Неолітичне поняття «сонячного човна» (також «сонячної енергії», «сонячної барки» — міфологічне зображення сонця, що їде в човні) зустрічається у міфах Єгипету про Ра (примордіальний Атум) та Гора. У міру того, як теократія Старого царства набула сили, ранні вірування було впорядковано: Атум надалі ідентифікувався як Ра-Атум (промені заходу Сонця), а Осіріс став божественним спадкоємцем сили Атума на Землі, що передав свій божественний авторитет своєму сину Гору^[1].

Протоіндоєвропейська релігія містить сонячну колісницю, тобто Сонце, що об'їжджає небо в колісниці. У слов'янській міфології це Дажбог, у скандинаво-германів — Сол, у ведах — Сур'я, в грецькій — Геліос тощо^[2].

Опис

Див. також

Примітки