства та докладали чимало зусиль до розвитку культурно-просвітницького життя українців Снятинщини і Покуття^[14].