Солоницівка

Солониці́вка (в минулому — Сінолицівка) — селище Харківського району Харківської області. З 2020 року центр Солоницівської селищної громади.

селище Солоницівка
Герб Солоницівки
Національний музей воєнної історії Слобожанщини Національний музей воєнної історії Слобожанщини
Країна	Україна
Область	Харківська область
Район	Харківський район
Тер. громада	Солоницівська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA63120250010071938
Облікова картка	Солоницівка
Основні дані
Засновано	1662[1]
Статус	із 2024 року
Площа	5,66 км²
Населення	▼ 13 254 (01.01.2022)[2]
Густота	2 323 осіб/км²;
Поштовий індекс	62370
Телефонний код	+380 5763
Географічні координати	49°59′28″ пн. ш. 36°3′17″ сх. д.
Висота над рівнем моря	113 м
Водойма	р. Уди
Відстань
Найближча залізнична станція:	Куряж
До станції:	3 км
До райцентру:
- автошляхами:	27,1 км
До обл. центру:
- залізницею:	15 км
- автошляхами:	17,7 км
Селищна влада
Адреса	62370, смт Солоницівка, вул. Визволителів, 6
Голова селищної ради	Литвинов Андрій Олексійович
Карта
Солоницівка
Солоницівка Солоницівка
Солоницівка у Вікісховищі

Населення становить 15 670 осіб (6 500 мешканців (1965), частина яких працює у сусідньому Харкові.

Працює меблева фабрика та завод силікатної цегли. У селищі розташована Дергачівська виправна колонія № 109.

Географічне розташування

Селище міського типу Солоницівка знаходиться на річці Уда (переважно лівий берег), вище за течією на відстані 1 км розташований смт Пересічне, нижче за течією на відстані менше ніж 1 км — села Подвірки та Надточії. Через східну частину селища протікає річка Куряж (притока Уди).

Відстань до колишнього райцентру становить 27 км і проходить автошляхом Р46 та дорогою місцевого значення.

Через селище проходить автомобільна дорога Т 2106. Поряд з селищем проходить залізниця, станції Шпаківка, Подвірки, Куряж.

Північно-західна частина селища, яка знаходиться на правому березі річки Уди — колишнє село Баси. Північна частина селища — колишні населені пункти Червоне і Гаврилівка.

Історичні відомості

Сінолицівка на мапі 1783 року

На території поблизу селища знаходяться сліди поселень скіфського часу (V—III століття до н. е.), а також Черняхівської (II—IV століття до н. е.) та салтівської (VIII—X століття) культур. Селище розташоване в козацькому краї — Слобожанщині. У давньоруських літописах і документах XVI—XVII століть цю місцевість називали «Диким полем», південною околицею степових земель. Активне заселення цих територій припадає на добу Богдана Хмельницького.

У XVII столітті виник хутір Сінолицівка. Тоді тут жило кілька сімей переселенців з Правобережжя. А пізніше серед мешканців слободи з'являються козаки.

1662 рік — дата першої згадки цього поселення^[1]

У селі курили вино (виготовляли самогон), лицювали сіно перед продажем в Харкові.

У 2-й половині XVIII століття в Солоницівці (тоді — слободі Сінолицівка Харківського повіту) парафіяни збудували дерев'яну Миколаївську церкву.

У 1750—1760 роки в Пересечанську сотню була зарахована слобода Сінолицівка.

В основу правління було покладене самоврядування. Сільський староста обирався шляхом голосування. Усі питання стосовно життя села вирішувались на зборах мешканців, які мали право голосу, а рішення сільських зборів записувались у спеціальну книгу.

На території сучасної Солоницівки 28 квітня 1663 року Григорієм Єрофійовичом Донець-Захаржевським заснований Курязький монастир (в 8 верстах від Харкова, на височині, який був оточений в ті часи дрімучими лісами).

У 1678 р. Харківський полковник Г. Донець відібрав землі у двох мельників Льва Жигалко та Омеляна біля річки Люботинка в дачах слободи Люботин, запідозрених у повстанні проти влади, і передав ці земельні ділянки Курязькому монастирю. 4 квітня 1687 грамотою на ім'я харківського воєводи Василя Івановича Сухотина закріплені угіддя за Курязьким монастирем. Так в околицях Люботина з'явилося монастирське землеволодіння, яке зберігалося і в XVIII столітті. Лише в XIX столітті ці землі були Курязьким монастирем продані.

У першій половині XIX століття в селі з'являються перші підприємства (цегельний завод, винокурня, млин).

За даними на 1864 рік у казенному селі Синьолицівка Пересічнянської волості Харківського повіту мешкало 718 осіб (360 чоловічої статі та 358 — жіночої), налічувалось 106 дворових господарств, існувала православна церква.

У казенному селі Гаврилівка мешкало 764 особи (378 чоловічої статі та 386 — жіночої), налічувалось 285 дворових господарств, існувала православна церква. ^[3].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1237 осіб (572 чоловічої статі та 665 — жіночої), з яких 1232 — православної віри^[4].

Станом на 1914 рік кількість мешканців Синьолицівки зросла до 1782 осіб, Гаврилівки — 2687 осіб^[5].

На початку XX на території селища працювала броварня (залізнична станція Куряж, Харківське товариство завод «Малоросія», марки пива «Імперіал», «Столове», «Чеське»).

У трудовій колонії ім. М. Горького (з 1926 — на території селища Солоницівка в Куряжі в приміщенні колишнього Курязького монастиря) Антон Семенович Макаренко здійснив безприкладний в педагогічній практиці досвід масового перевиховання дітей-правопорушників і в дитячій комуні ім. Ф. Е. Дзержинського (1927-35, в передмісті Харкова). 9 травня 1926 Антон Семенович виїхав в Куряж. 15 травня 1926 колектив колонії імені Горького прибув в Куряж у повному складі. 26 березня 1927 в Куряжі, де за 10 місяців сформувався новий, дружний колектив, святкували річницю народження М.Горького. Спочатку в Куряжі розташовувалася дитяча колонія, в якій було чотириста хлопців.

Селище постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СРСР в 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв в Солоницівці, Куряжанці та Подвірках — 166 людей^[6].

В історії Німецько-радянської війни Харківська операція серпня 1943 року мала особливе значення як складова частина Курської битви та захоплення всієї України у 1943-1944 роках.

Братська могила радянсь-ких воїнів

22 серпня 1943 року частини 53-ї армії захопили вигідні позиції для завдавання ударів по західних та північно-західних околицях Харкова. З висоти 208,6 м відкривався вид на місто. На висоті 197,3 м біля селища Солоницівка знаходився командний пункт генерал-полковника І. С. Конєва. Треба відзначити, що до 22 серпня німецьке командування практично повністю відвело свої війська з міста: у руках окупантів залишалися Нова Баварія й Основа. Евакуація німецьких військ і майна проходила через залізничну станцію «Нова Баварія», оскільки головний вокзал як транспортний вузол був до цього часу знищений. Станом на ранок 23 серпня війська Вермахту і СС (39 пд, 106 пд, 167 пд, 168 пд, 198 пд, 282 пд, 320 пд, 355 пд, 6 тд, частини АК «Раус», 3 тк, а також 2 тк СС) були розміщені на позиціях лінії Люботин-Коротич-Нова Баварія-Бабаї-Основа-Безлюдівка. Щоб остаточно захопити місто, командувач Степовим фронтом І. С. Конєв віддав наказ військам 53-ї (ком. генерал-майор І. М. Манагаров), 57-ї (ком. генерал-лейтенант Н. А. Гаген), 69-ї (ком. генерал-лейтенант В. Д. Крючонкін) і 7-ї Гвардійської (кім. генерал-лейтенант М. С. Шумілов) арміям про нічний штурм Харкова. За спогадами командувача 53-й армією Івана Мефодійовича Манагарова, ввірені йому війська просувалися по місту не зустрічаючи будь-якого серйозного опору. Тобто, як такого штурму міста 23 серпня не було, за винятком важких боїв в південно-західних передмістях Харкова (смуга настання 57-ї загальновійськової і 5 Гвардійської танкової армій), де був створений ланцюг укріплених пунктів, призначених для оборони Мереф'янського шосе (Жихор, Високий, Безлюдівка, Васищеве, Покотилівка, Бабаї, Основа).

