Ср (електровоз)

С_С (Сурамський радянський рос. Сурамский советский)— перший електровоз постійного струму, побудований в СРСР.

СС
ССМ-14 в залізничному музеї Варшавського вокзалу в Санкт-Петербурзі
Основні дані
Роки будування	1932—1934
Країна будування	СРСР
Завод	Коломенський, «Динамо»
Разом побудовано	21
Країни експлуатації	СРСР
Ширина колії	1524 мм
Технічні дані
Рід струму і напруга у контактній мережі	постійний, 3 кВ
Конструкційна швидкість	65 км/год
Осьова формула	0-3О−0+0-3О−0
Довжина локомотива	16 480 мм
Робоча маса	132 т
Навантаження від рушійних осей на рейки	22 т
Система регулювання	Реостатно-контакторна
Годинна потужність ТЕД	6 × 340 кВт
Сила тяги годинного режиму	24 000 кгс
Швидкість годинного режиму	30,5 км/год
Тривала потужність ТЕД	6 × 300 кВт
Сила тяги тривалого режиму	20 500 кгс
Швидкість тривалого режиму	32 км/год

Історія

Іноземні зразки

Електровоз С^І

Першу партію електровозів для Сурамської перевальної ділянки було вирішено закупити за кордоном. Надалі ж планувалося освоїти їх виробництво в Радянському Союзі, використовуючи досвід зарубіжних фірм.

НКШС звернувся до низки зарубіжних компаній з метою розміщення замовлення на поставку локомотивів для Сурамського перевалу. Були отримані пропозиції від таких відомих фірм, як німецькі AEG і Сіменс-Шукерт, американські GE (General Electric) і Вестінгауз, італійська Техномазіо Броун Бовері, англійська Метрополітен Віккерс. За результатами вивчення наданих матеріалів було вирішено зупинитися на пропозиціях фірм GE і Техномазіо Броун Бовері. Обидві фірми вже мали досвід виробництва електровозів схожого типу — GE будувала електровози постійного струму напругою 3000 В для гірських доріг Бразилії, італійська ж фірма поставляла електровози для державних залізниць Італії, які використовували ту ж систему струму.

З фірмою GE уклали договір на поставку восьми електровозів, а також надання комплекту робочих креслень та іншої документації, необхідної для організації виробництва подібних електровозів в СРСР. 6 електровозів планувалося укомплектувати двигунами виробництва Московського машинобудівного заводу «Динамо».

Італійській фірмі замовили сім електровозів.

Сурамський Радянський

В 1929 році на заводах «Динамо» і Коломенському машинобудівному почалися роботи з підготовки виробництва відповідного електричного обладнання та механічної частини електровозів відповідно до документації на серію С, що надійшла від фірми GE. До 1 травня 1932 року завод «Динамо» випустив перші два тягові електродвигуни ДПЕ-340 (електровозні двигуни постійного струму потужністю годинного режиму 340 кВт заводу «Динамо»). У червні того ж року був випущений і перший комплект електровозної апаратури. А в серпні з Коломенського заводу надійшла механічна частина електровоза Сурамську типу.

У листопаді 1932 року електровоз С_р11-01 був відправлений для обкатки на електрифіковану ділянку Північних залізниць, а потім надійшов на Сурамський перевал Закавказької залізниці.

В 1933 році заводи виготовили ще 17 електровозів серії С_р, або, як їх тоді називали, С_С11. В 1934 році були виготовлені останні 3 електровози даної серії. Надалі почався випуск електровозів ВЛ19.

Електровози № 01-03 надійшли в депо Хашурі Закавказької залізниці, а № 04-21 — в депо Чусовська Пермської залізниці для обслуговування гірської ділянки Чусовська — Кізел . В 1933–1934 рр. Сурамську перевальну ділянку повністю перевели на електричну тягу.

З 1952 всі електровози Сурамську типу проходили модернізацію в умовах ремонтного заводу, де їм замінювали ТЕД на потужніші ДПЕ-400 і приводили електричні схеми у відповідність з радянськими електровозами типу ВЛ. Після модернізації їм присвоювалась буква «М».

Електровози серій С і С^М виключили з парку в 1973 році, серії С_Р^М — в 1968–1974 роках, серії С^І — в 1960–1965 роках і серії С^ІМ — в 1967 і 1979 рр.

Джерела

Раков В. А. Сурамские электровозы // Локомотивы отечественных железных дорог 1845 - 1955. — 2-е изд., перераб. и доп. — М. : Транспорт, 1995. — С. 394 - 402. — ISBN 5-277-00821-7.(рос.)