Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Соснове (Рівненський район)
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Соснове (до 1946 року — Людвипіль) — селище в Україні, центр Соснівської селищної громади у Рівненському районі Рівненської області. Населення — 2 тис. мешканців (2023 р.).
Remove ads
Географія
Селище розташоване на Волинському Поліссі на лівому березі річки Случі, за 25 км від Березного, за 56 км від залізничної станції Малинськ і за 47 км від залізничної станції Моквин, що на лінії Рівне — Сарни[2][3][4][5].
Відстань шосейними шляхами до Березного — 29 км[6], фізична відстань до Києва — ~231,1 км[7].
Сусідні населені пункти:[7]
Біля Соснового по обидва береги Случа розкинувся унікальний природний об'єкт – Соколині гори. На площі у 510 га тут діє ландшафтний заказник «Соколині гори», який входить до Надслучанського регіонального ландшафтного парку. Ця місцина являє собою високі, до 25 метрів гранітні скелі, вкриті лісами або поодинокими деревами. З рідкісних рослин тут росте азалія понтійська, ковила пірчаста та смілка литовська.
Remove ads
Історія
Узагальнити
Перспектива
Новий час
Поселення Людвипіль було засновано в 2-й пол. XVIII ст. Онуфрієм Бєжиньским (pol. — Onufry Bierzyński). Сином Фелікса Бєжиньского (pol. — Feliks Bierzyński) якому в 1755 р. Потоцькими було передано у власність поселення — Селища (pol. — Seidliszcza, нова назва — Великі Селища), до якого Потоцьким в 1720 р. було перенесено «ośrodek dóbr» з Губкова, розташованого на протилежному березі р. Случ, яке було сильно зруйноване шведським військом, а потім спустошене тифом[8]. Назва — Людвипіль (pol. — Ludwipol) походить від імені дружини Онуфрія Бєжиньского — Людвіки (Ludwika z Ponińskich)[9].
Після входження Правобережної України до Російської імперії Людвипіль 1795 року включено до складу Ровенського повіту. В 1798 році у Людвиполі був 141 двір, де проживало 860 осіб, а в 1812 році кількість дворів зменшилась до 115, населення — до 740 осіб[10][5].
На початку XIX століття у селі діяла суконна мануфактура. У 1850 році у Людвиполі відкрито паперову фабрику, яка працювала на місцевій сировині. Поміщик заснував винокурний завод. Завдяки вигідному розташуванню — через Людвипіль йшли торгові шляхи з Корця на Березне, Степань, Вербче, Пінськ. Водним шляхом сплавляли ліс і перевозили різні товари. Тільки в 1850 році від людвипільської пристані відправлено 89 плотів із товарами на 27,5 тис. карбованців[11][5].
У середині XIX століття у Людвиполі налічувалося 80 будинків, населення — близько 670 осіб, понад 60 відсотків з них займалися землеробством, решта — кустарними промислами, торгівлею, сплавом лісу[5].
У 1867 році робітники спалили паперову фабрику, а суконна згоріла в 1879 році. За даними 1884 року, у Людвиполі був пивзавод, кілька боєнь, 22 невеликі крамниці. На рік проводилося три ярмарки і щотижня — базари. З 1866 року Людвипіль був центром волості, він належав до категорії містечок. У ньому проживало 850 мешканців[12], а на кінець століття кількість їх зросла до 1428 осіб[13][5].
Новітній час
Медична допомога населенню запроваджена на початку XX століття. 1913 року мешканців села обслуговували лікар і акушерка та одна приватна аптека. 1913 року в містечку відкрито поштово-телеграфну контору[5].
Українська Народна Республіка
У січні 1918 року Людвиполь зайняли радянські війська. З 20 лютого 1918 року до середини 1919 року перебував у складі УНР. У кінці травня 1919 року у Людвипіль ввійшли частини 1-ї Української радянської дивізії. Проте вже в серпні 1919 року їх вибили польські загони. 5 липня 1920 року формування радянської 44-ї стрілецької дивізії 12-ї армії знову взяли контроль над селом[14]. Польські війська повернулись у вересні 1920 року, а за Ризьким договором західноукраїнські землі відійшли до Польщі[5].
Міжвоєнний період
В 1921 році у Людвиполі налічувалося 180 будинків і понад 1200 мешканців[15]. Він вважався містечком, належав до Ровенського повіту, а з 1925 року до новоствореного Костопільського повіту, став центром Людвипільської гміни, до якої входило 73 громади. За даними «Адресної книги Польщі», у поселені 1930 року проживало 1239 осіб.[5]
Друга світова війна
У вересні 1939 року, відповідно до пакту Молотова — Ріббентропа, Людвипіль в складі західноукраїнських земель переходить до СРСР. 1940 року Людвипіль став районним центром новоствореного Соснівського району[а 1], але був віднесений до категорії сіл.[5]
29 червня 1941 року німецькі війська зайняли Людвипіль. Тут було розміщено великий гарнізон і поліцейську управу. За період окупації було розстріляно 1317 мешканців району, вивезено 128 осіб. На початку 1942 року німці створили в селищі гетто, куди зігнали все єврейське населення, а потім знищили його. 10 січня 1944 року німці були вибиті з Людвипіля військами 1-го Українського фронту[5].
Людвипіль входив до військової округи «Заграва» регіональної групи УПА-Північ[16]. 28 березня 1943 року відбувся великий бій Української Повстанської Армії з німцями біля Людвиполя. Каральні загони німці озброєні артилерією та мінометами, були стягнуті сюди з Рівного, Костополя, Межиріччя і Березного та нараховували більше 1500 вояків. Відділ повстанців відбив 4 атаки карателів. Тоді німецьке командування терміново направило туди частину СС, але і це не переломило ходу бою. Повстанці не здали міста. Було спалено 5 автомашин, загинуло 58 окупантів. Втрати УПА склали 10 вбитих і поранених[17].
Повоєнний період
7 березня 1946 році село перейменовано на Соснове — за сосновими деревами навколо поселення[9][5]. Статус селища міського типу з 1959[2].
З укрупненням районів у 1962 році Соснівський район було розформовано, а всі населені пункти увійшли до складу Березнівського[18].
Remove ads
Населення
У 1798 році Людвиполі налічував 141 хату, де мешкало 860 осіб, а в 1812 році кількість хат зменшилась до 115, населення — до 740 осіб.
Згідно з переписом населення 2001 року у Сосновому проживало 2088 осіб[19].
| 1798 | 1812 | 1866 | 1921 | 1930 | 1959 | 1970 | 1979 | 1989 | 1992 | 2001 | 2006 | 2010 | 2014 |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 860 | 740 | 850 | 1 208 | 1 239 | 1 617 | 1 929 | 2 332 | 2 213 | 2,2 тис. | 2 088 | 2 058 | 3 337 | 3 429 |
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[20][21]:
Органи влади
Місцеві органи влади представлені Соснівською селищною радою, яка входить до складу Рівненської області України.
Міський голова — Кот Микола Володимирович. До міської ради входить 30 депутатів[22].
Символіка
- Герб: щит розтятий на зелене та золоте поля з золото-чорною сосновою шишкою і перетятий ламано вгорі на перемінні поля.
- Прапор: квадратне полотнище, розділене вертикально навпіл та горизонтально ламаною лінією (у 6 виступів, на відстані від 1/3 до 1/6 ширини прапора від верхнього краю); верхнє від древка та нижнє з вільного краю поля жовті, два інші — зелені; в центрі нижньої частини — жовто-чорна соснова шишка.
Затверджені селищною радою 30 січня 1998 року. Автори проектів — Андрій Гречило та Юрій Терлецький[23].
Remove ads
Освіта
Першу парафіяльну школу в селі відкрито 1867 року[24]. В ній навчалося всього 7 хлопчиків. 1902 року почало працювати двокласне сільське училище, його відвідувало 89 хлопчиків і 25 дівчаток[5]. У 1925 році в Людвипільській школі працювало чотири вчителі, навчалося 282 учні, навчання провадилося виключно польською мовою.
Станом на 2015 рік у Сосновому діє загальноосвітня школа (Соснівський НВК «Гімназія — ЗОШ І ступеня»)[25], дошкільна навчальний заклад «Берізка»[26] і Соснівський професійний ліцей[27].
Remove ads
Культура
Соснівська міська бібліотека — публічна бібліотека в смт Соснове Рівненської області.
Релігія
У Сосновому діють релігійні громади:
- Українська Православна Церква Київського Патріархату.
- Української Православної Церкви Московського Патріархату.
- Церква незалежних євангельських християн.
- Церква християн віри євангельської.
Відомі уродженці
- Баковецька Ірина Володимирівна (нар. 1985) — українська поетеса, журналістка, композитор і виконавець пісень.
- Гурін Юрій Петрович (нар. 1953) — український художник і педагог.
- Жабчик Григорій Лавринович (1918—?) — учасник Німецько-радянської війни. Кавалер ордена «Вітчизняної війни» та медалі «За відвагу».
- Костюк Аполлон Андрійович (1925—2010) — учасник Радянсько-японської війни.
- Попик Олександр Іванович (?—2022) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Рудик Адам Микитович («Шавула»; 1909—1944) — український військовик, курінний УПА, за іншими данними народився у Великих Селищах.
- Стерлюс Петро Павлович (1904—?) — учасник Німецько-радянської війни. Кавалер ордена «За особисту мужність».
Див. також
- Соснівська міська бібліотека
Примітки
Коментарі
Література
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads