Станіславчик (Білоцерківський район)

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Станіславчик.

Станісла́вчик — село в Україні, у Білоцерківському районі Київської області, у складі Ставищенської селищної громади. Розташоване на обох берегах річки Красилівка (притока Гнилого Тікичу) за 18 км на південний схід від селища Ставище. Населення становить 748 осіб.

село Станіславчик
Країна	Україна
Область	Київська область
Район	Білоцерківський район
Тер. громада	Ставищенська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA32020170230074812
Основні дані
Засноване	1665
Перша згадка	1665 (360 років)[1]
Населення	748
Площа	3,715 км²
Густота населення	201,35 осіб/км²
Поштовий індекс	09442
Телефонний код	+380 4564
Географічні дані
Географічні координати	49°20′17″ пн. ш. 30°22′41″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	193 м
Місцева влада
Адреса ради	09442, Київська обл., Ставищенський р-н, с. Станіславчик, вул. Садова
Карта
Станіславчик
Станіславчик
Мапа
Станіславчик у Вікісховищі

Галерея

• 
  Вулиця Садова
• 
  Сільська рада і ФАП
• 
  Школа
• 
  Будинок культури
• 
  Ставок
• 
  Пам'ятник воїнам–односельцям

Історія

Станіславчик, давня назва — Братчикова Гребля, яку село отримало ймовірно тому, що тут був заснований на початку XVIII ст. хутір невідомим чоловіком на ім'я Братчик, що був почесним прихожанином Ставищенської церкви, і який збудував на річці Красючці (Красилівці) греблю. Іншу назву "присвоєно" якимось шляхтичем Станіславом з невідомим прізвищем, який поселився з часом біля Братчика. При збільшенні населення, обидва хутори об'єднались в одне поселення.

Ґрунт чорнозем вищого ґатунку. Ліси знищені.

На полях довкола села розкидано декілька давніх могил. Деякі з них з цікавості розкопали мимохідні війська, і за словами місцевих жителів, а не військових, в них було знайдено різну зброю турецької роботи і людські кістки.

Жителі села брали активну участь у Київській козаччині. Час від часу на території села знаходили козацьку зброю та речі. Російські карателі вчинили жорстоку розправу над селянами.

На 1864 рік в східній частині села (Братчикова Гребля) в основному жили селяни, а в західній (Станіславчик) — шляхта. Православних — 946, латинян — 61, польської шляхти — 200. В селі знаходились обширный владельческий фольварокъ, в якому постійно знаходився хліб різних сортів в скиртах до 40,000 коп. Винокурня збудована в 1818, а в 1842 році перебудована, з будівництвом кам'яних побудов.

Церква дерев'яна, в ім'я Різдва пресвятої Богородиці; збудована в 1770 році, силами прихожан і завдяки додатковим коштам шляхтянки Катерини Жураковської, для внутрішнього оздоблення. Благодійниця була похована при вході в церкву, на місці, позначеному кам'яним хрестом. Згодом церква розпоширена і оправлена 1841—1851 року, при священику Павлу Левицькому, поступившому в монастир. За штатом вона знаходиться в 6-му класі; землі має вказану пропорцію^[2].

З 1917 — у складі УНР. Після окупації села російськими комуністами, останні організували 1932 року Голодомор. Жертвами стали переважно старі та діти.

На 1971 рік населення становить 1517 чоловік. У Станіславчику містився колгосп ім. Калініна, земельні угіддя якого становили 2055 га, в тому числі орної землі — 1923 га. Основний напрям господарства — вирощування зернових культур і м'ясо-молочне тваринництво. Розвинуте рибне господарство (є два ставки площею 90 га). За трудові успіхи урядових нагород удостоєно 9 колгоспників. У селі були середня школа, бібліотека, клуб, пологовий будинок^[3].

Відомі люди

В селі народився живописець, графік і скульптор Марко Гейко (1956-2009).

Див. також

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Київська область)
• Історія села СТАНІСЛАВЧИК: відеосюжет до 95-річчя Ставищенського району (2018)
• Станіславчицька школа 1915 року побудови | проєкт Опанаса СЛАСТІОНА

Джерела та література

• 1. (укр.) Л. Похилевич, Сказания о населенных местностях Киевской губернии, — К., 1864. — С. 429—430.
• 2. (укр.) В. М. Кулаковський, Історія міст і сіл УРСР. Київська область. — Х., 1971. — С. 618.