Сонечко семикрапкове

Опис

Розмір тіла становить 5–8 мм. Черевна частина забарвлена в чорний колір. Передньогруди також чорні, з двома білувато-жовтими плямами, розташованими на передніх кутах. Надкрила можуть бути жовтими, рудими або червоними; кожне з них має по три чорні плями, а також одну спільну чорну пляму біля щитка.

Спосіб життя

Як і більшість представників родини, сонечко семикрапкове є хижаком, однак може також споживати пилок рослин і спори грибів. Після вилуплення з яйця личинка живиться дрібними комахами, зокрема попелицями, кокцидами, яйцями лускокрилих, трипсами тощо. Доросла особина (імаго) також має хижий спосіб живлення^[1].

Жуки отруйні для більшості хижаків. У разі небезпеки жуки виділяють жовтуватий секрет на згинах кінцівок, до складу якого входить N-оксид кокцинеліну^[es]. Яскраве забарвлення надкрил виконує попереджувальну функцію, слугуючи сигналом про токсичність.

Зимує у стадії імаго. Навесні демонструє активну міграцію.

Remove ads

Поширення

Зустрічається в Європі і Азії, інтродуковане у Північну Америку і Австралію для боротьби з попелицями. Звичайний вид в Україні.

Сонечка зустрічаються у найрізноманітніших біотопах і екосистемах: у лісах, луках, степах, агроценозах, містах тощо. Крім того, після завезення у Північну Америку семикрапковому сонечку вдалося витіснити місцевий близький вид Coccinella novemnotata^[en] з власних екосистем. Ентомологи пояснюють таке поширення високим генетичним і фенотиповим різноманіттям.^[2]

Взаємодія з людиною

Узагальнити

Перспектива

Семикрапкове сонечко використовується для боротьби з дрібними комахами-шкідниками, зокрема в оранжереях і в садах.

Широке розповсюдження, чисельність та яскраве забарвлення призвели до появи значної кількості народних назв сонечка. На Західному Поліссі відомі назви «бездрик», «зозулька», «жовтобрушка» тощо^[3].

Сонечко рухається по краю ящика

Згадкою про сонечко семикрапкове починається роман Любко Дереша «Тереза та парабола»^[4]:

Сонечко семикрапкове (також знане в деяких колах як Coccinella septempunctata) своєю появою десь між пермом і тріасом створило справжню архаїчну сенсацію. Воно вилізло з-за обрію бруньки на самісінькому чубкові дерева гінкго, вказуючи білими цятками в керунку палаючого оранжем заходу. В цю секунду тріумфу сонечко видавалося сяючою планетою, що затулила сонце. На півкулі маренового в чорну горошину панцира лищали неозорі хітинові бліки. Сонечко завмерло на тлі велетенського диска сонця і вмиротворено заворушило вусиками.

Сонечко семикрапкове було обрано комахою-символом Фінляндії у 1996 році шляхом поштового голосування, проведеного відомим натуралістичним журналом^[яким?]. Вибір виявився вдалим та спонукав пробудження цікавості до життя цих комах: маленьке сонечко має яскравий зовнішній вигляд, воно не кусається та не жалить, що дозволяє спокійно й довго його розглядати. На високий рейтинг сонечка у публічному голосуванні вплинув вірш, котрий повторюють усі фінські діти, тримаючи сонечко на долоні: «Сонечко, лети, лети до підніжжя великого каменя, там твої татусь з мамусею варять кашку для тебе».

Логотипом із зображенням сонечка помічають «органічні» продукти харчування.^{[джерело?]}

Семикрапкове сонечко є одним із найпопулярніших об’єктів зображення у філателії, присвяченій комахам, зокрема на поштових марках.