Стара Рафалівка

Стара Рафа́лівка — село в Україні, у Вараській громаді Вараського району Рівненської області. Населення становить 435 осіб.

село Стара Рафалівка
Герб Старої Рафалівки Прапор Старої Рафалівки
Країна	Україна
Область	Рівненська область
Район	Вараський район
Тер. громада	Вараська міська громада
Код КАТОТТГ	UA56020030160085706
Основні дані
Засноване	1647
Населення	1189
Площа	18,707 км²
Густота населення	23,25 осіб/км²
Поштовий індекс	34354
Телефонний код	+380 3634
Географічні дані
Географічні координати	51°22′09″ пн. ш. 25°51′33″ сх. д.H G O
Середня висота над рівнем моря	165 м
Водойми	річка Стир
Місцева влада
Адреса ради	34354, Рівненська обл., Володимирецький р-н, с. Стара Рафалівка, вул. Центральна, 25
Карта
Стара Рафалівка
Стара Рафалівка
Мапа
Стара Рафалівка у Вікісховищі

Географія

Селом протікає річка Стир.

Історія

Роком заснування Старої Рафалівки (на той час — Рафалівки) вважається 1647 рік. У 1663—1665 роках Рафалівкою володів гетьман Правобережної України Павло Тетеря, який домігся для Рафалівки привілею на магдебурзьке право та про­ведення щорічних чотирьох ярмарків і торгу. Це сприяло економічному росту містечка.

У 1783 році на кошти пана Рафаїла Романовського в місті було збудовано мурований римо-католицький костел.

До польських національно-визвольних рухів це було приватновласницьке містечко Нарциза Олізара, але в 1831 році спалахнув польський заколот, у якому він брав участь, за що усі маєтки графа, в тому числі і містечко Рафалівка, були конфісковані і перейшли у власність Російської імперії. Поляки були виселені зі своїх земель, а костел переданий у користування православним жителям Рафалівки. Нині він є Свято-Миколаївською церквою.

Наприкінці ХІХ ст. в Рафалівці проживало менше 1000 жителів, було декілька єврейських молитовних будинків, церква та парафіяльна каплиця Володимирецького костелу (знищений у 1966 році).

Після побудови залізниці у 1902 році та утворення населеного пункту довкола роз'їзду Полиці розвиток містечка припинився. За довоєнних польських часів центр гміни був перенесений з Рафалівки у іншу Рафалівку, через що у 1946 році для відмінності від селища Рафалівка, котре виникло навколо залізничної станції, містечко отримало нову назву — Стара Рафалівка.

29 серпня 1942 року поблизу села на Баховій горі розстріляли майже усіх євреїв (близько 3 тисяч чоловік). Третині з них в день розстрілу вдалося втекти в ліси, в наступні дні німецька поліція добивала людей по лісах.

Рафалівка була дотла спалена Червоними партизанами 13 жовтня 1943 року.

Репресії партизан проти населення почалися ще 1942-го року, тобто до розгортання УПА. Загін радянських партизан базувавсь поблизу сіл Галузія та Серхів Маневицького району і часто навідувались до Старої Рафалівки. Партизани називали себе партизанами «дяди Пети (рос.)» — полковника Антона Бринського, або ж «петрівцями».

За свідченням жительки м. Луцька Сидорчук Раїси Григорівни, яка народилася в 1924 р. у Старій Рафалівці: «залишилось від містечка село на декілька хат. Петрівці знали, у якій хаті чим можна поживитись, а також і те, що основні сили УПА на той час його залишили, і тому можна було показати свій „героїзм“. Такими вони мені й запам'ятались, ті „петрівці“: на конях, п'яні, завжди готові безжалісно вбивати „врагов и предателей народа“ і грабувати „во имя победы над фашизмом“».

Підсумок терору радянських партизан: спалене велике село, вбито 60 людей (за іншими свідченнями 73 особи), з яких лише восьмеро члени ОУН.

Полковнику Антону Бринському, після знищення його головорізами Старої Рафалівки, 4 лютого 1944 року присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням медалі «Золота Зірка» (№ 3349).

Почесний громадянин Луцька (ухвала Луцької міської ради від 7 жовтня 1971 року, № 411) ^[1]. Позбавлений цього звання 29 серпня 2018 року^[2].

Населення

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 435 осіб^[3].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[4]:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	428	98.39%
російська	7	1.61%
Усього	435	100%

Історія бібліотеки села Стара Рафалівка

З давнини мешканці села розвивали і доповнювали свої культурні надбання. Але найвагоміші були серед них були книги. Перебуваючи під владою Польщі, згадують старожили, у селі нараховувалось три хати — читальні, де поряд із польськими книгами була й українська література. Українські книги найбільше користувалися популярністю, їх читали і перечитували, дуже старанно передавали один одному, часто ховаючи від польських властей. Особливо цікавилась молодь українською літературою.

У кінці 1930-х на початку 1940-х років, коли добру частину села займали євреї, у селі розмістилося 2 єврейські хати-читальні. Скільки книг нараховували — ніхто не пам'ятає.

У роки німецько-радянської війни у селі продовжували діяти хати –читальні, які розміщувались у приватних будиночках. Там збиралась молодь і вголос читались твори Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка та інші твори. Одну із хат-читалень очолювали сестри Ольга та Валентина Богомаз, які потім через те, що доносили рядки із творів українських письменників і поетів людям, були по-звірячому вбиті.

Жителі пам'ятають, що у 1946 році в Старій Рафалівці була організована бібліотека, яка налічувала понад 500 примірників книг та журналів. Бібліотекарем був Кальковець Микола Степанович, який проживав в селі. Бібліотека знаходилась у житловому будинку бібліотекаря.

В 1950-х роках бібліотеку було перенесено в інший будинок, до Канадюка Михайла. Бібліотекарем в той час працював Федінчик Опанас Корнійович а фонд бібліотеки нараховував 2000 примірників книг та журналів. Попрацювавши декілька років в бібліотеці, він передає книжковий фонд Кедич Валентині Анатоліївні.

В 1960-х роках бібліотека була перенесена в окреме приміщення. Після закінчення Київського інституту культури в 1962 році прийняла бібліотеку Ткач Олена Юхимівна. Бібліотека нараховувала 5000 тисяч примірників книг. У 1964 році бібліотеку було перенесено в інше приміщення, стару єврейську хату, яка збереглась і досі.

У цьому приміщенні пропрацювала Олена Юхимівна 30 років. Старенька хата перетворилась в чудові книгозбірню, яка вміщала у себе до 15000 тисяч примірників. Скільки читачів перейшло, скільки книг перечитано, скільки виставок і читацьких конференцій проведено! Олена Юхимівна була дуже дисциплінованим бібліотекарем, часто проводила заходи, не один раз бібліотекар із новинками навідувалась у трудові колективи та до дітей. Читачів в бібліотеці було багато — діти ніколи не обминали бібліотеку. В 1992 році бібліотеку передано спеціалісту Карпач Ганні Кирилівні, яка працює по даний час в бібліотеці.

У 1994 році бібліотеку перенесено у нове просторе приміщення — приміщення колишнього побутового комбінату, із 5-ти кімнат. Світлі кімнати, читацький зал приваблює читачів, книжковий фонд бібліотеки постійно поповнюється і на даний час бібліотека налічує понад 15000 примірників книг та журналів. З 2002 року сільську бібліотеку об'єднано зі шкільною бібліотекою і утворено публічно — шкільну бібліотеку.

У 2007 році в бібліотеку придбано комп'ютер, на якому працюють читачі, друкують реферати. У бібліотеці працює система ІРБІС на допомогу навчальному процесу.

За підтримки Володимирецької районної ради, районної державної адміністрації, відділу культури і туризму райдержадміністрації у 2008 році в бібліотеці створено медіа-центр: придбано 2 комп'ютери, які підключені до мережі Інтернет, LSD-телевізор, цифровий фотоапарат, DVD-проравач, Web-камеру, копіювально –розмножувальну техніку. Для збереження історичної спадщини нашого села та привернути увагу до бібліотеки, як до центру історичного, духовного життя нашої громади в 2012 році в приміщенні бібліотеки створена музейна експозиція «Збереження історичних пам'яток народу».

Відомі люди

• Смородський Петро Володимирович - Полковник Армії УНР.
• Вихрик Олексій Іванович — воював на 2-му Прибалтійському фронті в 179-у та в 1152-у стрілецькому полку, рядовий. Нагороджений медалями «За Перемогу над Німеччиною», «Медаль Жукова», «Ветеран праці», орденами «За мужність», Вітчизняної війни ІІ ступеню.