Снітко Олег В'ячеславович

Оле́г В'ячесла́вович Снітко́ (30 квітня 1928, Київ — 14 квітня 1990) — український радянський фізик, 1970 — доктор наук, 1971 — професор, 1973 — член-кореспондент АН УРСР, 1985 — академік АН УРСР, 1981 — лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки, 1983 — премії ім. академіка К. Д. Синельникова з фізики.

Снітко Олег В'ячеславович
Народився	30 квітня 1928(1928-04-30) Київ, Українська СРР, СРСР
Помер	14 квітня 1990(1990-04-14) (61 рік)
Країна	УРСР
Національність	українець
Діяльність	фізик
Alma mater	Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Галузь	фізика напівпровідників і діелектриків
Посада	директор Інституту фізики напівпровідників ім. В. Є. Лашкарьова НАН України в 1970—1990 роках
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор фізико-математичних наук
Науковий керівник	Ляшенко Василь Іванович
Членство	академік АН УРСР
Нагороди	(1989) Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Снітко.

Життєпис

Походить з родини військовослужбовця. В 1946—1951 роках навчається на фізичному факультеті у Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка, закінчив його за спеціальністю «фізика напівпровідників».^[1] Того ж року йде до праці у відділ фізики напівпровідників Інституту фізики АН УРСР. 1956 року успішно закінчує аспірантуру, до 1960 працює в тому ж інституті.

Важливість його робіт відзначав науковець Віктор Бонч-Бруєвич.

1957 року захищає кандидатську: «Вплив адсорбції молекул та зовнішнього електричного поля на фотопровідність напівпровідників».

Снітко був одним із засновників Інституту напівпровідників АН УРСР в 1960 році, очолює лабораторію фізики захисту поверхні напівпровідників.

В 1967—1970 роках працює на посаді заступника директора з наукової роботи.

1969 року захищає докторську дисертацію «Дослідження електрофізичних процесів на поверхні кремнію, германію та сульфіду кадмію при різних активних впливах», доктор фізико-математичних наук.

З 1970 року по 1990 працює директором Інституту напівпровідників ім. В. Є. Лашкарьова АН УРСР. Одночасно в 1970—1980 роках очолював інститутське відділення «фізика поверхні напівпровідників».

Могила Олега Снітка, Байкове кладовище

1971 року затверджений в званні професора — «фізика напівпровідників і діелектриків». Його обрано академіком АН УРСР 28 березня 1985 року за спеціальністю «Фізика».^[2]

Помер на 62-му році життя 14 квітня 1990 року. Похований разом з родиною на Байковому кладовищі (північна частина ділянки № 33, 50°25′5.03″ пн. ш. 30°30′10.45″ сх. д.).

Наукова діяльність

В його науковому доробку більше 300 наукових праць, з них 7 у тому монографій; автор багатьох авторських свідоцтв. Як педагог підготував 8 докторів та 35 кандидатів наук.

З Б. О. Нестеренком

• першими дослідили динамічні явища та фазово-структурні атомні перетворення на поверхні,
• висунуто ідею контрольованого створення поверхневих станів — шляхом поверхневого легування,
• отримано результати на гетеропереходах метал-напівпровідник типу Шотткі та у тонких плівках.

Із співробітниками відкрито ефект глибокого нерівноважного виснаження напівпровідника — під дією змінного електричного поля.

Був головою Наукової ради АН УРСР з проблеми «Фізика напівпровідників»,

• входив до складу Бюро Відділення фізики та астрономії АН УРСР,
• Наукової ради з проблеми «Фізика і хімія напівпровідників»,
• секції АН СРСР з проблеми «Фізика поверхні напівпровідників».

Входив до складу редакційних колегій журналів «Поверхня» та «Фізика і техніка напівпровідників».

Серед його учнів — Євген Венгер, Алла Климовська, Геннадій Колбасов, Володимир Лисенко, Євген Мацас, Віктор Міленін, Борис Нестеренко, Юрій Пасічник, Віктор Примаченко, Анатолій Саченко, Тамара Ситенко, Валерій Стерлігов, Валерій Тягай, Юрій Ширшов, Анатолій Шкребтій.

Нагороди

• два ордени «Знак пошани»;
• медаллю «За доблесну працю»;
• Медаль «В пам'ять 1500-річчя Києва»^[3].