Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Союз-8

пілотований космічний корабель серії «Союз» З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Remove ads

«Союз-8», «Союз 7К-ОК № 16» (активний)  — пілотований космічний корабель серії «Союз». Виконував груповий політ з кораблями «Союз-6» і «Союз-7» з маневруванням і зближенням на орбіті. Кораблі «Союз-7» і «Союз-8» мали систему автоматичного стикування. Через збій електроніки автоматичної системи стикування «Ігла» стикування не відбулось (здійснено чотири спроби). «Союз-6» не мав стикувального вузла. «Союз-6» підійшов на 800 метрів до «Союзу-7».

Коротка інформація Польотні дані корабля, Польотні дані екіпажу ...
Remove ads

Екіпаж

  • Основний

Командир Шаталов Володимир Олександрович
Бортінженер Єлісеєв Олексій Станіславович

  • Дублерний

Командир Ніколаєв Андріян Григорович
Бортінженер Севастьянов Віталій Іванович

  • Резервний

Бортінженер Гречко Георгій Михайлович

Опис

Узагальнити
Перспектива

Корабель складався з трьох модулів: приладо-агрегатного відсіку (ПАВ), спускного апарата (СА), побутового відсіку (ПВ).

Приладо-агрегатний відсік

У відсіку розташована комбінована рушійна установка, паливо для неї, службові системи. Довжина відсіку 2,26 м, основний діаметр 2,15 м, максимальний діаметр 2,72 м. Рушійна установка складалася з 28 ДПО (двигуни причалювання і орієнтації) по 14 на кожному колекторі, з яких частина мали тягу 13,3 кгс, частина (12 штук) — 2,7 кгс, а також зближувально-коригувальний двигун (ЗКД) тягою 300 кгс для орбітального маневрування і сходу з орбіти. ДПО працювали на перекисі водню і не мали достатніх швидкісних характеристик для сходу з орбіти без коригувально-гальмівної рушійної установки (КГРУ). ЗКД працював на азотному тетраксиді і несиметричному диметилгідразині. Корабель мав дві незалежні КГРУ — основну і резервну.

У ПАВ також розміщені баки з 500 кг палива і балони високого тиску (~ 300 атм) з гелієм для наддуву баків.

Система енергопостачання з сонячних батарей (СБ) розмахом 9,80 м і площею 14 м² та акумуляторів. Система забезпечувала середню потужність 500 Вт.

Спускний апарат

У відсіку розташовані місця для космонавтів, системи життєзабезпечення, керування, парашутна система. Довжина відсіку 2,24 м, діаметр 2,2 м, житловий об'єм 3,5 кубометра. Під теплозахисним екраном розташовані двигуни м'якої посадки, на зовнішній поверхні — перекисні двигуни управління спуском, які керують орієнтацією під час польоту в атмосфері. Це дозволяє використовувати аеродинамічну якість СА і знизити перевантаження. СА покритий теплозахистом на основі абляційних матеріалів.

Побутовий відсік

Відсік мав довжину 3,4 м, діаметр 2,25 м, об'єм — 5 кубометрів. Він оснащений стикувальним вузлом і системою зближення «Ігла». У герметичному обсязі розташовувалося корисне навантаження і системи життєзабезпечення, зокрема туалет. Через посадковий люк на бічній поверхні відсіку космонавти входять в корабель на стартовій позиції космодрому.

Remove ads

Історія

Узагальнити
Перспектива

У лютому 1969-го року, за місяць після успішного повернення «Союзу-4» і «Союзу-5», керівництво конструкторського бюро ЦСКБЕМ і Центру підготовки космонавтів ВПС розробило попередній план польотів трьох космічних апаратів 7K-OK до кінця року. У квітні запустять корабель № 14 з екіпажем із двох осіб для польоту навколо Землі впродовж тижня, встановивши рекорд тривалості радянського польоту. На той час світовий рекорд тривалості польоту, досягнутий 1965-го року в польоті «Джеміні-7», становив 14 діб. У серпні або вересні запустять кораблі № 15 і № 16, кожен літатиме тиждень, кораблі зістикуються і літатимуть разом приблизно три доби.

