Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Союз-4

З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Remove ads

«Союз-4», «Союз 7К-ОК № 12» (активний) — радянський пілотований космічний корабель серії «Союз». У польоті здійснено стикування двох космічних кораблів — активного «Союзу-4» і пасивного «Союзу-5». Орбітальні відсіки «Союзів» використовувалися як шлюзова камера, бо ще не мали перехідних люків. Космонавти Єлісеєв і Хрунов перейшли з «Союзу-5» в «Союз-4» під час виходу у відкритий космос. Вперше у відкритому космосі перебувало одночасно двоє осіб. Перехід здійснено як елемент підготовки до планованого польоту на Місяць. Кораблі були зістиковані 4 години 35 хвилин. Єлісєєв і Хрунов провели 1 добу 23 години в космосі, ставши першими космонавтами, які літали на двох різних космічних кораблях в одній місії. Шаталов провів 2 доби 23 години 20 хвилин на «Союзі-4».

Коротка інформація Польотні дані корабля, Польотні дані екіпажу ...
Remove ads

Екіпаж

Стартовий

Посадковий

Опис

Узагальнити
Перспектива

Корабель складався з трьох модулів: приладо-агрегатного відсіку (ПАВ), спускного апарата (СА), побутового відсіку (ПВ).

Приладо-агрегатний відсік

У відсіку розташована комбінована рушійна установка, паливо для неї, службові системи. Довжина відсіку 2,26 м, основний діаметр 2,15 м, максимальний діаметр 2,72 м. Рушійна установка складалася з 28 ДПО (двигуни причалювання і орієнтації) по 14 на кожному колекторі, з яких частина мали тягу 13,3 кгс, частина (12 штук) — 2,7 кгс, а також зближувально-коригувальний двигун (ЗКД) тягою 300 кгс для орбітального маневрування і сходу з орбіти. ДПО працювали на перекисі водню і не мали достатніх швидкісних характеристик для сходу з орбіти без коригувально-гальмівної рушійної установки (КГРУ). ЗКД працював на азотному тетраксиді і несиметричному диметилгідразині. Корабель мав дві незалежні КГРУ — основну і резервну.

У ПАВ також розміщені баки з 500 кг палива і балони високого тиску (~ 300 атм) з гелієм для наддуву баків.

Система енергопостачання з сонячних батарей (СБ) розмахом 9,80 м і площею 14 м² та акумуляторів. Система забезпечувала середню потужність 500 Вт.

Спускний апарат

У відсіку розташовані місця для космонавтів, системи життєзабезпечення, керування, парашутна система. Довжина відсіку 2,24 м, діаметр 2,2 м, житловий об'єм 3,5 кубометра. Під теплозахисним екраном розташовані двигуни м'якої посадки, на зовнішній поверхні — перекисні двигуни управління спуском, які керують орієнтацією під час польоту в атмосфері. Це дозволяє використовувати аеродинамічну якість СА і знизити перевантаження. СА покритий теплозахистом на основі абляційних матеріалів.

Побутовий відсік

Відсік мав довжину 3,4 м, діаметр 2,25 м, об'єм — 5 кубометрів. Він оснащений стикувальним вузлом і системою зближення «Ігла». У герметичному обсязі розташовувалося корисне навантаження і системи життєзабезпечення, зокрема туалет. Через посадковий люк на бічній поверхні відсіку космонавти входять в корабель на стартовій позиції космодрому.

Remove ads

Історія

Узагальнити
Перспектива

Наприкінці 1968-го року спільний політ «Союзів» вважався тренуванням для місячного проєкту Л3, оскільки за сценарієм польоту відбувалися два переходи пілота з Місячного орбітального корабля на Місячний посадковий модуль.

1969-го року за планом, не втіленим 1967-го року, запустять один «Союз» із одним пілотом, а через 24 години — другий космічний корабель з трьома космонавтами на борту. Перший космічний апарат № 12 або «Союз-4», оснащений активним механізмом стикування, виконуватиме усі маневри при зближенні. Другий космічний апарат № 13 або «Союз-5» нестиме пасивну чвстину стикувальної системи і підтримуватиме належну орієнтацію при стикуванні. Після стикування на орбіті два космонавти з корабля № 13 одягнуть скафандри і перейдуть на корабель № 12, який доправить їх на Землю. Другий «Союз» (№ 13) приземлиться з одним пілотом на борту.

Врахувавши помилки польоту «Союзу-3», планувальники місії хотіли уникнути стикування в перший день польоту, щоб дати обом екіпажам час адаптуватися до невагомості. Активні операції заплановано на третій день місії для активного корабля № 12 і на другий день для екіпажу корабля № 13.

Найважливіші маневри зближення відбудуться на освітленому Сонцем боці Землі над радянською територією в межах досяжності наземних станцій, щоб управління польотом могло консультувати екіпаж у режимі реального часу. Пілоти звернуть увагу на положення основної антени на цільовому транспортному засобі під час зближення та повідомлять на землю своє положення як «парасолька вгору» або «парасолька вниз», що дасть управлінню польотом негайне розуміння взаємної орієнтації двох кораблів.

Після початкового автоматизованого зближення перехід на ручні маневри дозволений на відстані 100 метрів, коли кораблі повністю вирівняються відносно один одного автоматизованою системою, а не на 200 метрів, як при зближенні «Союзу-2» і «Союзу-3».

23 грудня 1968-го року Військово-промислова комісія Ради Міністрів СРСР офіційно призначила Володимира Шаталова пілотувати активний корабель № 12 («Союз-4»). Борис Волинов, Олексій Єлісєєв та Євген Хрунов полетять на борту пасивного корабля № 13, («Союз-5»). Єлісєєв і Хрунов готувалися до виходу у відкритий космос для переходу з корабля № 13 на корабель № 12.

Команда дублерів складалася з Георгія Шоніна, Анатолія Філіпченка, Віктора Горбатка та Віктора Кубасова.

Оскільки в попередніх випробувальних польотах диспетчери польоту ідентифікували активні та пасивні кораблі як «А» та «Б», пілотам майбутніх місій призначили позивні, що починалися з відповідних літер. Пілоту корабля № 12 надано позивний «Амур», корабель № 13 мав би позивний «Байкал».

Запуски кораблів заплановано 12 і 13 січня 1969-го року.

Підготовка кораблів

Завершення складання космічних апараті 7К-ОК № 12 і № 13 планувалося до кінця 1967-го року. Зі зміщенням строків програми «Союз» запланована спільна місія відкладалася протягом 1968-го року, у червні запуск пранувався в листопаді-грудні. В липні кораблі були готові для відправки на стартовий майданчик у вересні та жовтні.

27 листопада 1968-го року засідання Державної комісії, що здійснює нагляд за запусками космічних кораблів № 12 і № 13, відклало подвійний запуск на 1969-ий рік. В останніх записах 1968-го року Мішин зазначає заплановані запуски космічних апаратів «Союз-4» і «Союз-5» у проміжку з 7 по 29 січня 1969-го року.

Прибуття космонавтів

3 січня 1969-го року група медиків та інженерів ВПС вирушила до Тюратама на борту літака Іл-14, наступного дня — пара транспортів Ан-24 з основним та резервним екіпажами. На борту одного літака керівник підготовки космонавтів Микола Каманін та ветерани попередніх польотів Береговий та Єгоров супроводжували основну групу космонавтів: Шаталов, Волинов, Хрунов та Єлісєєв. Усього на стартовий майданчик вирушило 50 військовослужбовців ВПС для підтримки екіпажу.

Місячні перегони

Кораблі «Союз 7К-ОК» проходили останні випробування на 31-му майданчику, ракета 8K78M («Молнія») готувалася до старту на майданчику 1 зі зондом В-69 № 330 до Венери. Велетенська ракета Н1 була на завершальній стадії підготовки для першого випробувального запуску. Одночасно на західному фланзі Тюратаму на майданчику 81 готували чергову спробу запустити безпілотний корабель Л1 з випробувальною місією навколо Місяця.

5 січня 1969-го року о 09:26 за московським часом зонд «Венера-5» злетів без затримок, звільнивши майданчик 1 для установки космічного корабля «Союз-5». Того ж дня вісім членів основних та дублерних екіпажів провели заключне навчання на борту готових кораблів № 12 та № 13 всередині монтажно-випробного комплексу на майданчику 31.

Зі США надійшла новина про призначений на 28 лютого 1969-го року запуск космічного корабля «Аполлон-9» для випробування всіх компонентів місячної експедиції на орбіті Землі. Виконувач обов'язків керівника НАСА Томас О'Пейн пообіцяв протягом того ж року перші дві експедиції на поверхню Місяця і одну посадку на Місяць у 1970-му році.

Підготовка пошуково-рятувальної операції

7 січня Каманін і генерал Кутасін, відповідальний за пошуково-рятувальні операції, обговорювали варіант затримки повернення космічного корабля «Союз» з першого оберту за денного світла у день посадки на другий оберт, оскільки на першому оберті траєкторія спуску перетинала Аральське море незадовго до приземлення. У третьому випробному польоті «Союзу» спускний модуль затонув у Аральському морі. Вірогіжність приземлитися там цього разу становила 0,003, впродовж зими більша частина Аралу вкрита льодом. Решта незамороженої поверхні «покривалася» п'ятьма доступними вертольотами та літаком-амфібією Бе-12. Зміщення посадки зменшить зручний короткий 7,5-годинний період денного світла взимку.

8 січня Каманін обговорював це питання з генерал-лейтенантом Рибалко, командувачем 73-ої Повітряної армії та його заступником генералом Долгушиним. Обидва запевнили Каманіна, що у них достатньо літаків і персоналу для проведення безпечних рятувальних операцій в Аральському морі. Однак вони визнали, що підняти капсулу з води 60-метровим тросом може бути важко, оскільки ротор важкого вертольота Мі-6 збиватиме метрові хвилі.

