Стефанов Олег Дмитрович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Стефанов.

Оле́г Дми́трович Стефа́нов (театральний псевдонім — Олег Стефан; нар. 28 лютого 1965, Кілія, Одеська область) — український актор, педагог, Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2006), Заслужений артист України (2019).

Олег Стефан
Ім'я при народженні	Олег Дмитрович Стефанов
Народився	28 лютого 1965(1965-02-28) (60 років) Кілія, Одеська область, Українська РСР
Громадянство	Україна
Діяльність	актор
Alma mater	Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського
Заклад	ЛНУ ім. І. Франка
Роки активності	1987 — тепер. час
Нагороди	Заслужений артист України Ювілейна медаль «20 років незалежності України»

Життєпис

Закінчив Харківський державний інститут мистецтв імені Івана Котляревського у 1989 році (курс Олександра Біляцького).

У 1987—1990 та 1991—1996 працював у Харківському академічному драматичному театрі імені Тараса Шевченка.

У 1995—1996 роках викладав у Харківському інституті мистецтв імені Івана Котляревського. Виставу «Мина Мазайло», дипломну роботу в інституті, побачив Володимир Кучинський, та запросив долучитися до щойно організованої Театр-студії, який в подальшому став Львівським академічним театром ім. Леся Курбаса^[1]. У період 1990—1991 та з 1996-2019 — Олег Стефан є актором цього театру. У 1998—1999 роках викладає у студії при театрі ім. Леся Курбаса.

У липні 1991 року в рамках проекту «Слов'янський пілігрим» проходив стажування у Workcenter of Jerzy Grotowski (Понтедера, Італія).

У 2005—2009 роках — доцент кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету імені Івана Франка. З 2012 по 2017 роки — художній керівник курсу акторської майстерності на факультеті культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка.

З сезону 2019/2020 — актор Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.^[2]

Багаторазовий учасник міжнародних театральних фестивалів в Україні, Італії, Молдові, Македонії, Румунії, Польщі, Німеччині, Єгипті.

Доробок

Ролі у театрі

Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка

• 1988 — «Зірки на ранковому небі» Олександра Галина — Олександр
• 1989 — «Мина Мазайло» за п'єсою Миколи Куліша — Мокій, Тьотя Мотя
• 1992 — «За двома зайцями» за п'єсою Михайла Старицького — Голохвастов
• 1993 — «Гроші» Івана Карпенка-Карого — Бонавентура
• 1995 — «Сни Крістіана» за Гансом Крістіаном Андерсеном — Мефісто, Пан Блаке
• 1996 — «Три сестри» за п'єсою Антона Чехова — Миколай Львович Тузенбах
• 1996 — «Пригвожденні» Володимира Винниченка — Родіон

Львівський академічний театр імені Леся Курбаса

• Хуса, Юда («Апокрифи» за Лесею Українкою, 1996 р., реж. Володимир Кучинський);
• Трофимов («Садок вишневий» за А. Чеховим, 1996 р., реж. Володимир Кучинський);
• Марко («Марко Проклятий, або Східна легенда» за поезіями В. Стуса, 2001 р., реж. Володимир Кучинський);
• Сократ («Хвала Еросу» за Платоном, 2002 р., реж. Володимир Кучинський);
• Дон Жуан («Дон Жуан» за Лесею Українкою 2002, р., реж. Володимир Кучинський);
• Владімір («Чекаючи на Годо» за Семюелем Беккетом, 2006 р., реж. Олексій Кравчук).
• Дядько Лев («Лісова пісня» за Лесею Українкою, 2011 р., реж. Андрій Приходько)
• Сер Тобі «…П'єса Шекспіра „12 ніч“ зіграна акторами далекої від Англії країни, що і не знали ніколи слів Шекспіра…» за КЛІМом, 2014 р., реж. Євген Худзик).
• Стальський «Перехресні стежки» за Іваном Франком, 2018 р., реж. Іван Уривський).

Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької

• 1999, 14 грудня — «Загадкові варіації» за однойменною п'єсою Еріка Еммануеля Шмітта; реж. Вадим Сікорський — Ерік Ларсен^[3]
• 2024, 19 травня — «Буря» за однойменною п'єсою Вільяма Шекспіра; реж. Оксана Дмітрієва — Просперо^[4]

Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра

• 2019, 14 жовтня — «Альбатроси» за п'єсою «З життя корисних копалин» Фредеріка Строппеля; реж. Стас Жирков — Мелвін / Самуїл
• 2019, 14 грудня — «Сімейний альбом / Album di Famiglia» М. Спіацці; реж. Маттео Сп'яцці (Італія) — Бабуся
• 2021, 25 вересня — «Батько» за однойменною п'єсою^[en] Флоріана Зеллера^[en]; реж. Стас Жирков^[5][6]
• 2021, 11 листопада — «Одіссею, повертайся додому» Павла Ар'є за мотивами історії про Одіссея; реж. Євген Корняг (Білорусь)^[7]
• 2023, 6 травня — «Намалюй мені літак» Еріка-Емманюеля Шмітта; реж. Михайло Урицький — Вернер фон Бреслау^[8]
• 2025, 15 березня — «Король Лір» за п'єсою Вільяма Шекспіра; реж. Дмитро Захоженко^[9][10]

Грав також в інших театрах

• 2015, 20 лютого — «Баба» за п'єсою «На початку і наприкінці часів» Павла Ар'є; реж. Олексій Кравчук — Баба Пріся (Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки)
• 2020, 24 вересня — «Мудак» Андрія Бондаренка; реж. Тетяна Губрій (Київський академічний театр «Золоті ворота»)^[11][12]

Фільмографія

• 2013 — «Такі красиві люди» — Кирило
• 2017 — «Червоний» — Ворон, бойовик УПА
• 2019 — «Гуцулка Ксеня» — Іван Синиця, власник і директор готелю «Оселя Говерла»
• 2019 — «Захар Беркут» — Левко
• 2023 — «Мирний-21» — Сергій
• 2024 — «Моя війна і я»

Нагороди

• Лауреат міжнародної премії України імені Йосипа Гірняка (2001).
• Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка як актор у виставах за творами Платона, Г. Сковороди, В. Стуса у Львівському театрі ім. Леся Курбаса (2006)
• Ювілейна медаль «20 років незалежності України» (2011)
• Заслужений артист України (26 березня 2019) — за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури і театрального мистецтва, значні творчі здобутки та високу професійну майстерність^[13]