На висоті 197,3 м зараз розташований Національний музей воєнної історії Слобожанщини, присвячений подіям Другої світової, Афганської та російсько-української війни.

1980 року село Гаврилівка було приєднане до селища Солоницівка.

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними ^[7]:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	9612	73.08%
російська	3464	26.34%
білоруська	28	0.21%
вірменська	8	0.06%
румунська	3	0.02%
грецька	1	0.01%
інші/не вказали	37	0.28%
Усього	13153	100%

Транспорт

По території селища проходить магістральна залізнична лінія, що зв'язує Харків з Полтавою і Золочевим. На території селища знаходяться великі залізничні вузли (товарні перевезення) — залізничні станції Куряж і Шпаківка.

Селище пов'язане автобусним сполученням з Харковом. Час і дозі — близько 15 хвилин, очікування автобуса 10-15 хвилин, також зупиняються автобуси на: Вільшани, Бермінводи.

Економіка

Підприємства

• Дергачівський м'ясокомбінат
• Харківська ТЕЦ-5
• Бітумно-руберойдовий завод Акваізол
• Курязький цегельний завод
• Солоницівський комбінат з виробництва деревно-стружкових плит
• Лікеро-горілчаний завод «АРГО»
• Миловарна фабрика «Слобожанський миловар»
• Курязький комбінат будівельних матеріалів (Курязький ДБК)
• Українська гірничо-металургійна компанія
• Логістичний центр корпорації «Бісквіт-Шоколад» (м. Харків)
• Дистрибуційний центр компанії ПІІ «Книжковий клуб „Клуб Сімейного Дозвілля“»
• Фабрика з виробництва матраців ТОВ «Ком-Фор»

Культура

• Телекомпанія «Елітон»
• Дитячий театр
• Дитячий клуб «Орлятко»
• Спорткомплекс і стадіон футбольного клубу «Енергетик»
• Фотостудія «Бліц»
• Лінгвістичний клуб «Бівер»

Релігія

• Українська Православна Церква;
• Українська Автокефальна Православна Церква;
• Євангеліївських християн-баптистів;
• Свідків Єгови;

Уродженці і жителі

• Рудько Микола Порфирович (1925-1973) - дослідник, публіцист і викладач шкіл Київської Академії (Київський Університет) радянської епохи;
• Грінченко Микола Володимирович — футболіст.
• Дикань Андрій Олександрович — футболіст, гравець національної збірної України.
• Євтушенко Спиридон Макарович — диякон, священномученик.
• Скольченков Олександр Кузьмич — радянський військовик, учасник афганської війни.
• Мірошник Микола Вікторович — український військовик.
• Шищенко Сергій Юрійович — футболіст, гравець національної збірної України.

Пам'ятки

• 
  Танк Т-70
• 
  Пам'ятник Т-34-85
• 
  Храм Успіння Пресвятої Богородиці
• 
  Національний музей воєнної історії Слобожанщини

• Одна з найвідоміших пам'яток Солоницівки — Національний музей воєнної історії Слобожанщини — є центром районних та обласних заходів, присвячених пам'ятним датам Німецько-радянської війни. На території комплексу знаходиться музей, де представлені експонати Другої світової, Афганської та російсько-української війни.
• Танк Т-34-85
• Танк Т-70
• Церква Успіння Пресвятої Богородиці, побудована у 2004 році^[8]

Цікаві факти

• Дергачівський м'ясокомбінат знаходиться не в Дергачах, а в Солоницівці. У Солоницівці також знаходиться ще один м'ясокомбінат — Солоницівський.
• На сучасному гербі Солоницівки зображена ТЕЦ-5 (машинний корпус і труба), насправді перебуває в Подвірках, але в межах Солоницівської селищної ради.

Також

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932-1933, Харківська область

Джерела

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• «История городов и сел Украинской ССР», Том «Харьковская область», стор. 339 (рос.)^{[недоступне посилання з травня 2019]}
• Прогноз погоди в смт. Солоницівка [Архівовано 6 грудня 2016 у Wayback Machine.]