Однак секретар ЦК КПРС Дмитро Устинов, який курирував радянську космічну програму, визнав запропоновану програму польотів недостатньо амбітною. Щоб врівноважити досягнення програми «Аполлон», посадовці відкинули проєкт орієнтовно 1961-го року з одночасного польоту трьох космічних апаратів «Восток», який згодом спростили до подвійного польоту. У потрійній місії «Союзів» запропоновано стикування «активного» корабля № 16 з пасивним кораблем № 15, а корабель № 14 наближався б до пари на відстань від 300 до 50 м і документував стикування та відстикування.

Перехід членів екіпажу з одного космічного корабля на інший під час цієї місії вважався недоцілььним, замість цього програму польотів наповнили різними експериментами та випробуваннями, зокрема першою спробою зварювання на орбіті апаратом «Вулкан», розробленим в Інституті електрозварювання у Києві під керівництвом Бориса Патона. Автоматизований зварювальний апарат розроблено для розміщення всередині побутового відсіку космічного корабля № 14 (майбутній «Союз-6»), який міг нести додаткове корисне навантаження, бо не мав стикувального вузла.

Екіпажу «Союзу-6» також доручено відстежувати запуски балістичних ракет в рамках експерименту протиракетної оборони «Свинець», спочатку призначеного для скасованої місії «Восход-3».

Усю програму експериментів для потрійної місії «Союзів» поділили на три категорії: група А — інженерні завдання, група Б — наукові експерименти, група В — військові дослідження. Також планувалися телевізійні трансляції з орбіти.

Тривалість польоту кожної окремої місії становитиме від чотирьох до п'яти діб, кораблі № 15 і № 16 («Союз-7» і «Союз-8»), залишаться зістикованими дві-три доби.

Початково місія планувалася в серпні 1969-го року.

Генерал Ніколай Каманін, керівник ВПС з підготовки космонавтів, вимагав випробний політ космічного корабля «Союз» без екіпажу, щоб підтвердити модернізацію після майже смертельної посадки космічного корабля «Союз-5» 18 січня 1969-го року. ЦКБЕМ, яке розробляло «Союзи», випустило коротку заяву, що серія наземних випробувань у поєднанні з успішним польотом космічного корабля «Зонд-7» у серпні 1969-го року усувають необхідність випробного запуску.

Тренування екіпажів

У кінці лютого 1969-го року поспіхом сформовані екіпажі почали підготовку до спільної потрійної місії у серпні 1969-го року:

Оскільки Центр підготовки космонавтів мав один тренажер «Союзу», визнано недоцільним паралельно готувати дублерні екіпажі для трьох місій. Замість цього сформований єдиний дублерний екіпаж для трьох основних екіпажів, готовий до польотів трьох льотних програм: Анатолій Куклін, Георгій Гречко і Петро Колодін.

На початку липня 1969-го року, менш ніж за місяць до завершення навчання лікарі виявили блокаду серця в Анатолія Кукліна через розрив невеликої артерії після випробування на центрифузі. Кукліна терміново відправили в лікарню і вилучили з підготовки космонавтів. Його замінив Євген Хрунов, ветеран місії «Союзу-5», але через три тижні Хрунов потрапив у автомобільну аварію, тому його звільнено з проєкту. Керівники програми звернулися до іншого ветерана Володимира Шаталова, який, посилаючись на обмаль часу для тренувань, попросив додати товариша по екіпажу з попередньої місії Олексія Єлисєєва. До складу нового дублерного екіпажу, сформованого 9 серпня 1969-го року, увійшли Шаталов, Єлисєєв і Колодін. Георгій Гречко з початкового дублерного екіпажу продовжив тренування як резервний член екіпажу.

У кінці липня основні екіпажі почали проходити комплексні іспити. Шонін і Філіпченко пройшли відмінно, Ніколаєв і Севастьянов отримали задовільно. Їм призначено вісім додаткових тренувань, але пара продовжувала допускати значні помилки, які вважалися досить суттєвими, щоб загрожувати стикуванню і безпеці польоту.

Мішин вирішив, що Севастьянов недостатньо підготовлений до польоту і пообіцяв заблокувати його призначення до екіпажу. 20 серпня Шаталов і Єлісєєв почали активну підготовку разом з Ніколаєвим і Севастьяновим для запуску на борту корабля № 16. Колодін і Гречко продовжували тренування як резервні для всіх екіпажів.

26 серпня Державна комісія відклала запуск потрійної місії на початок жовтня 1969-го року, щоб дати Шаталову і Єлісєєву додатковий час наздогнати навчання і замінити початковий екіпаж космічного корабля «Союз-8».

Ніколаєв спробував використати зв'язки, щоб скасувати рішення про виключення з польоту, але зрештою змирився, хоча був пригнічений кілька тижнів після цього.

17 вересня офіційно завершено підготовку команди космонавтів для потрійної місії «Союзів», екіпаж Шаталова офіційно оголошений краще підготовленим, ніж екіпаж Ніколаєва. 18 вересня на засіданні Військово-промислової комісії в Овальній залі Кремля затверджено рішення про заміну екіпажу. Крім того, Шаталова призначено командиром всієї групи з семи космонавтів і командиром «орбітальної станції», яку створять стикуванням «Союзу-7» і «Союзу-8». Потрійна місія планувалася з 5 жовтня по 15 жовтня 1969-го року.

Підготовка кораблів

22 вересня 1969-го року о 15:00 за московським часом два літаки «Ту-124» приземлилися на аеродромі «Тюратам» з трьома екіпажами «Союзів», дублерами та допоміжним персоналом. Групу очолював генерал Микола Каманін, відповідальний за навчання космонавтів. На злітно-посадковій смузі провідний інженер «Союзу» Євген Фролов повідомив новоприбулим, що до 10:00 наступного дня три кораблі будуть готові прийняти космонавтів для ознайомлення. Черговий спалах дизентерії на космодромі кількома тижнями раніше зачепив деяких працівників переповненого центру. Побоюючись за екіпажі, Каманін обмежив контакти космонавтів з іншим персоналом.

23 вересня з 10:00 до 13:00 космонавти тренувалися всередині космічних кораблів. Технічна зустріч виявила 24 проблеми в майбутнього «Союзу-6», 52 проблеми в «Союзу-7» і 26 проблем в «Союзу-8». 90 відсотків проблем вирішувалися, а інші визнані незначними.

25 вересня потрійна місія не була схвалена урядом. Керім Керімов, голова Державної комісії, яка наглядає за підготовкою, зателефонував Каманіну ввечері і розповів про зустріч з Устиновим, Міністром загальної машинобудівної промисловості Сергієм Афанасьєвим та Генеральним дизайнером ЦКБЕМ Василем Мішиним. Отанній крок залишався за зборами Політбюро, планованими 26 вересня. Можливо, політичне керівництво бажало, щоб місія збіглася з річницею більшовицького перевороту 7 листопада.

26 вересня Керімов зателефонував Каманіну і розповів, що Устинов неофіційно погодився, але збори Політбюро очікувались не раніше понеділка, 29 вересня. 27 вересня плановано заправку космічного корабля «Союз-6», що почне незворотні операції, запуск відбудеться не раніше 9 жовтня або на чотири дні пізніше від попереднього плану. Останню підготовку екіпажу всередині «Союзу-6» призначили на ранок 1 жовтня.

30 вересня Політбюро офіційно схвалило потрійну місію, Державна комісія зібралася о 16:00 на майданчику № 31 в Тюратамі, щоб затвердити графік опідготовки кораблів 7K-OK. Безпрецедентний запуск трьох пілотованих космічних апаратів плановано у період з 11 жовтня по 13 жовтня з 24-годинним інтервалом.

2 жовтня в Тюратамі приземлилися Мішин і його інженери, наступного дня на майданчику № 31 відбулася технічна нарада проєкту «Союз 7К-ОК», на якій затвердили дати і час запуску.

Плановано 8 жовтня доправити на стартовий майданчик № 31 першу ракету з космічним кораблем 7K-OK № 14. 9 жовтня ракету з кораблем 7K-OK№ 15 доправлять на стартовий майданчик № 1. О 17:00 за місцевим часом, наприкінці робочого дня, екіпажі та посадовці проведуть традиційну зустріч на майданчику № 31, щоб подякувати військовослужбовцям, які готують місії. Ракету з кораблем 7K-OK № 16 доправлять на майданчик № 31 після зльоту корабля № 14.

