Спасів (Рівненський район)

Спа́сів — село в Україні, у Рівненському районі Рівненської області. Село у складі Мізоцької селищної громади, колишній центр сільської ради. Населення становить 854 осіб.

село Спасів
Герб Прапор
Країна	Україна
Область	Рівненська область
Район	Рівненський район
Тер. громада	Мізоцька селищна громада
Код КАТОТТГ	UA56060410210057679
Облікова картка	картка
Основні дані
Засноване	1564
Населення	854
Площа	13,8 км²
Густота населення	61,88 осіб/км²
Поштовий індекс	35713
Телефонний код	+380 3652
Географічні дані
Географічні координати	50°26′46″ пн. ш. 26°5′29″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	251 м
Водойми	річка Швидівка
Місцева влада
Адреса ради	35713, Рівненська обл., Здолбунівський р-н, с. Спасів, вул. Сагайдачного, 3
Карта
Спасів
Спасів
Мапа
Спасів у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Спасів.

Географія

Лежить за 24 км від Здолбунова, за 10 км від залізничної станції Мізоч^[1]. У селі бере початок річка Швидівка.

Пам'ятки природи

• Ділянка букового лісу (заповідне урочище)
• Спасівське (заповідне урочище)

Історія

Церква Воздвиження Чесного Хреста з 1749 року у Спасові

Спасів у перше згадується у 1564 році^[1].

За свідченням легенд, тут у часи лихоліть та міжусобиць знаходили надійний притулок люди. Ніби в цій околиці колись при криниці височів викарбуваний на дереві пам'ятний знак «Спасіння», де зупинялись прохожі, вшановуючи це овіяне легендами місце, в знак чого й назвали розбудоване село Спасів.

Станом на 1885 рік село Мізоцької волості Дубенського повіту Волинської губернії, колишнє державне село при ключах, 365 осіб, 59 дворів, православна церква та постоялий будинок^[2]. У 1906 році у Спасові було 95 дворів і 653 мешканців^[3].

У січні 1918 року село захопили більшовики, проте пізніше звільнене від них армією УНР^[1]. У 1919 році більшовицький Таращанський полк вибив українські війська зі Спасова^[1].

У вересні 1939 року учасники ОУН на чолі з Анатолієм Монем створили у Спасові повстанський збройний загін чисельністю 20 осіб, який належав до 17-ї округи «Рівне» ОУН^[4]. Під час польсько-українських збройних сутичок у селі загинуло п'ятеро українців та четверо поляків^[4]. Оунівцям вдалося відібрати в озброєних поляків 40 гвин­тівок^[4]. Під час німецько-радянської війни в радянській армії служило 64 мешканці села, з них 12 загинуло, 52 отримали нагороди^[1].

За даними енциклопедії «Історія міст і сіл Української РСР» станом на 1973 рік у селі було 328 дворів і 1030 жителів, містилася центральна садиба колгоспу ім. Першого травня, діли восьмирічна школа, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв'язку^[1].

Населення

Рік	Населення	Зміна
1885[2]	365	—
1906[3]	653	+78.9%
1989[5]	838	+28.3%
2001[6]	833	−0.6%
Динаміка населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 838 осіб, з яких 388 чоловіків та 450 жінок^[5].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 833 особи^[6].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[7]:

Мова	Відсоток
українська	99,88 %
російська	0,12 %

Символіка

Герб і прапор села були затверджені рішенням сесії сільської ради. На золотому щиті три червоних яблука з зеленими листками, два і одне. В червоній трикутній главі срібний уширений хрест. Щит обрамований золотим декоративним картушем i увінчаний золотою сільською короною. Герб є напівпромовистим.

Особистості

Народилися

• Монь Анатолій («Гамалія»; 1920—1945) — український військовик, курінний УПА^[4].