Союз-6

Союз-6 — пілотований космічний корабель серії «Союз». Виконував груповий політ з кораблями Союз-7 і Союз-8 з маневруванням і зближенням на орбіті. На борту корабля здійснено перше зварювання в космосі зварювання (зварювальною установкою «Вулкан» Інституту імені Є. Патона).

Союз-5
Польотні дані корабля
Назва корабля	«Союз 7К-ОК № 13» (пасивний)
Ракета-носій	Союз 11А511
Стартовий майданчик	Байконур, СК31
Запуск	11 жовтня 1969 11:10:00 UTC
Посадка	16 жовтня 1969 09:52:47 UTC за 180 км на північний захід від міста Караганда
Тривалість польоту	22 години 42 хвилини 47 секунд
Пройдена відстань	3’315 Мкм
Апогей	222,8 км
Перигей	186,2 км
Нахил	51,69°
Період обертання	88,37 хв
Маса	6577 кг
NSSDC ID	1969-005A
SCN	03656
Польотні дані екіпажу
Членів екіпажу	2
Позивний	Антей
Пов'язані експедиції
Попередня Наступна Союз-5 Союз-7

Екіпаж

• Основний

Командир Шонін Георгій Степанович
Бортінженер Кубасов Валерій Миколайович

• Дублерний

Командир Шаталов Володимир Олександрович
Бортінженер Єлісеєв Олексій Станіславович

• Резервний

Бортінженер Гречко Георгій Михайлович

Опис

Корабель складався з трьох модулів: приладо-агрегатного відсіку (ПАВ), спускного апарата (СА), побутового відсіку (ПВ).

Приладо-агрегатний відсік

У відсіку розташована комбінована рушійна установка, паливо для неї, службові системи. Довжина відсіку 2,26 м, основний діаметр 2,15 м, максимальний діаметр 2,72 м. Рушійна установка складалася з 28 ДПО (двигуни причалювання і орієнтації) по 14 на кожному колекторі, з яких частина мали тягу 13,3 кгс, частина (12 штук) — 2,7 кгс, а також зближувально-коригувальний двигун (ЗКД) тягою 300 кгс для орбітального маневрування і сходу з орбіти. ДПО працювали на перекисі водню і не мали достатніх швидкісних характеристик для сходу з орбіти без коригувально-гальмівної рушійної установки (КГРУ). ЗКД працював на азотному тетраксиді і несиметричному диметилгідразині. Корабель мав дві незалежні КГРУ — основну і резервну.

У ПАВ також розміщені баки з 500 кг палива і балони високого тиску (~ 300 атм) з гелієм для наддуву баків.

Система енергопостачання з сонячних батарей (СБ) розмахом 9,80 м і площею 14 м² та акумуляторів. Система забезпечувала середню потужність 500 Вт.

Спускний апарат

У відсіку розташовані місця для космонавтів, системи життєзабезпечення, керування, парашутна система. Довжина відсіку 2,24 м, діаметр 2,2 м, житловий об'єм 3,5 кубометра. Під теплозахисним екраном розташовані двигуни м'якої посадки, на зовнішній поверхні — перекисні двигуни управління спуском, які керують орієнтацією під час польоту в атмосфері. Це дозволяє використовувати аеродинамічну якість СА і знизити перевантаження. СА покритий теплозахистом на основі абляційних матеріалів.

Побутовий відсік

Відсік мав довжину 3,4 м, діаметр 2,25 м, об'єм — 5 кубометрів. Він оснащений стикувальним вузлом і системою зближення «Ігла». У герметичному обсязі розташовувалося корисне навантаження і системи життєзабезпечення, зокрема туалет. Через посадковий люк на бічній поверхні відсіку космонавти входять в корабель на стартовій позиції космодрому.

Історія

У лютому 1969-го року, за місяць після успішного повернення «Союзу-4» і «Союзу-5», керівництво конструкторського бюро ЦСКБЕМ і Центру підготовки космонавтів ВПС розробило попередній план польотів трьох космічних апаратів 7K-OK до кінця року. У квітні запустять корабель № 14 з екіпажем із двох осіб для польоту навколо Землі впродовж тижня, встановивши рекорд тривалості радянського польоту. На той час світовий рекорд тривалості польоту, досягнутий 1965-го року в польоті Джеміні-7, становив 14 діб. У серпні або вересні запустять кораблі № 15 і № 16, кожен літатиме тиждень, кораблі зістикуються і літатимуть разом приблизно три доби.

Однак секретар ЦК КПРС Дмитро Устінов, який курирував радянську космічну програму, визнав запропоновану програму польотів недостатньо амбітною. Щоб врівноважити досягнення програми «Аполлон», посадовці відкинули проєкт орієнтовно 1961-го року з одночасного польоту трьох космічних апаратів «Восток», який згодом спростили до подвійного польоту. У потрійній місії «Союзів» запропоновано стикування «активного» корабля № 16 з пасивним кораблем № 15, а корабель № 14 наближався б до пари на відстань від 300 до 50 м і документував стикування та відстикування.

Перехід членів екіпажу з одного космічного корабля на інший під час цієї місії вважався зайвим, замість цього програму польотів наповнили різними експериментами та випробуваннями, зокрема першою спробою зварювання на орбіті апаратом «Вулкан», розробленим в Інституті електрозварювання у Києві під керівництвом Бориса Патона. Автоматизований зварювальний апарат розроблено для розміщення всередині побутового відсіку космічного корабля № 14 (майбутній «Союз-6»), який міг нести додаткове корисне навантаження, бо не мав стикувального вузла.

Екіпажу «Союзу-6» також доручено відстежувати запуски балістичних ракет в рамках експерименту протиракетної оборони «Свинець», спочатку призначеного для скасованої місії «Восход-3».

Усю програму експериментів для потрійної місії «Союзів» поділили на три категорії: група А — інженерні завдання, група Б — наукові експерименти, група В — військові дослідження. Також планувалися телевізійні трансляції з орбіти.

Тривалість польоту кожної окремої місії становитиме від чотирьох до п'яти діб, кораблі № 15 і № 16 («Союз-7» і «Союз-8»), залишаться зістикованими дві-три доби.

Початково місія планувалася в серпні 1969-го року.

Генерал Ніколай Каманін, керівник ВПС з підготовки космонавтів, вимагав випробний політ космічного корабля «Союз» без екіпажу, щоб підтвердити модернізацію після майже смертельної посадки космічного корабля «Союз-5» 18 січня 1969-го року. ЦКБЕМ, яке розробляло «Союзи», випустило коротку заяву, що серія наземних випробувань у поєднанні з успішним польотом космічного корабля «Зонд-7» у серпні 1969-го року скасовують необхідність випробного запуску.

Тренування екіпажів

У кінці лютого 1969-го року поспіхом сформовані екіпажі почали підготовку до спільної потрійної місії у серпні 1969-го року:

• корабель № 14 («Союз-6»): Георгій Шонін, Валерій Кубасов
• корабель № 15 («Союз-7»): Анатолій Філіпченко, Владислав Волков, Віктор Горбатко
• корабель № 16 («Союз-8»): Андріан Ніколаєв, Віталій Севастьянов

Оскільки Центр підготовки космонавтів мав один тренажер «Союзу», визнано недоцільним паралельно готувати дублерні екіпажі для трьох місій. Замість цього сформований єдиний дублерний екіпаж для трьох основних екіпажів, готовий до польотів трьох льотних програм: Анатолій Куклін, Георгій Гречко і Петро Колодін.

На початку липня 1969-го року, менш ніж за місяць до завершення навчання лікарі виявили блокаду серця в Анатолія Кукліна через розрив невеликої артерії після випробування на центрифузі. Кукліна терміново відправили в лікарню і вилучили з підготовки космонавтів. Його замінив Євген Хрунов, ветеран місії «Союзу-5», але через три тижні Хрунов потрапив у автомобільну аварію, тому його звільнено з проєкту. Керівники програми звернулися до іншого ветерана Володимира Шаталова, який, посилаючись на обмаль часу для тренувань, попросив додати товариша по екіпажу з попередньої місії Олексія Єлісєєва. До складу нового дублерного екіпажу, сформованого 9 серпня 1969-го року, увійшли Шаталов, Єлісєєв і Колодін. Георгій Гречко з початкового дублерного екіпажу продовжив тренування як резервний член екіпажу.

У кінці липня основні екіпажі почали проходити комплексні іспити. Шонін і Філіпченко пройшли відмінно, Ніколаєв і Севастьянов отримали задовільно. Їм призначено вісім додаткових тренувань, але пара продовжувала допускати значні помилки, які вважалися досить суттєвими, щоб загрожувати стикуванню і безпеці польоту.

Мішин вирішив, що Севастьянов недостатньо підготовлений до польоту і пообіцяв заблокувати його призначення до екіпажу. 20 серпня Шаталов і Єлісєєв почали активну підготовку разом з Ніколаєвим і Севастьяновим для запуску на борту корабля № 16. Колодін і Гречко продовжували тренування як резервні для всіх екіпажів.

26 серпня Державна комісія відклала запуск потрійної місії на початок жовтня 1969-го року, щоб дати Шаталову і Єлісєєву додатковий час наздогнати навчання і замінити початковий екіпаж космічного корабля «Союз-8».

Ніколаєв спробував використати зв'язки, щоб скасувати рішення про виключення з польоту, але зрештою змирився, хоча був пригнічений кілька тижнів після цього.

17 вересня офіційно завершено підготовку команди космонавтів для потрійної місії «Союзів», екіпаж Шаталова офіційно оголошений краще підготовленим, ніж екіпаж Ніколаєва. 18 вересня на засіданні Військово-промислової комісії в Овальній залі Кремля затверджено рішення про заміну екіпажу. Крім того, Шаталова призначено командиром всієї групи з семи космонавтів і командиром «орбітальної станції», яку створять стикуванням «Союзу-7» і «Союзу-8». Потрійна місія планувалася з 5 жовтня по 15 жовтня 1969-го року.

Підготовка кораблів

22 вересня 1969-го року о 15:00 за московським часом два літаки «Ту-124» приземлилися на аеродромі «Тюратам» з трьома екіпажами «Союзів», дублерами та допоміжним персоналом. Групу очолював генерал Микола Каманін, відповідальний за навчання космонавтів. На злітно-посадковій смузі провідний інженер «Союзу» Євген Фролов повідомив новоприбулим, що до 10:00 наступного дня три кораблі будуть готові прийняти космонавтів для ознайомлення. Крім звичайних логістичних проблем, Каманіну довелося турбуватися про черговий спалах дизентерії на місці запуску кількома тижнями раніше, що зачепило деяких працівників переповненого центру. Побоюючись за екіпажі, Каманін обмежив контакти космонавтів з іншим персоналом.

23 вересня з 10:00 до 13:00 космонавти тренувалися всередині космічних кораблів. Технічна зустріч виявила 24 проблеми в майбутнього «Союзу-6», 52 проблеми в «Союзу-7» і 26 проблем в «Союз-8». 90 відсотків проблем вирішувалися, а інші визнані незначними.

25 вересня потрійна місія не була схвалена урядом. Керім Керімов, голова Державної комісії, яка наглядає за підготовкою, зателефонував Каманіну ввечері і сказав про зустріч з цього питання з Устіновим, Міністром загальної машинобудівної промисловості Сергієм Афанасьєвим та Генеральним дизайнером ЦКБЕМ Василем Мішиним. Отанній крок залишався за зборами Політбюро, планованими 26 вересня. Можливо, політичне керівництво бажало, щоб місія збіглася з річницею більшовицького перевороту 7 листопада.

Політ

11 жовтня 1969 року в 11:10:00 UTC з космодрому Байконур запущено космічний корабель (КК) Союз-6. В орбітальному відсіку корабля Союз-6 була змонтована установка «Вулкан» для здійснення зварювання в космічному вакуумі.

14 жовтня в 10:44:42 UTC з космодрому Байконур запущено КК Союз-7 з екіпажем: А. Філіпченко, В. Волков, В. Горбатко. Вперше на орбіті опинилось одночасно 5 осіб.

13 жовтня в 10:19:09 UTC з космодрому Байконур запущено КК Союз-8 з екіпажем: Шаталов, Єлісеєв. Вперше на орбіті опинилось одночасно 7 осіб.

Під час групового польоту кораблів Союз-6, Союз-7 і Союз-8 планувалось здійснити стикування кораблів Союз-7 і Союз-8. Корабель Союз-6 мав перебувати приблизно за 50 метрів і знімати стикування на кінокамеру. Однак через збій автоматичної електроніки системи стикування «Ігла» стикування не відбулось (здійснено чотири спроби). Кораблі мали лише систему автоматичного стикування, стикування вручну космонавтами було неможливо.

Випробування зварювальної установки пройшли успішно. Під час проведення зварювання космонавти перебувались в спусковому відсіку корабля Союз-6, а орбітальний відсік розгерметизували. Космонавти контролювали процес зварювання за приладами в спусковому відсіку. Після закінчення зварювання відсік знову загерметизували, космонавти забрали зроблені зразки з собою в спусковий апарат.

16 жовтня в 09:52:47 UTC корабель Союз-6 успішно приземлився. Вертольоти пошуку прибули на місце приземлення через 10 хвилин, до прибуття вертольотів космонавти самостійно вибрались зі спускового відсіку.

Джерела

• Портал «Космонавтика»

• «Союз-6» на сайті Космічна енциклопедія(англ.)
• Планування польоту трьох «Союзів»(англ.)
• Підготовка польоту трьох «Союзів»(англ.)