Вранці 8 жовтня ракета-носій з космічним апаратом 7К-ОК № 14 («Союз-6») виведена на стартовий комплекс майданчика № 31 і до 17:00 успішно завершено заплановані випробування. Державна комісія зібралася о 19:00 і офіційно затвердила всі екіпажі місії. «Союз-7» готовий до установки вранці 9 жовтня, а «Союз-8» готовий до інтеграції з ракетою. Внаслідок сильного вітру на стартовому майданчику утворилася подряпина на паливному баку одного з прискорювачів першого ступеня ракети-носія для місії «Союз-6».

Вранці 9 жовтня за планом ракета-носій з кораблем № 15 доправлена на стартовий комплекс майданчика № 1.

10 жовтня погода в Тюратамі погіршилася, принісши дощ і сильний холодний вітер. О 10:00 персонал почав заправляти чотири прискорювачі першого ступеня компонентами палива. Незважаючи на жахливу погоду, традиційна зустріч космонавтів з персоналом запуску розпочалася за планом о 15:00 на майданчику № 31.

11 жовтня

11 жовтня 1969-го року об 11:10:00 UTC з космодрому Байконур запущено космічний корабель «Союз-6» з екіпажем: Шонін, Кубасов.

Після виходу на орбіту і відділення космічного корабля від ракети-носія розгорнулися сонячні батареї та антени космічного корабля, але не збільшився тиск у двигунах причалювання і орієнтації. Перша спроба екіпажу збільшити тиск на пульті зазнала невдачі. Проблема загрожувала обмежити маневрові можливості космічного корабля. На третьому оберті Шонін зміг запустити піротехнічний пристрій у клапані, відповідальному за операцію.

На 5-му оберті місії космонавти зорієнтували космічний апарат і скорегували орбіту для подальших операцій у найближчі дні.

Remove ads

Політ

Узагальнити
Перспектива

Запуск «Союзу-7»

12 жовтня 1969-го року о 10:44:42 UTC (13:44:42 мск) з космодрому Байконур запущено космічний корабель «Союз-7» з екіпажем: Філіпченко, Волков, Горбатко. Вперше на орбіті опинилось одночасно 5 осіб.

На першому оберті екіпаж «Союзу-7» здійснив телевізійну трансляцію з орбіти.

Запуск «Союзу-8»

13 жовтня 1969-го року о 10:19:09 UTC з космодрому Байконур запущено космічний корабель «Союз-8» з екіпажем: Шаталов, Єлисєєв. Вперше на орбіті опинилось одночасно 7 осіб.

14 жовтня. Спроба стикування

14 жовтня 1969-го року планувалось здійснити стикування «Союзу-7» і «Союзу-8», «Союз-6» наблизиться до зістикованих кораблів на 50 метрів.

Після необхідних корекцій орбіти «Союз-8» почав наближення до «Союзу-7» з початкової відстані приблизно 250 км. До кінця автоматизованого процесу зближення кораблі перебували не далі одного кілометра один від одного, але система зближення і стикування «Ігла» на борту «Союзу-8» не змогла радіозахопити «Союз-7» для остаточного зближення і стикування. Космонавти бачили кораблі один одного і були готові корегувати зближення, Шаталов попросив дозволу на це. Мішин після обговорення з Чертоком та іншими фахівцями дозволив корегування за умови, що кораблі будуть не далі 1,5 кілометра один від одного. Керівництво польотом припускало, що спроба ручного керування кораблями на більшій відстані без належних навігаційних засобів і без ретельного контролю зближення може призвести до перевитрати палива і поставити під загрозу повернення на Землю

Мішин запитав Армена Мнацаканяна, відповідального за автоматизовану систему «Ігла», чи можливо запустити несправну систему і отримав заперечну відповідь.

Після двох невдалих спроб зближення космічні апарати вийшли з діапазону зв'язку з радянськими наземними станціями на кілька обертів. Управління місією розглянуло альтернативні способи виконання програми польотів, Експерти з балістики запропонували серію високоточних орбітальних корекційних маневрів під ретельним керівництвом з Землі, щоб наблизити кораблі для корегування Шаталовим зближення та стикування.

15 жовтня. Друга спроба стикування

До кінця 14 жовтня контроль місії підрахував, що приблизно о 9:00 наступного ранку кораблі будуть не далі одного кілометра один від одного. На початку 15 жовтня, коли кораблі з'явилися над радянськими наземними станціями, то перебували на відстані приблизно 40 км один від одного. Наступні два оберти витрачено на вимірювання траєкторії та додаткові корекції орбіти, щоб відновити зближення.

15 жовтня об 11:10 мск виконано першу корекцію орбіти. О 12:10 кораблі були приблизно за 10 км один від одного, до 12:20 відстань зменшилась до 4 км. О 12:25 «Союзу-8» наказано виконати чергову корекцію орбіти, щоб кораблі до 12:30 опинилися в межах 250 м один від одного з відносною швидкістю 1,5 м/с.

О 12:40 «Союз-8» і «Союз-7» зблизилися до 1700 м, і екіпажі почали ручні маневри зближення. Шаталов на борту «Союзу-8» чотири рази активував рушійну установку. Обидва екіпажі бачили кораблі один одного, але без достовірних даних про взаємне положення та орієнтацію Шаталов не зміг виконати необхідні маневри, щоб зменшити розрив, і корабель почав відходити. Під час зближення серцевий ритм космонавтів перевищував 100 ударів на хвилину.

Нескінченні дебати наземних диспетчерів та посадовців щодо наступних дій залишили дуже мало часу для керівника льотних операцій Павла Агаджанова та його команди, щоб передати останні інструкції екіпажам під час коротких вікон зв'язку з космічними апаратами.

Перед подальшими спробами зближення наземний контроль перевірив запаси палива на борту кораблів, щоб переконатися, що достатньо ресурсів для повернення.

До завершення робочого дня пілотований Шоніним «Союз-6» підійшов на 800 метрів до «Союзу-7». На відміну від «Союзу-8» Шаталова, «Союз-6» не мав стикувального вузла. Шоніна похвалили за чудові навички маневрування.

Посадка «Союзу-6»

16 жовтня о 09:52:47 UTC корабель «Союз-6» успішно приземлився приблизно за 20 кілометрів від планованої точки.

Спроби зближення «Союзу-7» і «Союзу-8»

16 жовтня 1969-го року через кілька годин після посадки «Союзу-6» управління польотом виконало маневри з корекції орбіти, щоб вивести «Союз-7» і «Союз-8» в межах 1,5 кілометра один від одного з відносною швидкістю 0,3 метра в секунду, що дозволило б кораблям літати поруч приблизно 50 хвилин.

«Союз-8» виконав маневр як планувалося, екіпаж на борту «Союзу-7» помилився з активацією гіроскопічної системи, що, вірогідно, завадить вмиканню двигуна «Союзу-7», коли він покине зону зв'язку радянських наземних станцій.

Поки управління польотом чекало сеансу зв'язку з кораблями, фахівці розглянули три сценарії, які могли відбутися під час відключення зв'язку і підготували команди для виправлення можливих відхилень. Незважаючи на всі приготування, зближення і стикування зазнали невдачі, найперше через значні помилки під час планування корекції орбіти.

Коли увечері 16 жовтня «Союз-7» виходив зі зони зв'язку над Атлантикою, Каманін привітав Філіпченка та Горбатка з отриманням звань «полковник ВПС».

Посадка «Союзу-7»

17 жовтня 1969-го року об 11:44:13 мск увімкнувся гальмівний двигун. Об 11:56:17 спускний апарат відокремився від космічного корабля. О 12:12:30 на висоті 7 км розкрився парашут. Приблизно о 12:20 капсула успішно приземлилася. Через дві хвилини після посадки біля капсули приземлився пошуковий вертоліт, а через кілька хвилин генерал Пушкін, відповідальний за пошукові операції, повідомив, що всі космонавти в чудовій формі.

18 жовтня

18 жовтня на ранковому сеансі зв'язку Шаталов і Єлісєєв повідомили Каманіну, що закрили головний люк спускного апарату і розгерметизували побутовий відсік. Незважаючи на незначні пошкодження, виявлені в замковому механізмі в день запуску, тиск усередині не знизився.

Посадка «Союзу-8»

Послідовність спуску на борту «Союзу-8» запущено радіокомандою з наземної станції в Сари-Шагані о 10:19:29 мск і підтверджена станцією в Уссурійську на Далекому Сході через 10 хвилин.

Коли управління місією встановило прямий зв'язок з Шаталовим, він повідомив, що маневр гальмування був на чотири секунди коротшим, ніж планувалося.

Спускний апарат з космонавтами відокремився від побутового відсіку об 11:41:35, чіткі повідомлення від Шаталова надходили до управління польотом протягом більшої частини спуску. Генерал Пушкін, відповідальний за пошукові операції, наживо повідомляв додаткові деталі.

Об 11:56:24 розкрився парашут на висоті 7 км. Приземлення відбулося на південний схід від Целінограда в Казахстані.

Незабаром після посадки капсули вертоліт приземлився поруч із модулем і космонавти вийшли з космічного корабля.

Після посадки

Василь Мішин повідомив про успішне завершення потрійного польоту «Союзу» радянському лідеру Леоніду Брежнєву та іншим високопоставленим чиновникам Косигіну, Устинову і Смирнову.

До кінця дня екіпаж «Союзу-8» вилетів з казахстанського міста Караганда, проміжного пункту для пошукових операцій, на космодром Тюратам. Незабаром після цього сім космонавтів спільної місії возз'єдналися в готелі на майданчику № 17.

Remove ads

Наслідки

Узагальнити
Перспектива

Менш ніж через 24 години після завершення потрійного польоту сім космонавтів зустрілися з членами Державної комісії, щоб висловити враження.

Як і кілька його попередників, Георгій Шонін з екіпажу «Союзу-6» скаржився на запиленість в космічному кораблі, а Владислав Волков рекомендував мати на борту пилосос.

Основна розмови була зосереджена на невдалому стикуванні «Союзу-7» і «Союзу-8». За словами Шоніна, який був на борту «Союзу-6», він зміг розгледіти «Союз-7» на чорному небі як зірку 1-ї величини. Більшість проблем виникали на менших відстанях. Волков прокоментував, що перископ на борту «Союзу» мав поле зору 15 градусів, що значно ускладнило пошук невеликого космічного корабля у космосі. Крім того, за словами Волкова, помилкою був розподіл обов'язків між двома членами екіпажу, коли один орієнтується у перископ, а інший керує. Він також сказав, що космічний корабель легко контролювати, але для успішного дальнього ручного зближення майбутнім космонавтам знадобиться далекомір, достатньо палива та денного світла. Єлісєєв підрахував, що з далекоміром ручне зближення можна виконати з відстані 3-4 км.

Волков, як і деякі колеги, скаржився на медичні датчики і пропонував відмовитися від них.

Паралельно з космонавтами та офіційними особами інженери «Союзу» шукали причини збою системи стикування. 19 жовтня у центрі управління польотом у Криму головний заступник Мішина Борис Черток і його колеги визначили проблему. Щоб передавач і приймач на кораблях при зближенні зв'язувалися один з одним, їхні радіосистеми мали працювати на синхронізованій частоті. Для цього сигнали зближувальних передавачів стабілізує кварцовий резонатор, кристали якого перебувають при постійній температурі всередині термостату. Несправність термостата відключила систему.

Розробникам «Союзу» довелося критично поглянути на філософію розробки з опорою на автоматизовані системи зближення. Невдале стикування показало Чертоку та його колегам з управління польотом у конструкторському бюро ЦКБЕМ, що набір відносно простих навігаційних інструментів, таких як далекоміри, на борту космічного корабля, може значно допомогти пілотам завершити зближення.

Досвід дальнього зближення за вказівками з Землі відкрив можливість досягнення цього завдання більш простими засобами.

Незважаючи на невиконане основне завдання місії, космонавтів та посадовців проєкту «Союз» зустріли в Москві фанфарами радянських ЗМІ, які оголосили потрійний політ повним успіхом, без згадки про заплановане стикування. Усіх членів екіпажу зустріли героями в столиці, а 22 жовтня відбувся прийом у Кремлі, де вони отримали найвищі державні нагороди. На прес-конференції через тиждень посадовці та космонавти похвалилися новаторською зварювальною операцією під час місії, без будь-яких згадок про небезпечний інцидент в експерименті.

Мішин розглядав можливість розміщення наступної версії обладнання «Вулкан» назовні супутника-шпигуна «Зеніт» та організацію телевізійної трансляції, відео- або фотодокументації зварювалння зовнішніми камерами.

Remove ads

Джерела

Remove ads
Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads