Список королів Єрусалиму

У статті подано список монархів Єрусалимського королівства, що існувало від 1099 до 1291 року.

Династія Булонь

№	Портрет	Правитель	Період правління	Тривалість життя	Герб	Опис правління
1		Готфрід	22 липня 1099 — 18 липня 1100 (12 місяців)	бл. 1060 — 18 липня 1100 (бл. 40 років)		Герцог Нижньої Лотарингії (Готфрід V) Другий син графа Булоні Євстахія II і його другої дружини Іди Лотаринзької. Один із керівників Першого хрестового походу (1096—1099), перший правитель Єрусалимського королівства. Герцог Нижньої Лотарингії (1087—1096). Представник франкського Фландрського дому. Народився у Булоні. Брат булонського графа Євстахія III і майбутнього Єрусалимського короля Балдуїна I. Разом із родичами і васалами відгукнувся на заклик папи Урбана II допомогти православним Візантії у звільнені Святої Землі від мусульманського гніту. Продав власні володіння, зокрема Буйонський замок, що взяти участь у військовому паломництві. Очолив один із підрозділів хрестоносців Першого хрестового походу. Після тривалої облоги відвоював Антіохію у турків-сельджуків (1097—1098). Героїчно відзначився при звільненні Єрусалиму, першим здобувши міські мури (1099). Проголошений правителем міста, але відмовився прийняти корону там, де Христос носив терновий вінець. Задовільнився титулом князя (лат. princeps) та захисника Святого Гробу (лат. Advocatus Sancti Sepulchri). Розбив війська Фатимідського халіфату при Аскалоні (1099). Помер у Єрусалимі. Похований у Базиліці Святого Гробу. Його спадок перейшов до молодшого брата Балдуїна I, який прийняв титул короля Єрусалиму. Визначна постать історії християнства та лицарства. Один із дев'яти достойників, наднаціональний герой, взірець для європейського воїнства середньовіччя і нового часу.
2		Балдуїн I	18 липня 1100 — 2 квітня 1118 (17 років)	бл. 1060 — 2 квітня 1118 (бл. 58 років)		Граф Едеси (Балдуїн I) Молодший брат Готфріда. Син графа Булоні Євстахія II і його другої дружини Іди Лотаринзької. Один із керівників Першого хрестового походу (1096—1099), перший король Єрусалимського королівства (1100—1118). Представник франкського Фландрського дому (Булонська династія). Народився в Булоні. Брат графа Булоні Євстахія III і короля Єрусалиму Готфріда. Разом із родичами і васалами відгукнувся на заклик папи Урбана II допомогти православним Візантії у звільнені Святої Землі від мусульманського гніту. Спільно з норманами Танкреда воював проти турків-сельджуків у Кілікії, спираючись на союз із місцевими вірменами. Підкорив Едесу, став її першим графом (1098). Сприяв звільненню Антіохії (1098), затримавши під Едесою війська підмоги противника. Прийняв королівський вінець у Вифлеємі після смерті брата Готфріда, що був першим князем Єрусалиму. Воював проти арабів, Фатімідів. Розширив межі Єрусалимського королівства за підтримки генуезців і венеційців: підкорив Арзуф і Кесарію (1101), Акру (1104), Бейрут (1110), Сідон (1111). Поклав край єгипетським зазіханням на королівство у третій битві при Рамлі (1105). Надав поміч тулузькому графу Бертрану I захопити Триполі (1109). Укріпляв Зайордання фортецями, намагаючись контролювати ворожі торговельні шляхи між Сирією і Єгиптом. Зустрічався із руським ченцем-паломником Данилом, ігуменом з Чернігівщини. Помер біля Аріша від хвороби, під час походу на Єгипет. Похований у Базиліці Святого Гробу в Єрусалимі. Королівський трон успадкував його двоюрідний небіж (син кузена), граф Едеси Балдуїн II.

Династія Ретель

№	Портрет	Правитель & Співправитель	Період правління	Тривалість життя	Герб	Опис правління
3		Балдуїн II	2 квітня 1118 — 21 серпня 1131 (13 років)	бл. 1075 — 21 серпня 1131 (бл. 56 років)		Граф Едеси (Балдуїн II) Двоюрідний племінник Готфріда та Балдуїна I. У 1118 році після смерті Балдуїна I почалися вибори нового короля. Померлий як спадкоємців визначив свого рідного старшого брата Євстахія та свого двоюрідного небожа (сина двоюрідного брата) Балдуїна Едеського. Більшість баронів стала на бік Есташа. Втім, з огляду на те, що той в цей час знаходився в Європі, було обрано королем Балдуїна. При цьому суттєву допомогу останньому надав Жослен де Куртене. Навзаєм новий король передав Жослену графство Едеса. Коронація відбулася 14 квітня того ж року у Вифлеємі. У 1118 році передав ордену тамплієрів замок в Єрусалимі. Загалом підтримував дії першого магістра храмовників Гуго де Пейна. 1119 року виступив на захист Антіохії, яку вдалося врятувати від військ еміра Іль-Газі. 1120 року у Наблусі відбулася нарада, де були затверджені правові закони — Асізи. У 1123 році при обороні Едеси король потрапив у полон до еміра Балака. На час його полону регентом королівства став Есташ Граньє, граф Сідону й Кесареї. 1124 року короля було звільнено в обмін на 4 фортеці й великий викуп. Як заставу Балдуїн II залишив у сельджуків свою доньку Івету. Того ж року взяв в облогу місто Алепо, втім невдало. 1125 року очолив об'єднані війська хрестоносців, яку у битві при Азазі розгромили війська сельджуцьких емірів. Після цього Балдуїн II при підтримці тамплієрів спустошив околиці Дамаску. Наступного року спробував захопити Дамаск, але не зміг цього зробити. Наприкінці життя Балдуїн II дедалі більше опікувався долею королівства. З огляду на те, що він не мав сина-спадкоємця, король вирішив влаштував вигідний шлюб доньки Мелісенди з могутнім та енергійним європейським бароном. Зрештою у 1129 році було влаштовано шлюб з Фульком V (граф Анжу). Помер король 21 серпня 1131 року.
4		Мелісенда & Фульк Балдуїн III	21 серпня 1131 — 1153 (21/22 роки)	бл. 1105 — 11 вересня 1161 (бл. 56 років)		Дочка Балдуїна II та його дружини Морфії Мелітенської. Правила спільно з чоловіком та старшим сином. 1131 року помер Балдуїн II. Мелісенду разом із чоловіком оголосили королем й королевою. Втім між подружжям майже із самого початку розпочалися конфлікти. В них активно брав участь коханець Мелісенди Гуго де Пюїзе. Зрештою Мелісенда зуміли зменшити вплив Фулька Анжуйського. Вже 1136 року вона фактично перебрала на себе одноосібну владу. Вона відмовилася від нових захоплень, зосередивши увагу на підтримці освіти та культури. В цей час видається так званий Псалтир Мелісенди (1139 рік). 1141 року з ініціативи Мелісенди відбулася реконструкція мечеті Омара, яку перетворили на церкву Храму Господнього. 1143 року після смерті Фулька відбулася повторна коронація Мелісенди та її сина Балдуїна III. Разом із політичною діяльністю Мелісенда багато робила для поліпшення становища населення, розбудови міст. Так, в Єрусалимі вона власним коштом побудувала ринок, де було 27 хлібних лавок. 1144 року вона намагалася надати допомогу Едеському графству. Для цього спрямувала конетабля Манасію Хержеського, Филипа Наблузького, Елінанда Тіверіадського на допомогу графу Жослену II Куртене. Втім це не допомогло хрестоносцям втримати Едесу. Згодом багато в чому допомагала учасникам Другого хрестового походу. 1150 року стався конфлікт Мелісенди з її сином Балдуїном III, якого королева фактично відсунула від влади. Було вирішено поділити королівство. Мелісенда при підтримці патріарха Фулько отримала південні землі Єрусалимської держави. Втім 1152 року конфлікт спалахнув з новою силою. Тоді ж відбувся новий перерозподіл земель. Тепер Мелісенда отримала Наблуз та Єрусалим. Втім, зрештою змушена була відмовитися від Єрусалиму, а 1153 року зреклася королівського титулу й вирушила до монастиря у Віфінії, де абатисою була її сестра. 1161 року Мелісенда після інсульту повернулася до Єрусалиму, де померла 11 вересня цього ж року.

