Чорнозем

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Чорнозем (значення).

Чорно́зем^[1], чорно́земля^[2] — тип ґрунту, що розвивається в умовах суббореального слабоаридного клімату з добре вираженою сезонною контрастністю під степовою і луково-степовою рослинністю на пористих карбонатних породах — лесах і лесовидних суглинках. Чорноземи поширені переважно на платформних рівнинах, але зустрічаються також островами серед інших ґрунтів у міжгірських западинах, улоговинах і на слабоеродованих схилах гірських систем. Формування чорноземів зумовлено особливостями біологічного колообігу — великою кількістю хімічних елементів, які залучаються у щорічні процеси утворення і трансформації органічної речовини, надходженням основної маси органічних решток всередину ґрунту, активною участю в розкладанні рослинних решток бактерій, актиноміцетів, безхребетних^[3].

Чорнозем
Чорноземи типові Чорноземи типові
Назва ґрунту у системі WRB
Реферативна ґрунтова група	Chernozems
Індивідуальна назва одиниці ґрунту	Chernozems Chernic
WRB код	CHch
Узагальнений опис
Будова профілю	H—Hk—Hpk—HPk—Phk—Pk
Умови ґрунтоутворення	Області континентального клімату, рівнини з трав'янистою рослинністю
Географія	Переважно середні широти степів Євразії і Північної Америки

Глобальний розподіл чорнозему

Етимологія

Чорнозем отримав назву через свій колір. Ґрунтознавці В.В. Докучаєв і М.М. Сибірцев, коли створювали номенклатуру ґрунтів, використали народні назви, які виходять із характерних особливостей ґрунту. ^[4]

Історія вивчення

• 18 століття —
  • Йохан Готтшальк Валлеріус (вивчення розкладання рослин, 1761)^[5] ;
  • Михайло Ломоносов: (розкладання рослин і тварин, 1763); ^[6]
• 19 століття —
  • Чарльз Лайєлл (лес,1835);
  • Сер Родерік Мерчісон (вивітрювання з юрських морських сланців, 1840);
  • Н. Д. Борисяк ( праця «Про чорнозем», створено класифікацію материнських порід чорноземів, 1851)^[7];
  • Фрідріх Альберт Фаллоу (вперше використовував термін педологія, 1962);
  • Франц Йозеф Рупрехт (розкладення степових трав,1866);
  • Леваковський І.Ф. (стаття «Матеріали з вивчення чорноземів», 1871),
  • В.В. Докучаєв ( праця «Картографія руських ґрунтів», створено класифікацію, 1879);
  • Перші статті про чорнозем, перекладені з російської мови англійською (1879);
  • В.В. Докучаєв («Руський чорнозем» з повним дослідженням цього ґрунту європейської чорноземної смуги , переважно української частини,1883);
  • М.М. Сибірцев (бонітування ґрунтів, 1889)^[8]
• 20 століття
  • перша національна карта ґрунтів Сполучених Штатів (1912);^[9]
  • Виноградський С.М. (книга «Мікробіологія ґрунтів, проблеми і методи», 1949). ^[10]

Поширення

Найбільші площі чорноземів зосереджені в степових і лісостепових районах Центральної та Східної Європи (Угорщина, Чехія, Польща, Україна, Білорусь, Росія). Україна має одні з найбагатших чорноземних територій у світі — близько 40—60 % її площі (за різними оцінками) вкрито цими ґрунтами. У Північній Америці чорноземи поширені в регіоні Великих рівнин США, у Південній Америці — в Аргентині та Уругваї, в Азії  — переважно в степах Казахстану, Сибіру, а також в окремих районах Монголії та Китаю.

Характеристика

Горизонти

Для чорноземів характерна наявність двох основних генетичних горизонтів:

1. Гумусового прогресивно-акумулятивного, що характеризується великою потужністю, високим вмістом гумусу при його поступовому зменшенні з глибиною, зернистою структурою.
2. Карбонатно-акумулятивного.

Родючість

Родючість чорнозему висока і може бути ще збільшена за відповідних аґротехнічних заходів.

За вмістом гумусу у гумусо-акумулятивному горизонті «Н» чорноземи поділяють на:

• середньогумусні > 9 %
• малогумусні 3—6 %
• слабогумусні < 3 %

Потужність

Види чорноземів за Польовим визначником грунтів 1981 року^[11] виділяються за грубизною гумусованої частини профілю (Н+Hp+Phk):

• надпотужні > 120 cм
• потужні 85—120 см
• середньопотужні 65—85 см
• малопотужні 45—65 см
• неповнозрозвинуті < 25 см

За ДСТУ 7300:2013 виділяють такі види ґрунтів за потужністю профілю:

• надглибокі > 145 cм
• підвищено глибокі 125—145 cм
• глибокі 105—125 см
• помірно глибокі 85—105 см
• середньоглибокі 65—85 см
• неглибокі 45—65 см
• короткі 25—45 см
• мілкі < 25 см

Структура

Чорноземи зазвичай мають зернисту структуру і завдяки цьому добре вбирають воду. Це створює сприятливі умови для живлення рослин і мікробіологічної діяльності.

Генеза

У розвитку чорноземів виділяють декілька стадій: до антропогенна, номадна (скотарська) з нерегулярним землеробством, екстенсивного землеробства і агротехнологічна (інтенсивна)^[12].

Деградація

Істотно впливає на деградацію чорноземів екстенсивне, нераціональне землеробство, порушення сівозмін, зменшення площ багаторічних трав, недостатнє внесення органічних добрив^[12].

Чорноземи України

Чорнозем типовий глибокий середньогумусний середньосуглинковий пилувато-піщаний на лесі, Зіньківський район, Полтавська область, Україна

Чорноземи займають в Україні близько 60 % території (у світі близько 25 %), майже всю лісостепову (за винятком західних частин) і степову зони. В Україні поширені чорноземи п'яти підтипів, залежно від умов клімату, особливостей ґрунтотворних порід, рослинності. У лісостеповій зоні переважає підтип типових чорноземів, що мають 6 — 9 % гумусу, найбільшу потужність (до 1,5 м) і найбільшу родючість. Підтип чорноземів звичайних поширений у північній частині степу України; вони мають середні значення потужності (60 — 75 см) та вмісту гумусу (4 — 6 %). Найменший відсоток гумусу (3 — 4 %) характерний для чорноземів південних.

Чорноземні ґрунти при правильному використанні дають найбільший врожай багатьох сільськогосподарських культур. Врожайність культур висока за достатньої вологості.

Про їхню родючість колись казали: «Земля така добра, що посадиш оглоблю, то виросте тарантас»^[13].

Чорноземи під цілиною

В Україні чорноземи збереглися в цілинному стані тільки в заповідниках «Михайлівська цілина» у Сумській області, «Хомутівський степ» у Донецькій, «Стрілецький степ» у Луганській і «Кам'яні могили» у Запорізькій областях^[12].

Див. також

• Ґрунт
• Ґрунти Європи
• Ґрунти України
• Земельні ресурси