Долгушин, який особисто обстежував очікуваний шлях посадки з літака Іл-14, розповів Каманіну, що вся територія, де наземна ділянка посадкової орбіти перетинала Аральське море вкрита льодом товщиною від 12 до 50 сантиметрів. Каманін попросив Рибалко підготувати літаки, вертольоти та моторні човни до роботи в Аралі та порадив Долгушину проводити щоденне спостереження за льодовими умовами в морі.

Каманін провів додаткову зустріч з екіпажами щодо виживання у лютий холод і дозволив космонавтам взяти додатковий шолом, спіднє, рукавички та захисні окуляри. Екіпажі обговорили використання доступного спорядження, зокрема зимове взуття, водолазні костюми та одяг.

За словами Каманіна, всі космонавти надали перевагу поверненню на Землю під час першої денної орбіти у день посадки.

8 січня

На Тюратам прибула чергова хвиля промислових і військових посадовців, зокрема дев'ять генералів ВПС і півдесятка заступників міністрів. Багато високопосадовців поїхали в Тюратам не тільки спостерігати за запуском, а й для участі у вирішальному засіданні Державної комісії щодо корабля Н1-Л3 9 січня 1969-го року на майданчику 112.

Грип продовжував поширюватися в Тюратамі й 9 і 10 січня заступника міністра оборонної промисловості Мордасова терміново відправили до Москви, а генерала Кузнєцова помістили на карантин. Каманін наказав генералу Карпову підготувати лист до ЦК для дозволу на перенесення післяпольотних медичних оглядів космонавтів з Тюратаму до Москви. Це також означатиме, що диспетчери головної наземної станції управління в Криму під час місії «Союзів» вирушать безпосередньо до Москви після посадки, оминувши Тюратам. Лист потребував підписів від міністра загального машинобудівання Афанасьєва, міністра охорони здоров'я Петровського та міністр оборони Гречка, але не був схвалений.

10 січня

10 січня о 08:51 за московським часом зонд «Венера-6» успішно злетів з Тюратаму до Венери.

Того ж дня Каманін провів дві телефонні розмови з маршалом Вершиніним, командувачем ВПС, попросивши його дозволити оснащення вертольотів Мі-4 лижами для пошуково-рятувальних операцій під час посадки «Союзу». Каманін також попросив, щоб кожен з чотирьох вертольотів задіяних у пошуку, мав на борту зміну одягу для всіх трьох членів екіпажу, загалом 12 комплектів льотного одягу. Вершинін схвалив обидва запити.

О 17:00 Державна комісія з проєкту «Союз» зібралася на 31-му майданчику і затвердила запуск «Союзу-4» на 13 січня, а приблизно через 24 години стартує «Союз-5».

Під час зустрічі Устінов і Афанасьєв вимагали на повністю автоматизованому стикуванні, але Мішин успішно відхилив ідею.

Комісія дозволила установку ракети-носія з кораблем № 12 на стартовий косплекс 31-го майданчика наступного ранку.

11 січня

О 7:30 почато вивезення ракети-носія з кораблем № 12 на стартовий косплекс 31-го майданчика.

Державна комісія зібралася о 10:00 для огляду стану проєкту Н1, дозволивши почати незворотні операції 13 січня та запуск 18 лютого.

Заключне засідання Державної комісії спільного польоту «Союзів» відбулося ввечері того ж дня на майданчику 17. Це була церемоніальна та сценарна подія, доповнена підготовленими промовами та офіційними знімками. Збори офіційно схвалять екіпажі та «уповноважуть» виконання місій.

Мішин відкрив засідання, і Каманін представив основних і резервних членів екіпажу, схвалених без затримок. Командир «Союзу-5» Борис Волинов, член першого відбору космонавтів, був резервним у п'яти космічних місіях, його призначення до основного екіпажу зіткнулося з перешкодами, оскільки він був євреєм по матері. Каманін процитував у щоденнику відверто антисемітські листи від ЦК з вимогою вилучити Волинова з екіпажу напередодні польоту.

Запуск корабля № 12 призначили на 13 січня 1969-го року о 10:30 за московським часом.

Після заходу Мішин поговорив з космонавтами і нагадав їм, що після невдачі Берегового зі стикуванням, потужний тиск від усіх, окрім Керімова і Каманіна, вимагав покладатися виключно на автоматизовану систему. Мішин ризикував своєю репутацією та репутацією пілотів, захищаючи ручне стикування. Всі чотири космонавти запевнили Мішина, що не сумніваються в успіху ручного стикування.

12 січня

Вранці 12 січня обидва екіпажі взяли участь у «прес-конференції» з офіційними радянськими ЗМІ: Юрій Фокін з радянського телебачення, Сергій Борзенко з «Правди» (рупор Комуністичної партії), Юрій Летунов з радянського радіо та Михайло Ребров з «Червоної зірки» (офіційна щоденна газета Міністерства оборони).

Вранці 12 січня «Союз-5» доставлено на стартовий комплекс майданчику №1.

Приблизько о 16:30 екіпажі прибули на 31-ий майданчик, де до старту готували «Союз-4». Через холодну погоду традиційну зустріч зі стартовим персоналом перенесли до монтажно-випробного комплексу. Захід завершився підготовленими промовами, квітами і навіть читанням поезії. Шаталов і Волинов особисто подякували стартовому персоналу від імені всіх космонавтів.

Решту дня екіпажі в готелі розкладали особисті речі на дві частини: предмети, які їм знадобляться на місці посадки, і решту речей для відправки до Москви. Увечері вони телефонували дружинам, але не могли повідомити, що перший запуск заплановано наступного дня. Усі жінки розуміли, що означали ці телефонні дзвінки. У матері Єлісєєва напередодні польоту розвинулися проблеми з серцем, тому їй нічого не сказали.

13 січня

13 січня Шаталов прокинувся у готелі на майданчику 17 о 06:30 за шість годин до запуску. Він пройшов медичні огляди і мав прикріплені до тіла телеметричні датчики. Поснідав з екіпажем «Союзу-5». Потім їм дозволили відпочити у кімнатах, де Шаталов вигадав використати фломастер, щоб залишити підпис і дату на дверях, що стало ритуалом космонавтів перед запуском.

Заправка ракети почалася о 08:30 за температури -24 °C і з поривами вітру до 8-10 м/с.

Потім обидва екіпажі сіли в автобус для поїздки на стартовий комплекс, Шаталов вийшов біля основи ракети, де повідомив про готовність до польоту голові Державної комісії Керіму Керімову.

На вершині башти обсуговування Шатолов помахав на прощання, зняв зимовий комбінезон і заліз у космічний апарат приблизно о 10:30 за місцевим часом (8:30 мск). Береговий забезпечував зв'язок Шаталова з пусковим бункером.

Телевізійна трансляція з кабіни перешкоджала Шаталова почути диспетчерську. Після кількох спроб оператори вимкнули телевізійну камеру, вирішивши покладатися на радіо під час зльоту.

За п'ять хвилин до запуску, коли майданчик повністю звільнено персоналом, і всі високопосадовці зібралися в бункері, на консолі управління запуском спалахнув сигнал тривоги про вихід з ладу гіроскопічної системи ракети.

Приблизно водночас члени екіпажу «Союзу-5», які перебували в одній з контрольних кімнат, помітили, що звичайні звіти про зворотний відлік припинилися, і після приблизно 20 хвилин мовчання надійшло повідомлення, що запуск не відбудеться.

Подібний випадок стався на запуску космічного корабля «Восток-5», коли довгі літні дні забезпечили достатньо часу для ремонту того ж дня. Тепер персонал працював у сильний мороз, і вікно запуску обмежувалося до 15:00 за московським часом, оскільки інакше посадку перенесуть на нічний період. Крім того, згадали катастрофу, викликану гіроскопічною помилкою управління 14 грудня 1966-го року, тож Шаталова попросили висадитися, щоб проблему можна було вирішити.

Вийшовши з ліфта на поверхні стартового майданчика, Шаталов пожартував, що зробив найточнішу «посадку» в історії космосу, оскільки став першим радянським космонавтом, якому довелося покинути космічний корабель після невдалої спроби запуску.

Екіпажі автобусом повернулися на майданчик № 17, через кілька годин Каманін повернувся з майданчика № 2 і пояснив, що через несправність з ракети доведеться злити паливо для заміни приладу. Очікувався запуск 14 січня. Потім Каманін дорікнув Шаталову, що той з'явився на стартовому комплексі в легкому взутті, коли на вулиці було -30 °C і наказав бути в зимовому одязі наступного разу.

О 18:00 Мішин відкрив технічне засідання для головних конструкторів та членів Державної комісії. Патрушев, Соколов, Осипов, Кожевніков, Фіногєєв повідомили про ситуацію з ракетою. Володимир Патрушев сказав, що один з трьох каналів (або осей) гіроскопічного механізму не обертався в правильному положенні. Володимир Фіногеєв і Михайло Осипов повідомили, що поки неможливо було чітко відтворити цю конкретну несправність під час випробувань. Іларіон Сапожніков заявив, що весь гіроскоп треба вийняти і перевірити в лабораторних умовах.

Іван Картуков звітував щодо роботи системи аварійного порятунку при дуже низьких температурах. Він пояснив, що двигун сертифіковано для роботи при температурі від -15 до +40 °C. За словами Картукова, температура твердих двигунів у системі не повинна впасти більше двох градусів (ймовірно, завдяки тепловим ковдрам, які можна побачити на фотографіях ракети). Це призведе до п'ятивідсоткової деградації тяги, якої буде достатньо для безпечного порятунку екіпажу.

Фахівці вирішили замінити всі гіроскопічні інструменти, встановити точну причину збою і зробити ще одну спробу запуску 14 січня з тим же стартовим вікном.

Решту дня екіпажі байдикували і після вечері дивились фільм. Пізно ввечері космонавти почули, що проблема вирішена, і знову почалися передпускові операції.

Каманін зателефонував командувачу ВПС Вершиніну і детально описав ситуацію.

14 січня

Державна комісія зібралася о 09:00 за місцевим часом (07:00 за московським). На той час встановлено з абсолютною впевненістю, що наземний підрозділ, відповідальний за встановлення гіроскопічної системи діяв неналежним чином. Володимир Патрушев повідомив, що ракета-носій з космічним апаратом готова для другої спроби запуску. Михайло Осипов зазначив, що загальне наземне обладнання стартового об'єкта було надмірно зношене після майже десяти років роботи. Фіногєєв додав, що є серйозна підозра щодо збою гіроскопа.

Вранці Каманін відвідав Шаталова і повідомив, що гіроскоп працює, але радіоперешкоди залишилися загадкою. Вони вирішили спробувати використовувати телебачення і радіо, але очікували можливі перебої у здатності Шаталова чути запити з Землі.

Коли підготовка відновилася, усе пройшло без затримок. Навіть телевізійна трансляція з кабіни працювала разом з радіо без перешкод.

Remove ads

Політ

Узагальнити
Перспектива

Запуск «Союзу-4»

14 січня 1969-го року о 07:30:00 UTC з майданчика № 31 космодрому Байконур успішно запущено корабель «Союз-4» з Шаталовим.

Члени наступного екіпажу спостерігали за запуском, а після новини про успішний вихід на орбіту негайно почали останню підготовку до власного запуску.

Коли Волинов, Єлісєєв і Хрунов повернулися в готель на майданчику № 17, радянське радіо і телебачення оголосили, що космічний корабель «Союз-4» обертається навколо Землі. Не повідомлялося про майбутній другий запуск наступного дня або про скасовану спробу запуску днем раніше.

Розголос по телебаченню надихнув Хрунова привезти нові газети Шаталову під час запланованого стикування на орбіті. Волинову та Єлісєєву сподобалася ідея, і вони попросили Нікерясова з групи підтримки «Зоряного містечка», спробувати отримати ранкові газети перед від'їздом на стартовий комплекс наступного дня. Пізніше Каманін додав лист від дружини Шаталова та його власний лист до цієї унікальної поштової доставки.

Увечері космонавти вийшли з готелю і пройшлися по зароджуваній алеї героїв на майданчику № 17, де росли 12 дерев, позначаючи кожного літаючого космонавта. На той час температура піднялася до -7 °C, тому вони понад годину ходили берегом річки Сир-Дар'я.

На 5-му оберті польоту «Союзу-4» виконано корекцію орбіти, яка збільшилась до 273 × 207,3 км, а орбітальний період зріс до 88,7 хв, що забезпечило належні умови для запуску «Союзу-5,» запланованого 15 січня 1969-го року о 10:04:56.8 за московським часом.

15 січня

О 03:00 на аеродромі Крайній в Тюратамі приземлився транспортний літак Ан-12 і доставив 10 примірників різних газет з повідомленнями про запуск «Союзу-4» і листом до Шаталова від дружини і дітей.

Члени Державної комісії зустрілися о 05:15 і затвердили запуск «Союзу-5» о 10:04:30 за московським часом. Після зустрічі Каманін зупинився на командному пункті і поговорив з Шаталовим на орбіті. Пілот повідомив, що все на борту «Союзу-4» працювало як належить. Каманін запевнив, що другий екіпаж готується до старту.

Голова Державної комісії Керімов і міністр Афанасьєв запізнилися, що на три хвилини затримало початок церемонії посадки на майданчику. Космонавти попрощалися з допоміжним персоналом в автобусі і вийшли на бетон. Борис Волинов без особливих емоцій відзвітував Керімову про готовність до польоту. Керімов побажав успішного польоту і безпечного повернення на Землю.

Головний інженер Фролов провів екіпаж до ліфту вежі обслуговування. На вершині вони помахали на прощання і помітили, що їхній автобус припаркований на майданчику на випадок скасування запуску.

Перед входом в космічний корабель вони скинули зимовий одяг і віддали його техніку з великим поліетиленовим пакетом. Потім сіли в космічний корабель крізь отвір у обтічнику корисного навантаження, який закривався пластиковою кришкою.

Усередині побутового відсіку їх зустрів працівник заводу-виробника «Союзу», який відповідав за закриття люка між спускним апаратом і побутовим відсіком. Він почергово привітався і попрощався, обійнявши кожного космонавта.

Єлісєєв виявив, що його сидіння в капсулі було трохи замалим, тому сподівався щільно притискатися наступні дві години перед зльотом.

Одразу після посадки в кабіну Волинов установив стабільний зв'язок з Береговим у пусковій. Пілот також почав телевізійну трансляцію з капсули, яка добре спрацювала.