Династія Анжу

№	Портрет	Правитель & Співправитель	Період правління	Тривалість життя	Герб	Опис правління
5		Балдуїн III	25 грудня 1143 — 1153 (9/10 років) Як співправитель 1153 — 10 лютого 1163 (9/10 років) Одноосібно (19 років) Загалом	1130 — 10 лютого 1163 (32/33 роки)		Син Мелісенди та Фулька. Виховувався під опікою матері. Здобув чудову освіту. 1143 року після смерті батька був коронований, по праву Jure matris, разом з матір'ю Мелісендою, проте остання зберегла усю повноту влади. Балдуїн більше займався військовими справами. Проте, незабаром виникла потреба нагальних дій з оборони кордонів від правителів Алепо та Дамаску. 1147 року Балдуїн III зазнав поразки у битві при Босра. Але це не призвело до територіальних втрат держави. Згодом надавав допомогу учасникам Другого хрестового походу. 1149 року, після загибелі князя Раймунда, встановив регентство над Антіохійським князівством. Намагався видати свою двоюрідну сестру Констанцію за свого союзника, але марно. 1150 року він вступив у конфлікт з матір'ю стосовно володарювання в королівстві. Ця боротьба тривала до 1153 року, коли Балдуїн III нарешті повністю взяв контроль над Єрусалимом. Водночас він втручався у справи графства Триполі (після смерті Раймунда II). Балдуїн II допоміг своїй тітці Годьєрні встановити регентство у графстві. Тоді ж Балдуїн III робив спроби зберегти залишки Едеського графства, завдав поразки атабеку Нур ад-Діну битві при Айнтабі, втім змушений був залишити територію Едеського графства. Ще у 1152 році здобув також перемогу над Артукідами у північній Сирії. Разом з цим у 1153 році Балдуїн III відібрав місто Аскалон у фатимідського Єгипту. 1156 року було також укладено мир з Нур-ад-Діном. 1157 року король втрутився у конфлікт між Теодоріхом (графом Фландрії) та Райнальдом Шатільойном за місто Шайзар. 1158 року Балдуїн III поблизу Тиверіадського озера переміг Нур-ад-Діна, який вимушений був укласти з Єрусалимський королівством новий мирний договір, вигідний Балдуїнові. Для зміцнення свого становища з 1157 року Балдуїн III робив спроби укласти союз з Візантією, зрештою цього вдалося досягти у 1158 році. Наступного року король стає регентом Антіохійського князівства. У цей час значення Єрусалимської держави значно зросло. Але 10 лютого 1163 в Бейруті Балдуїн III раптово помер від хвороби, яка перебігала з проявами дизентерії. Не виключають, що його було отруєно Раймундом II Триполійським, який підкупив персонального лікаря Балдуїна, що дав королю отруту (найімовірніше миш'як).
6		Амальрік I	10 лютого 1163 — 11 липня 1174 (11 років)	1136 — 11 липня 1174 (37/38 років)		Граф Яффи (Амальрік I) Син Мелісенди та Фулька, брат Балдуїна III. Після смерті Балдуїна III 10 лютого 1163 року Амальрік став домагатися Єрусалимського трону. Але йому став на заваді патріарх Фульхерій, який поставив умовою розірвання шлюбу Амальрік з Агнесою Куртене, що було укладено у 1157 році. Амальрік пішов на це й того ж року його коронували на короля Єрусалиму. Разом з тим діти від цього шлюбу були визнані законними з правами спадкоємства батькової влади. У своїй зовнішній політиці Амальрік I звернув увагу на фатимідський Єгипет, який поринув у чвари. Водночас король намагався налагодити мирні стосунки з Нур-ад-Діном, атабеком Алепо та Дамаску. 1163 року під приводом несплати Єгиптом щорічної данини Амальрік I вдерся до цієї країни. Король завдав поразки єгиптянам у битвах при Пелусії. Втім, отримавши величезний викуп, повернувся до дому. 1164 року Амальрік I знову втрутився в єгипетські справи, щоб не дати перемогти просирійській партії. Він розбив командувача сирійським військом Ширку в битві при Білбейсі й змусив того відступити з Єгипту. Того ж року став регентом князівства Антійохійського та графства Триполійського, володарі яких потрапили у полон до Нур-ад-Діна. Саме Амальрік I сприяв визволенню Боемунда III Антіохійського та Раймунда III Триполійського з полону. Водночас у 1166 році укладає союзний договір з Візантійською імперією. У 1167 році розпочалися нові бойові дії в Єгипті. Сюди повернувся Ширку, а Амальрік закликав на допомогу візир Шавар. Зрештою за допомоги візантійського флоту Амальрік I завдав рішучої поразки Ширку біля Олександрії, якою згодом заволодів. Втім король не міг її утримувати, тому відступив до свого королівства. Навзаєм візир Шавар дав Амальрік I величезну купу грошей. 1168 року він знову вирушив до Єгипту, де зруйнував місто Білбейс та захопив Каїр. Візир Шавр вимушений був відкупитися 2 млн золотих монет. Але після відходу короля з Єгипту сюди прибув з військом Ширку. У 1169 році владу в Єгипті захопив Ширку, який помер того ж року, передавши титул візира Салах ед Діну. В цій ситуації Амальрік I вирішив діяти більш рішуче. Він скликав велику коаліцію для підкорення Єгипту, але зазнав невдачі. 1169 року Амальрік сам вдерся до Єгипту. Втім у боях під Дамієтою не зміг перемогти Салах ед Діна й відступив до себе. 1170 року Салах ед Дін своєю чергою захопив важливе портове місто Ейлат, що забезпечувало торговельний зв'язок Єрусалимського королівства з державами уздовж Червоного моря. У відповідь Амальрік I уклав союз з Вільгельмом II, королем Сицилії. У 1174 році після смерті Нур-ад-Діна Амальрік вдерся до Сирії, взявши в облогу місто Баніас, але не зумів його здобути. На зворотному шляху захворів на дизентерію і помер в Єрусалимі 11 липня того ж року.
7		Балдуїн IV & Балдуїн V	11 липня 1174 — 16 березня 1185 (10 років)	1161 — 16 березня 1185 (23/24 роки)		Син Амальріка I та його першої дружини Агнеси Куртене. Правив спільно з племінником. Виховувався під орудою Вільгельма Тірського. Замолоду захворів на проказу, від якої врешті-решт помер. Під час ігор виявили, що він не відчував болю після порізів рук. Після смерті батька у 1174 році формально стає королем Балдуїном IV. Утім, реальна влада була у регента. Спочатку цю посаду обіймав Міль де Плансі, а незабаром Раймунд III, граф Триполійський. 1175 року Раймунд уклав мирний договір із Салах ед Діном. У 1176 році Балдуїн IV припинив регентство Раймунда III. На відміну від нього король вважав необхідним проводити наступальну політику по відношенню до Салах ед Діна. Перед тим він оточив себе надійними людьми, які не мали бажання зазіхати на трон. Балдуїн IV наказав здійснити похід проти Дамаска й долини Бекаа. Спустошивши цю місцевість, король став готуватися до вторгнення в Єгипет. Для цього він 1177 року вклав союз з візантійським імператором Мануїлом I Комніном. Проте Салах ед Дін випередив Балдуїна IV й того ж року вдерся до Єрусалимського королівства. Однак, маючи значно менші сили, королю Єрусалиму вдалося спочатку розбити мусульман біля Аскалона, а незабаром завдати нищівної поразки при Монжизарі, неподалік Рамли. На 1178 рік було укладено перемир'я. Надалі у 1179 році вороги здійснювали військові походи один проти одного. Розуміючи складне становище свого королівства, Балдуїн IV вирішив зміцнити сили завдяки шлюбу свої сестри Сибіли з Гі де Лузіньяном, представником впливової родини з Пуату, васалом династії Плантагенетів. Що й було зроблено у 1180 році. У зв'язку із погіршенням здоров'я через швидке прогресування прокази, яка перебігала у злоякісній формі, король передав Лузіньянові значну частину влади. 1182 року вони розбили мусульман при Бейруті, після чого уклали новий мирний договір із Салах ед Діном. 1183 року Балдуїн IV втратив зір і призначив Лузіньяна регентом. Втім, у 1183 році стався конфлікт між Балдуїном IV та Гі де Лузіньяном, коли Гі не надав вчасної допомоги обложеними у фортеці Крак. Король позбавив його всіх посад й змусив вирушити до Аскалона. Після цього 20 листопада 1183 року Балдуїн IV наказав коронувати свого небожа Балдуїна Монферратського королем-співправителем. Помер 16 березня 1185 року. За заповітом короля правити став Балдуїн V при регенті Раймунді III Триполійському.

Династія Алерамідів

№	Портрет	Правитель	Період правління	Тривалість життя	Герб	Опис правління
8		Балдуїн V	20 листопада 1183 — 16 березня 1185 (1 рік) Як співправитель 16 березня 1185 — серпень 1186 (1 рік) Одноосібно (2 роки) Загалом	серпень 1177 — серпень 1186 (10/11 років)		Син Сибіли (графині Яффи) та її першого чоловіка Вільгельма Монферратського. В один рік втратив батька. Мати майже не цікавилася сином. Був під опікою Раймунда III Триполійського. З дитинства відрізнявся слабким здоров'ям, огрядністю. Разом з тим зарано виявив схильність до знань. У 1183 році його дядько король Балдуїн IV оголосив Балдуїна своїм співволодарем. Після смерті у 1185 році короля-дядька почалася запекла боротьба за владу між Сибілою, її чоловіком Гі де Лузіньяном, тамплієрами, з одного боку, та Раймундом III Триполійським, Жосленом III Куртене, з іншого. Зрештою регентом став граф Триполі, який перевіз Балдуїна до Наблуса, де коронував 16 березня. Потім разом із двором перебрався до Акри, де знаходився під охороною храмовників. За час правління Балдуїн V майже не виходив зі свого палацу. Внаслідок своїх хвороб помер уже в серпні 1186 року. Престол успадкувала його матір Сибіла.

Династія Анжу (вдруге)

№	Портрет	Правитель & Співправитель	Період правління	Тривалість життя	Герб	Опис правління
9		Сибіла & Гвідо	серпень 1186 — вересень 1190 (3 роки)	бл. 1160 — вересень 1190 (бл. 30 років)		Графиня Яффи (Сибіла) Дочка Амальріка I та його першої дружини Агнеси Куртене, сестра Балдуїна IV, матір Балдуїна V Правила спільно з другим чоловіком. Успадкувала трон після сметрі сина. Втім, знать й церква дала згоду на коронацію Сибіли лише за умови розриву її шлюбу з Гвідо Лузіньяном. Вона погодилася на це й того ж року коронувалася. Однак, одразу ж заявила про повторний шлюб з Лузіньяном, коронувавши останнього. Але вже 4 липня 1187 року війська, очолювані Лузіньяном, зазнали нищівної поразки від Салах ед Діна у битві при Хаттіні. Своєю чергою королева Сибіла очолила оборону Єрусалима від військ мусульман. Їй допомагав патріарх Іраклій та Баліан д'Ібелін. Зрештою 2 жовтня вона здалася, проте отримала право на вільний вихід з міста. Сибіла переїхала до Триполі. Після повернення у 1188 році з полону Гі Сибіла приєдналася до нього у Тірі 1189 року. Вона чинила спротив спробам впливових хрестоносців розлучити її з Лузіньяном й обрати нового чоловіка. В вересні 1190 року вона зрештою померла в таборі при облозі місті Акра.
10		Ізабелла I & Конрад I Генріх I Амальрік II	вересень 1190 — 5 квітня 1205 (14 років)	1172 — 5 квітня 1205 (32/33 роки)		Дочка Амальріка I та його другої дружини Марії Комнін, Єдинокровна сестра Балдуїна IV та Сибіли Правила спільно з другим, третім та четвертим чоловіками. Після смерті королеви Сибіли почалися інтриги стосовно передачі влади Ізабеллі, оскільки влада перебувала в руках співправителя Сибіли Гі де Лузіньяна. У 1190 року Марія Комнін влаштувала розрив шлюбу доньки з Онфруа Тороном, а у 1191 році Ізабелла вийшла за Конрада Монферрата. При цьому вона не прийняла королівський титул, передавши його чоловікові. Але той вже 1192 року був вбитий. Тоді за наполягання короля Річарда I Левового Серця Ізабеллу пошлюбив його небіж Генріх Шампаньський. Цього разу Ізабеллу I оголосили королевою. Проте вона нею залишалася номінально, за неї правив чоловік. Мешкала вона в цей час у Тірі. 1197 року внаслідок нещасного випадку загинув Генріх. Наступного року за наполяганням роду Ібелінів королева вийшла заміж за Амальріка Лузіньяна. Вона знову передала реальну владу чоловікові та Ібелінам. Померла Ізабелла 5 квітня 1205 року в Акрі, куди було перенесено столицю Єрусалимського королівства.

Династія Алерамідів (вдруге)

№	Портрет	Правитель & Співправитель	Період правління	Тривалість життя	Герб	Опис правління
11		Марія & Іоанн I	5 квітня 1205 — 1212 (6/7 років)	літо 1192 — 1212 (19/20 років)		Дочка Ізабелли I та її другого чоловіка Конрада I. Після смерті матері у 1205 році владу перебрав як регент її дядько Жан д'Ібелін. Він правив до 1210 року, коли було вирішено обрати для Марії чоловіка для зміцнення держави. Було обрано Жана де Брієн, з родини Ібелінів. 4 вересня того ж року відбулося весілля. Втім владу фактично перебрав на себе Іоанн, Марія виконувала лише формальні функції, суттєвої ролі у політичному житті Єрусалимського королівства вона не відігравала. Вона не втручалася у державні справи. У 1212 незабаром після пологів Марія померла.

Династія Брієн

№	Портрет	Правитель & Співправитель	Період правління	Тривалість життя	Герб	Опис правління
12		Ізабелла II & Фрідріх	1212 — 4 травня 1228 (15/16 років)			Імператриця-консорт СРІ Королева-консорт Німеччини Королева-консорт Сицилії Дочка Марії та її чоловіка Іоанна. Матір Ізабелли померла незабаром після її народження. Ізабелла стала королевою Єрусалиму. За неї правив як регент її батько. 1220 року він вирішив влаштувати шлюб своєї доньки з імператором Фрідріхом II Гогенштауфеном. Шлюб офіційно відбувся в Бріндізі 9 листопада 1225 року. Її чоловік більшість часу проводив у Палермо, залишивши Ізабеллу в Італії. Ізабелла була незадоволена тим, що їй довелось жити в оточенні коханок свого чоловіка. Водночас у Фрідріха виник конфлікт з батьком Ізабелли. Зрештою Фрідріх вирушив до Єрусалиму. Ізабелла померла 4 травня 1228 незадовго після народження сина Конрада, майбутнього короля Конрада IV, який народився 25 квітня.

Династія Гогенштауфен

№	Портрет	Правитель & Співправитель	Період правління	Тривалість життя	Герб	Опис правління
13		Конрад II & Фрідріх	4 травня 1228 — 21 травня 1254 (26 років)	15 квітня 1228 — 21 травня 1254 (26 років)		Король Німеччини (Конрад IV) Король Сицилії (Конрад II) Герцог Швабії (Конрад III) Син Ізабелли II та її чоловіка Фрідріха. Правив спільно з батьком. Народився на півдні Італії в родині імператора СРІ Фрідріха II та королеви Ізабели II. Його мати померла кілька днів потому, й Конрад успадкував трон Єрусалимського королівства. Співкоролем сина став Фрідріх II. За все своє життя Конрад жодного разу не побував у Палестині, за нього правили регенти. 1235 року він вперше приїхав до Німеччини, де відбулися заручини з Єлизаветою Баварською. 1237 року після падіння свого старшого єдинокровного брата Генріха став новим королем Німеччини. Деякий час країною керував Зігфрід III, архієпископ Майнцький. Але вже у 1240 році Конрад почав активно впливати на німецькі справи. У 1245 році папа римський Іннокентій IV оголосив Фрідріха II та Конрада недійсними короля й володарями Німеччини й Священної Римської імперії. Прихильники папи у 1246 році обрали свого претендента — Генріха Распе, ландграфа Тюринзького. Того ж року Распе завдав поразку Конрадові біля річки Нідда, але незабаром помер від поранень. Новим антикоролем став Вільгельм Голландський. Деякий час Конрад боровся, але у 1251 році зазнав поразки при Оппенгемі. Тоді, заклавши значну частину свого майна для спорядження армії, рушив до Італії, куди прибув у 1252 році. Тут він, об'єднавшись зі зведеним братом Манфредом, захопив Аквіну, Джерману, Капую, а у 1253 році — Неаполь. Але 21 травня 1254 року помер від малярії, на яку заразився під час цього походу.
14		Конрад III	21 травня 1254 — 29 жовтня 1268 (14 років)	25 березня 1252 — 29 жовтня 1268 (16 років)		Король Сицилії (Конрад III) Герцог Швабії (Конрад IV) Син Конрада II та його дружини Єлизавети Баварської. Більш знаний як Конрадін ! Рано втратив батька. У Сицилії за нього правив дядько Манфред. Конрадін весь час знаходився при дворі свого іншого дядька Людвіга II Вітельсбаха, який домігся від нового римського короля Річарда Корнуольського відновлення прав свого небожа на герцогство Швабське. Водночас він вважався королем Єрусалиму, але ніколи не бував у Палестині. За нього правили регенти. У 1258 році Манфред у Сицилії на основі брехливих чуток оголосив себе королем. Конрадін та його опікуни не наважилися оскаржити це. Але у 1266 році після поразки Манфреда від Карла Анжуйського прихильники Гогенштауфенів звернулися до Конрадіна та Людвіга II із закликом повернути собі трон Сицилії. Перед походом до Італії Конрадін взяв шлюб із Софією Ландсберг. Того ж року з військом у 3000 вояків перетнув Альпи. У відповідь папа римський Климент IV під загрозою відлучення заборонив допомагати Конрадінові. Тоді Людовик Баварський зі значною часткою військ повернувся до Німеччини. Втім Конрадін зумів досягти значних успіхів, зокрема на його бік перейшли міста Павія, Піза, Сієна. У вересні 1267 року флот під командуванням принца Фердинанда Кастильського, союзника Гогенштауфена, рушив до Сицилії, де висадив війська у місті Шакка. Результатом цього стало повстання на значній частині острова проти влади Карла Анжуйського. Тільки Палермо й Месіна залишилися вірними йому. Слідом повстали Калабрія та Апулія. Трохи згодом флот Гогенштауфена переміг Анжуйський флот. У липні 1268 року Конрадін увійшов до Рима. Вирішальна битва відбулася 23 серпня 1268 року поблизу Тальякоцо. У ній війська Конрадіна було знищено вщент. Спочатку він утік до Риму, але там йому наказали залишити місто. Тоді перебрався до Астури, маючи намір відпливсти до Пізи. Однак тут Конрадіна схопив Джованні Франжипані й відправив Карлу Анжуйському. Незабаром відбувся суд у Неаполі, який присудив Конрадіна до страти. Вона відбулася 29 жовтня того ж року. Перед тим Конрадін оголосив своїм спадкоємцем Педро III Арагонського.

Династія Лузіньян

№	Правитель	Період правління	Тривалість життя	Герб	Опис правління
15	Гуго	29 жовтня 1268 — 26 березня 1284 (16 років)	1235 — 26 березня 1284 (48/49 років)		Король Кіпру (Гуго III) Правнук Ізабелли I та її третього чоловіка Генріха I Син Генріха Антіохського та його дружини Ізабелли Лузіньян. У 1268 році, після загибелі Конрадіна Гогенштауфена, Гуго III висунув свої претензії на корону Єрусалиму. Здолавши опір частини знаті, він досяг свого — 24 вересня 1269 року коронувався в Тірі. З цього моменту значна частина його діяльності була спрямована на збереження залишків Єрусалимського королівства. Втім, він тут зіткнувся з низкою труднощів: кіпрська знать не бажала воювати у Палестині, продовжувалися конфлікти між тамплієрами та госпітальєрами, а також між генуезцями та венеційцями. Усім цим вміло користався султан Бейбарс. Втім, у 1271 році Гуго отримав англійську допомогу в особі принца Едуарда, який прибув зі значним військом. Проте всі спроби Гуго III розширити свої володіння у Палестині виявилися марними. У 1271—1272 роках король активно захищав Акру від єгипетських військ, які зрештою відступили. Тоді тамплієри та частина знаті висунули як претендента на трон Марію Антиохійську. У цьому протистоянні Гуго III зазнав невдачі й зрештою повернувся до Кіпру. У 1277 році прибуло військо на чолі з графом Рожером Сан-Северіно, який мав намір захопити Єрусалимське королівство для Карла I, короля Сицилії. Ця колотнеча тривала до 1282 року, коли у Карла I розпочалася війна з королівством Арагон. Тому Рожер де Сан-Северін повинен був повернутися додому. Скориставшись цим, Гуго III зміг відвоювати майже всі землі свого королівства, крім Акри. Помер 26 березня 1284 року у місті Тір.
16	Іоанн II	26 березня 1284 — 20 травня 1285 (1 рік)	бл. 1267 — 20 травня 1285 (бл. 18 років)		Король Кіпру (Іоанн I) Син Гуго та його дружини Ізабелли Ібелін. Про його життя збереглось мало відомостей. Ймовірно був хворобливою людиною. У спадок отримав численні внутрішні (між генуезцями та венеційцями, тамплієрами та госпітальєрами) та зовнішній (з Карлом I Анжуйським та мамлюцьким Єгиптом) конфлікти. За станом здоров'я та своєю вдачею він не міг їх здолати. Іоанн I помер 20 травня 1285 року у Нікосії. Одруженим не був, дітей не мав.
17	Генріх II	20 травня 1285 — 28 травня 1291 (6 років)	1270/1 — 31 серпня 1324 (бл. 54 роки)		Король Кіпру (Генріх II) Син Гуго та його дружини Ізабелли Ібелін, брат Іоанна II Про молоді роки мало відомостей. Став королем у 1285 році після смерті свого брата Іоанна I. Спочатку зовнішня ситуація сприяла новому королю — помер сильний ворог Карл I Анжуйський, на деякий час сили султанів Єгипту відволікли монгольські володарі Ірану. Цим вирішив скористатися Генріх II. Він уклав союз із тамплієрами, які допомогли захопити Акру (1286 рік), столицю Єрусалимського королівства. До того її утримувала залога сицилійців на чолі із Гуго Пелеріном. Після цього успіху усе Єрусалимське королівство підпорядкувалося Генріхові II. Втім почалися конфлікти з мамлюками Єгипту. Султан Калаун почав нову війну з метою захопити палестинські міста, що залишилися у європейців. 1287 року було захоплено Лаодікею, а у 1288 році — Триполі. 1289 року Генріху II вдалося укласти мир на 2 роки. Спроба продовжити мир з новим султаном — аль-Ашрафом Халілем — виявилася невдалою. 1291 року почалася нова війна із Єгиптом. Того ж року Генріх II втратив Тір, Бейрут, а зрештою й Акру, останнє місто хрестоносців на узбережжі. З цього моменту королівство Єрусалим припинило своє існування. Проте деякий час Генріх II мріяв повернути свої володіння. Для цього намагався укласти союз з Газан-ханом з монгольської династії Іль-ханів. Також були здійснені спроби влаштувати економічну блокаду Єгипту. Втім ці спроби виявилися невдалими.
У 1291 році почалася війна із Єгиптом. Того ж року Генріх II втратив Тір, Бейрут, а зрештою й Акру, останнє місто хрестоносців на узбережжі. Королівство Єрусалим припинило своє існування.

Джерела

• Жан Рішар. Латинсько-Єрусалимське королівство / СПб.: «Издательская группа Евразия», 2002. — 448 с. — ISBN 5-8071-0057-3

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Список королів Єрусалиму