Приблизно через півтори години управління польотом виявило позитивний електричний розряд на корпусі ракети, який загрожував затримати запуск. Після бурхливих дискусій Мішина, Фіногеєва, Юрасова і Тополя вирішено замінити один електричний прилад за 25 хвилин до запланованого зльоту. Щоб поміститися в тісному відсіку, капітан Віктор Альошин мав роздягтися до спіднього за -20 °C і під сильним вітром, вручну зняти несправний прилад і встановити новий. Прилад кріпився чотирма болтами, Альошин зумів закріпити три болти, і обморозив руки. Мішин і головний конструктор електричних систем Йосифян підписали гарантію для зльоту ракети з неправильно встановленим приладом.

Запуск «Союзу-5»

15 січня о 07:04:57 UTC (10:04:57 за московським часом) на 17-му оберті корабля «Союз-4», коли він пройшов над Байконуром, з космодрому запущено корабель «Союз-5» з трьома космонавтами на борту: Борис Волинов, Олексій Єлісеєв та Євген Хрунов.

Це була друга радянська місія з трьох осіб, і перший багатомісний екіпаж на борту космічного корабля «Союз».

Управління польотами по радіо повідомило екіпажу, що космічний корабель на належній орбіті, і вони можуть відстебнутися від сидінь.

Єлісєєв запам'ятав неприємне відчуття у голові, подібне до стояння на голові. Коли космонавти потрапили в побутовий відсік, Єлісєєв помітив, що всі обличчя роздуті від крові, яка припливла в голову за відсутності гравітації.

«Союз-5» вийшов на плановану орбіту приблизно за 10 000 кілометрів від «Союзу-4». Приблизно через три години або два оберти після запуску «Союз-5» скорегував орбіту для скорочення відстані між двома космічними апаратами.

О 15:00 за московським часом Мішин, Каманін та інші офіційні особи на борту літака Іл-18 вирушили з Тюратаму до Криму. Генерал Кутасін попередив про сильний туман у кримських аеропортах, і вони приземлилися в Сімфрополі, бо аеродроми в Саках і Феодосії були закриті.

На борту «Союзу-5» космонавти повечеряли невеликою банкою сушеного м'яса, кількома таблетками порошкоподібного сиру, сухими фруктами і тубкою соку. За словами Єлісєєва, екіпаж їв без особливого апетиту, ймовірно, через заколисування. Потім усі троє спостерігали за Землею, і не побачили ознак життя, відчуття запустіння посилювалося цілковитою тишею. З нічного боку вони бачили міріади зірок, зокрема сузір'я південного неба, які раніше бачили у планетарії. Усі космонавти пізніше почали сон за графіком.

Коли космонавти повернулися на льотні сидіння для сну, то відчули холод у кабіні, але не могли це виправити. Єлісєєв тремтів усю ніч без сну і чекав робочого дня для полегшення. Він припустив, що Волинов і Хрунов опинилися в подібній ситуації.

Як і планувалося, на 21-му оберті з моменту запуску «Союзу-4» Волинов вручну скорегував орбіту, щоб вивести «Союз-5» на позицію для зближення.

15 січня о 19:00 за московським часом офіційна радянська преса оголосила про зміну орбіти без жодного слова про зближення двох космічних апаратів. В офіційному повідомленні йшлося, що космонавти на «Союзі-4» і «Союзі-5» мали період відпочинку з 20:00 мск 15 січня до 04:00 16 січня.

16 січня

За словами Каманіна, 16 січня о 09:00 мск нарада на наземній станції у Криму підтвердила, що обидва кораблі у відмінному стані. Незабаром після цього СРСР опублікував публічне повідомлення, що під час 32-го оберту «Союз-4» скорегував орбіту під ручним управлінням, вивівши космічний корабель на орбіту 253 x 201 км. Оскільки оголошений апогей майже відповідав раніше оголошеному для «Союзу-5», можна вважати це найбільш значущою підказкою, що два кораблі на шляху зближення.

За словами Єлісєєва, «Союз-5» також виконав кілька маневрів корекції орбіти вранці 16 січня. Приблизно через 20 хвилин після останнього маневру «Союзу-5» відстань між двома космічними апаратами мала скоротитися до 10 км, що дозволило активувати автоматизовану систему зближення на обох кораблях.

16 січня 1969-го року о 10:37 мск «Союз-4» розпочав автоматизоване зближення з «Союзом-5». З цього моменту члени екіпажу на борту «Союзу-5» замовкли, щоб не переривати звіти Шаталова для управління польотом.

Як і планувалося спочатку, протягом останніх 100 метрів Шаталов пілотував «Союз-4» вручну, а Волинов підтримував «Союз-5» у правильній орієнтації.

Стикування

16 січня о 08:20 UTC (11:20 мск) кораблі «Союз-4» на 34-му і «Союз-5» на 18-му оберті зістикувались.

Всередині космічного корабля космонавти відчули невеликий поштовх і побачили, як на консолі управління висвітлюється «механічне захоплення». Після кількох хвилин повільного відносного коливання обох кораблів, гачки стикувального вузла закрилися, завершивши жорстке стикування. Космонавти перевірили тиск всередині космічного корабля, стан різних систем і палива.

Зістиковані кораблі утворили на орбіті зв'язку масою 12'924 кг, який радянська преса оголосила першою експериментальною станцією в космосі з чотирма космонавтами на борту.

Підготовка переходу

Після успішного стикування Володимир Шаталов і Борис Волинов почали виконання інструкцій щодо виходу у відкритий космос між двома кораблями, очікувано між 35-им і 37-им обертами місії «Союз-4».

Волинов перейшов зі спускного модуля «Союзу-5» у побутовий відсік, де встановив та активував кінокамеру, щоб задокументувати процес підготовки до виходу у відкритий космос. Хрунов і Єлісєєв відкрили кришку сидіння у спускному модулі і витягли два скафандри «Ястрєб» (яструб), що зберігалися під ним. Єлісєєв за допомогою Хрунова одягся першим.

У скафандрі Єлісєєв почав регулювати кабель, який тримав шийне кільце скафандра на певній відстані від талії, щоб запобігти розтягуванню одягу під тиском. Але він перестарався, викликавши блювотний рефлекс, який змусив його докласти зусиль для ковтання і вдихання повітря. Після готовності Єлісєєв почав допомагати Хрунову одягти скафандр, а також напхав газети та листи для Шаталова у скафандр Хрунова.

Волинов прикріпив до ніг обох космонавтів біля колін ранці систем життєзабезпечення. Потім Волинов допоміг одягти шоломи та рукавички, після чого попрощався, перейшов у спускний модуль і закрив люк.

Волинов почав незначну розгерметизацію побутового відсіку, щоб переконатися, що повітря не просочується зі спускного модуля. Водночас космонавти упевнилися, що скафандри герметичні. Волинов знову відкрив клапан розгерметизації і повністю випустив повітря з побутового відсіку.

Перехід

16 січня о 10:55 UTC на 19-му оберті корабля «Союз-5» і 35-му корабля «Союз-4» коли космічні апарати пролітали над Південною Америкою, Хрунов почав виходити з космічного корабля, спочатку до пояса. Єлісєєв передав йому кінокамеру, яку Хрунов установив назовні, а Єлісєєв увімкнув у побутовому відсіку. При виході Хрунова кабель заплутався навколо портативного рюкзака системи життєзабезпечення в космічному кораблі. Єлісєєв попросив Хрунова повернутись і зняв кабель.

Хрунов вийшов з відсіку, а Єлісєєв висунувся з люку до пояса. Хрунов почав відходити, а Єлісєєв стежив, щоб кабель розтягнувся і не заплутався.

Раптом Хрунов сказав, що не працює вентилятор. Без вентиляції космонавт ризикував швидко задихнутися видихуваним вуглекислим газом. Намагаючись не панікувати, Єлісєєв швидко занурився у побутовий відсік і підтвердив, що кабель Хрунова надійно підключений до розетки корабля. Виявилося, що заплутаний кабель натягнув невеликий вимикач живлення на скафандрі нижче нижнього краю шолома. Зі скафандру космонавт не бачив перемикача і міг визначити його положення лише на дотик, що було нелегко в надутих рукавичках.

Хрунов увімкнув вентилятор і відновив рух. Використовуючи тільки руки, він швидко досяг стику між двома космічними апаратами, де перемістив страхувальний трос з перил «Союзу-5» на перила «Союзу-4». Він також зняв контейнер з оптичними матеріалами, які зазнавали впливу космічного середовища назовні «Союзу-4» і поклав у кишеню.

Хрунов досяг люку на «Союзі-4» і зробив великий дуговий рух ногами, щоб спрямувати їх у люк і повернувся обличчям до Єлісєєва. Увійшовши в побутовий відсік, Хрунов підключив скафандр до джерела живлення космічного корабля «Союз-4» і безпечно відключив скафандр від кабелю, який простягався від «Союзу-5». Потім він підключив звільнений кінець цього кабелю до розетки «Союзу-4», водночас Єлісєєв на «Союзі-5» підключив протилежний кінець до власного скафандру і відключився від «Союзу-5».

Перед виходом з «Союзу-5» Єлісєєв зняв камеру і поклав її в зону зберігання під сидінням, але замки сидіння не фіксувалися, незважаючи на всі зусилля Єлісєєва. Громіздка камера продовжувала плавати в місці зберігання і могла завадити закриттю люка побутового відсіку, що унеможливить герметизацію відсіку, щоб Волинов міг забрати камеру і повернутися на Землю разом з нею.

Під тиском графіку Волинов сказав Єлісєєву закріпити камеру якнайкраще і негайно продовжити перехід. В крайньому випадку Волинов міг відкинути розгерметизований побутовий відсік та здійснити аварійне повернення на Землю.

На той час два космічні апарати увійшли в зону зв'язку наземних станцій в СРСР і почали наживо передавати зображення для управління польотом.

Через кілька секунд після виходу Єлісєєва з «Союзу-5» наземні диспетчери побачили випливання кінокамери з дорогоцінними кадрами зі космічного корабля. Єдиною візуальною документацією історичного виходу у відкритий космос залишилися зернисті телевізійні зображення, записані наземною станцією.

Єлісєєв без проблем виконав перехід. Прикріплений до космічного корабля страховими тросами, він намагався відпустити перила і вільно плавати назовні.

Опинившись всередині побутового відсіку «Союзу-4», космонавти повідомили Шаталову, що люк можна закрити. Космонавти мали резерв часу на випадок неможливості закрити люк на «Союзі-4» і повернення до «Союзу-5».

Менш ніж за годину від початку екіпажі обох кораблів знову загерметизували побутові відсіки, перевіряли відсіки на наявність витоків і відкрили люки між модулями.

16 січня об 11:48 на 20-му оберті корабля «Союз-5» і 36-му корабля «Союз-4» космонавти Єлісєєв і Хрунов закінчили вихід у відкритий космос загальною тривалістю 53 хвилини, з них 37 хвилин у відкритому космосі.

Це був другий вихід радянських космонавтів у відкритий космос після виходу Леонова 18 березня 1965-го року.

Шаталов увійшов до побутового відсіку та активував кінокамеру, новоприбулі Єлісєєв і Хрунов подарували йому газети та листи. Шаталов був щиро здивований.

Щоб відсвяткувати, Шаталов витягнув три трубки соку, які космонавти випили і частково розбризкали на стінах побутового відсіку.

Розстикування

16 січня 1969-го року о 12:55 UTC (15:55 мск) кораблі «Союз-4» і «Союз-5» розстикувались після 4 годин 33 хвилин і 49 секунд спільного польоту і обидва екіпажі почали підготовку до посадки.

На 37-му оберті «Союзу-4» у вікні зв'язку з 15:54 до 16:03 мск управління польотом наживо спостерігало розстикування.

16 січня о 18:30 мск почався відпочинок космонавтів на обох кораблях, Хрунов і Єлісєєв спали в побутовому відсіку космічного корабля «Союз-4», а Шаталов у спускному модулі. Волинов спав у побутовому відсіку «Союзу-5».

17 січня

При підготовці до маневру гальмування, запланованого на 48-му оберті о 09:10:48 мск, наземні станції отримали телеметрію, що система іонної орієнтації на борту «Союзу-4» не активувалася. Незабаром після цього Шаталов підтвердив, що сигнал «потік іонів» не засвітився на його пульті керування. Якби космічний корабель не зміг зорієнтуватися для запуску гальмівного двигуна, посадка відкладалася на одну орбіту. Диспетчери згадали подібний збій 30 жовтня 1968-го року при завершенні місії «Союзу-3», коли Георгій Береговий пережив трихвилинну затримку сигналу підтвердження роботи іонної системи. Після кількох секунд мовчання Шаталов повідомив: «[Зараз] усе гаразд, усе гаразд!»

Температура в зоні посадки була приблизно −30°, з невеликим вітром і чистим небом. Рівнини навколо Караганди вкривав сніг висотою від 60 до 80 см. Каманін наказав екіпажу не залишати модуль спуску до прибуття першого пошуково-рятувального вертольота, аби уникнути обмороження.

Посадка

О 09:22:52 після гальмування спускний апарат з екіпажем відокремився від приладо-агрегатного відсіку і побутового відсіку

Через сім хвилин, о 09:29:43, капсула увійшла в щільну атмосферу і почала аеродинамічний спуск. О 09:35:30 випущено парашут.

До виявлення капсули радянською радіосистемою «Круг» генерал Кутасін оголосив, що два пошукові літаки стежать за радіомаяком, який зазвичай лунає приблизно через 12—15 хвилин після випуску парашута, коли капсула на землі. Кутасін переплутав голосову передачу від Шаталова через невелику антену УКХ у спускному апараті, поки він був у повітрі, з радіонавігаційним маяком після посадки.

17 січня 1969-го року о 06:50:47 UTC «Союз-4» з Шаталовим, Хруновим і Єлісєєвим на борту здійснив успішну посадку за 40 км на південний захід від міста Караганди, за 48 км від планованої точки приземлення. Модуль залишався у вертикальному положенні після посадки, ймовірно, завдяки слабким вітрам.

Через п'ять хвилин після посадки першого вертольота космонавти одягли важкий зимовий одяг, який доставили рятувальники.

Приблизно о 10:30 мск, через 25 хвилин після посадки, вертольоти доставили Шаталова, Хрунова і Єлісєєва в Караганду. Вони поїхали в готель «Чайка» перед запланованим від'їздом в Тюратам о 14:00. Від'їзд відклали, бо космонавти голилися, їли, провели медичний огляд і зустрілися з офіційною пресою. Екіпаж вирушив з Караганди до Тюратаму на борту Ан-24 о 16:24 у супроводі генерала Горегляда.

Remove ads

Джерела

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads