Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Синто

З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Remove ads

Синто́ або синтої́зм (яп. 【神道】, しんとう, [ɕintoː], сінтō, «шлях божеств»; англ. Shintō) — політеїстична язичницька релігія японців. В основі лежать анімістичні, фетишистичні, тотемістичні вірування. На відміну від світових релігій не має засновника та єдиного святого письма. Сформувалася у релігійну систему під впливом буддизму, даосизму і конфуціанства. Виконувала роль державної релігії Японії у 1870—1945 роках. Представлена декількома школами і течіями. Об'єктами поклоніння є небесні й земні божества (камі) — небожителі, духи і явища природи, герої старовини, померлі родичі, тварини, предмети побуту тощо. Основні місця вшанування божеств — святилища (дзиндзя або ясіро); найбільші з них — Ісе, Ідзумо, Іцукусіма, Нікко. Традиційні форми вшанування божеств — молебні та свята (мацурі). Немає символу віри і догматів; розглядає людську природу як добру. Головним принципом цього вчення є жити зараз, бути «чистим, світлим, правильним і відвертим» (浄明正直), а не готувати себе до загробного світу. Серед базових кодифікованих книг — історичні хроніки й збірки міфів «Кодзікі», «Ніхон Сьокі», «Коґо дзюї» та інші, які містять основні положення, опис церемоній та тексти молитов. Також — Шлях богів (від　яп. かみのみち, камі-но-міті).

Більше інформації Синто, Боги Синто ...
Remove ads

Короткі відомості

На відміну від світових релігій, Синто не має усталеного «священного письма». Натомість існує цілий ряд кодифікованих книг, так звані «Божественні правила» (神典), до якого входять «Кодзікі», «Ніхон сьокі», «Коґо дзюї» та інші, які містять основні положення, опис церемоній та тексти молитов цієї релігії.

Об'єктом поклоніння в Синто є боги-духи камі (神), що заселяють увесь всесвіт. Вони умовно поділяються на небесних і земних. Важливою складовою релігії є вшанування померлих родичів та проведення свят (мацурі). Головним принципом, яким керуються віруючі, є жити «чисто, радісно, правильно і відверто» (浄明正直).

Синто не має моралістичних концепцій подібно іншим філософсько-релігійним системам. Це гедоністична релігія, яка розглядає людську природу як апріорно добру. Головним кредом цього вчення є жити зараз, а не готувати себе до загробного життя.

Remove ads

Історія

Узагальнити
Перспектива

Рання історія

Довкола походження Синто вирують наукові дебати й політичні пристрасті. Більшість японських вчених, які захищають самобутність своєї нації та релігії, твердять що початки Синто вже можна знайти у неолітному періоді Дзьомон. Їм заперечують насамперед релігієзнавці Заходу з США, які наполягають на тому, що Синто склалося у період Яйой з появою на Японських островах рисівництва та великої кількості північно-азійських мігрантів. Ряд науковців взагалі вважають, що Синто не існувала як релігійна система принаймні до 18-19 століття, а тому варто говорити не про початки Синто, а про існування у доісторичні часи набору вірувань з елементами вшановування богів-духів камі.

На світанку історії мешканці різних регіонів Японії вклонялися різноманітним божествам. З появою і домінуванням держави Ямато у 3-5 століттях, з великої кількості божеств вивищуються боги-камі імператорської родини. Для упорядкування міфів та переказів, а також для створення ієрархії японських богів та доведення вищості богів пантеону Ямато, у 8 столітті були створені книги «Кодзікі» та «Ніхон Сьокі».

Ранні обряди проводилися перед лісами, горами або скелями. Боги-камі не були ще антропоморфними. Храмів або святилищ не існувало. Ситуація змінилася з приходом на Японські острови буддизму. Божества набули людських рис, а їх самих почали вшановувати у невеликих будівлях, які стали згодом святилищами-дзиндзя. Перші з них були зведені у Ідзумо (659) та Ісе (690).

Синто і Буддизм

З появою у 6 столітті на Японських островах ієрогліфічної писемності, буддизму а також інших релігійно-філософських концепцій з Китаю, розпочався тривалий процес перетравлювання імпортованих ідей та структуризація японських традиційних вірувань. Перші хроніки 8 століття відобразили систему японської міфології, у яку були закладені поняття ієрархії богів-камі Японського архіпелагу та ідея божественності імператорського роду країни.

Швидке поширення буддизму сприяло змішанню його філософських положень з практикою японського Синто. Утворилася так звана синкретична система сінбуцу сюґо (神仏習合). У цій системі японські стародавні боги-камі, не втрачаючи своєї божественної природи, ставали бодгісаттвами або буддами й оборонцями буддистського Закону. Так зокрема, богиня сонця Аматерасу-Омікамі, до роду якої належали японські імператори, проголошувалась бодхісатвою Дайнічі-Ньорай (Великий будда сонця), центральною маніфестацією Будди.

Мирне співіснування Синто і буддизму тривало до середини періоду Едо. У 18 столітті японські вчені державницької філософської течії «кокуґаку» почали займатися пошуками «японськості» Синто, відкидаючи культурні нашарування попередніх епох. Зокрема Мотоорі Норінаґа (1730—1801) намагався відтворити первісний образ японської релігії, «відчищаючи» її від іноземних концепцій та постулатів. Ця загальна тенденція японської інтелектуальної еліти до поділу Синто і буддизму (神仏分離) набула втілення після реставрації Мейдзі (1868).

Синто як державна релігія

З настанням періоду Мейдзі, Синто було відділене від буддизму та проголошене державною релігією. Імператор ставав головним первосвященником, довкола якого гуртувалися вірні — вся японська нація. Синтоїстські святилища були зведені у новоосвоєних землях Хоккайдо та завойованих територіях Тайваню і Кореї.

З 1871 року японський уряд поділив усі дзиндзя країни на 12 ступенів, які починалась святилищем імператорського роду в Ісе і закінчувались малими «капличками» у містах і селах. Держава організувала у навчальних закладах курси з основ Синто. Священники були прирівняні до державних службовців. Вперше були сформульовані синтоїстські догмати. Реформування Синто сприяло росту японського націоналізму, який поєднав західну ідеологію побудови нації зі східним містицизмом.

У 1945 році, з поразкою Японії у другій світовій війні та проголошенням принципу розмежування світської і духовної влади, Синто як державна релігія перестала існувати.

Післявоєнне Синто

Хоча після війни Синто перестало бути основною релігією держави, а її голова, імператор Хірохіто проголосив, що він не є «богом», більшість японців залишились відданими цьому віровченню. Багато синтоїстів повернулись до споконвічного синкретизму з буддизмом. Опитування, які були проведені у 1970-х роках, засвідчили, що дві третини японців є водночас і буддистами, і синтоїстами.

Сучасні святилища-дзиндзя намагаються допомагати простим людям, обіцяючи їм «налагодження зв'язків» із місцевими богами-камі та пращурами. Більшість мешканців Японії відвідують святилища на Новий рік та свята мацурі. Синто продовжує відігравати важливу роль у житті японців.

Remove ads

Типологізація Синто

Узагальнити
Перспектива

Дослідники поділяють Синто на декілька типів для полегшеного розуміння цієї релігійно-філософської системи.

  • Синто святилищ — найстаріший і найпоширеніший тип синтоїзму у стародавній і сучасній Японії, який акцентує увагу на вшановуванні богів-камі конкретних місцевостей у конкретних місцях для поклоніння (святилищах дзиндзя).
  • Синто сектантське — різновид синтоїзму, який об'єднує близько тринадцяти релігійних громад, що утворилися у 19 столітті. Ритуали цих громад проводяться не у традиційних святилищах, а залах, на зразок протестантських церков. Синто даного типу включає секти поклонників гір, секти зцілювачів, конфуціанські секти та секти «Рідного синто» або «Відродження віри». Також, до цього типу синтоїзму часто відносять такі віровчення як Конко-кьо, Тенрі-кьо та Куродзумі-кьо, хоча їх представники дистанціюють себе від Синто.
  • Синто народне — тип синтоїзму, який складається з чисельних, але фрагментарних і не систематизованих вірувань у богів-камі, духів, привидів і чудовиськ. Релігійна практика зводиться до ворожби, зцілювань, шаманських обрядів. Більшість з них — це, переважно, запозичення з китайського даосизму та буддизму, однак є суто японські традиційні техніки.

Вчення і релігійні практики

Сінто за межами Японії

Узагальнити
Перспектива
Thumb
Храм Карафуто на території Сахалінської області

Кінець XIX — початок XX століть були відзначені експансією Японської імперії, що призвело і до поширення синтоїзму на колонізованих територіях.[1] Всього з 1868 по 1945 рік на територіях під контролем Японії було побудовано 1640 святилищ.[1] [2] Крім того, починаючи з 1885 року на Гаваї стали переселятися японці, більша частина з яких покинула Японію з економічних причин; з 1908 року розпочалася також еміграція до Бразилії, де японці працювали на кавових плантаціях. Емігранти зводили храми для збереження своєї культури та поклоніння традиційним божествам.[3] [4]

Першим синтоїстським храмом на Гаваях став Хіло-даїдзингу[ja], побудований в 1898.[5] Відомо, що незадовго до нападу на Перл-Харбор 7 грудня 1941 японські синтоїсти на Гаваях проводили церемонії на честь колишнього головнокомандувача японським флотом Того Хейхатиро. Один із храмів, збудованих на початку XX століття, підпорядковувався як японським органам, відповідальним за храмову систему, так і американській владі, оскільки був зареєстрований на території держави як некомерційна організація. Американські синтоїсти зазнали культурного впливу місцевого середовища. Так, до місцевого пантеону потрапили духи Джорджа Вашингтона та гавайського короля Камеамеа I. Після нападу на Перл-Харбор американський уряд закрив храм, побоюючись зростання антиамериканських настроїв серед японців, проте після капітуляції Японії у вересні 1945 року святиня продовжила свою роботу. Нечисленні храми на західному узбережжі США не були відновлені після війни.[6][7]

Thumb
Вхід у храм Цубакі, що у штаті Вашингтон, США

На території Бразилії до початку Другої світової війни було побудовано два синтоїстські храми, обидва в штаті Сан-Паулу. Перший зведений у 1920 році Уецукой Сюхеєм у місті Промісан. Другий храм був побудований емігрантами з поселення в муніципалітеті Бастус 18 років по тому. Більшість емігрантів проводили ритуали поклоніння богам у родинному колі й рідше — спільно з сусідами.[8] 11 великих святинь і донині перебувають у Бразилії.[9]

На підконтрольних Японії територіях (Китай, Корея, острови Тихого океана, Сінгапур, Тайвань, Маньчжурія и Сахалін) храмы возводили как японские переселенцы, так и колониальные власти. храми зводили як японські переселенці, так і колоніальні влади. Більшість святилищ зводили переселенці, але багато з них пізніше отримали державне визнання і фінансування. Спочатку дзіндзя будували японські громади для свого користування, часто використовуючи ритуальні предмети зі своїх старих святилищ[2]. У 1900 році японська влада збудувала перше велике святилище в колоніях, ним стало Тайвань-дзінгу[en] на Тайвані. За ним послідували інші великі святилища, такі як Тьосен дзінгу в Кореї та храм Карафуто на Сахаліні. Ці святилища зводилися за указом губернатора і без консультації з синтоїстським духовенством, їх політику визначали військові[4]. Храми відображали концепцію державного синто не вважалися релігійними установами. Місцевих жителів насильно змушували відвідувати храми, особливо з 1937 року, коли була прийнята політика їх асиміляції. Місцевих жителів примушували відвідувати їх на знак поваги до Японської імперії та імператора, часто такі візити мали явно принизливу форму.[ком. 1] Паралельно придушувалися місцеві релігії, їхні храми руйнували, а статуї викидали. Місцевих жителів закликали встановлювати в будинках камідани, а на Тайване 70 % семей приобрели амулеты из Ісе. Метою такої політики було придушення національної ідентичності колонізованих народів.[1] Синтоїзм як релігію в колоніях проповідували різні синтоїстські секти, особливо Тенрікьо[11]. Після закінчення Другої світової війни уряди звільнених країн знесли більшість японських святилищ.[9]

Першою спорудою, що з'явилася з того часу, став Великий храм Цубакі[en] у Сполучених Штатах Америки, відкриття якого відбулося в 1987 році в Стоктоні, штат Каліфорнія. У 1997 році він був переміщений в Гранит-Фоллс, Вашингтон. Він є філією храму Цубакі, розташованого у префектурі Міе в Японії. Головним священником і першим білим американцем на подібній посаді став Коїті Берріш. У 2023 році було оголошено про закриття святилища у зв'язку з відбуттям єдиного священника.[12][13] У канадському місті Вікторія в 1999 році був заснований другий за рахунком синтоїстський храм, в якому каннусі стала біла людина, теж американець.[14] 22 червня 2014 року в Серраваллі, Сан-Марино, був відкритий перший в Європі офіційний синтоїстський храм. На відкритті були присутні офіційні особи з Японії. Храм відкритий в пам'ять про загиблих від цунамі у 2011 році, викликаного землетрусом у Японії.[15]

Remove ads

«Кредо» Синто

Хоча у синтоїзмі немає абсолютних положень і догм віри, існує декілька головних правил, які скеровані на те, щоб синтоїст «жив просто і гармонійно у природі та суспільстві». Цими правилами є:

  • Шанування родини і традицій (Родина є місцем накопичення, створення і передання цих традицій. Головними святкуваннями для родини є народження і шлюб);
  • Любов до природи (Пошана до богів-камі виражається, насамперед, у дбайливому ставленні до природи, яка є місцем їх проживання. Будь-який природний об'єкт — чи то тварина, чи то дерево, чи то камінь — є еманаціями всесвітньої життєдайної енергії мусубі);
  • Дотримання чистоти (Чистоти тіла і духу є необхідними умовами існування і підтримання здорового і, відповідно, правильного способу життя синтоїста);
  • Проведення мацурі (Для розваги і вмиротворення богів-камі обов'язковим є влаштування свят хоча б раз на рік для одного божества).
Remove ads

Відображення у культурі

Узагальнити
Перспектива

Класичне мистецтво

Термін «сінто бідзюцу» («мистецтво синто») був, ймовірно, вперше використаний у виставковому каталозі Музей мистецтв Окура[ja] у 1941 році, а популяризував його Харукі Кагеяма, автор збірки есе про мистецтво синтоїзму «Сінто бідзюцу-но-кенкю», опублікованої в 1962 році[16]. А. Н. Мещеряков описывает термин «синто бидзюцу» как «расплывчатый». А. Н. Мещеряков описує термін «сінто бідзюцу» як «розпливчатий». Зазвичай ним визначають усі аспекти синтоїстської традиції, відображені в предметах мистецтва, але разом з цим існує термін японського мистецтва «сюго бідзюцу», який належить до предметів синтоїстської культури, натхненних буддійською культурою.[17] Стародавні японці не відчували потреби зображати безтілесних камі в антропоморфній формі. Незважаючи на стародавність японських скульптурних традицій, що включали в себе ще глиняні фігурки ханіва, перші однозначно синтоїстські скульптури з'явилися на початку IX століття в результаті двовікового впливу буддизму. Скульптури зазвичай невеликі й мають вигляд колінних аристократів або буддійських ченців (часто так зображували бога Хачімана). При їх створенні майстри намагалися проявити природну структуру дерева, а не зобразити індивідуальні риси. Іншим поширеним мотивом стали запозичені у школи Сінгон гнівні божества-захисники. Часто об'єктом зображення ставали посланці богів, олені та лисиці, а також сумоїсти (оскільки сумо вважалося підношенням богам). Картини на релігійні теми представлені в основному мандалами та портретами Сугавара-но Мітідзане, обожненого під ім'ям Тендзіна. На синтоїстських мандалах часто в деталях зображувалися відповідні дзіндзя. Більша частина синтоїстських предметів мистецтва не була призначена для показу, а зберігалася прихованою від очей в глибині святилища.[18][19][20][21][22] Окремо стоїть мистецтво синкретичного вчення сюгендо, яке його адепти прагнули зробити зрозумілим простим людям.[23]

Одним з основних джерел японського драматичного театру но є древні синтоїстські ритуали, в яких досі збереглося багато синтоїстських елементів. У Середньовіччі багато труп підтримували синтоїстські храми; актори виступали на мацурі. Джерела іншого жанру японського театру — кабуки — також беруть початок у синтоїзмі. Вважається, що засновницею напряму стала Ідзумо-но Окуні, служителька храму Ідзумо тайся. В 1603 році трупа, в якій вона грала, успішно виступила в храмі Кітано-Теммангу. Цей рік вважається датою зародження кабуки.[24] [25] Національний японський вид спорту сумо має синтоїстське коріння: спочатку перед тим, як перейти на ринг, поєдинки сумо проводилися на території святилищ. Перед початком бою борці проводять ритуали омивання рук і рота, як при вході в синтоїстські храми. Також вони енергійно тупотять ногами, відганяючи від рингу злих духів.[26]

Манга та аніме

Синтоїстські образи часто зустрічаються в продуктах сучасної масової культури, деякі з них стають широко відомими. Серед них роботи японських мангак, авторів японських коміксів манги: Хікару Накамури, Такенасі Ері, Рейко Окано та інших. Божества, храми та інші атрибути релігії з'являються в таких популярних аніме (японській анімації), як «Сейлор Мун» та Love Live!, які у свою чергу викликають у глядачів інтерес до зображених у них релігійних місць. Храми, які відвідуються великими групами шанувальників аніме, продають амулети омаморі, ема та іншу атрибутику з героями творів. Релігієзнавець Джоліон Томас вводить поняття «релігійної гри» для позначення подібних практик, що стирають межі між вірою та розвагою. Водночас релігійні установи публікують матеріали в доступній для молодої аудиторії формі, наприклад, «Асоціація синтоїстських храмів» випустила «Кодзики» у жанрі манги.[27] Відомі приклади художнього використання синтоїзму у політичному контексті. Так, у манзі Yasukuni Ron (яп. 靖國論) політичного активіста правого спрямування Йосинорі Кобаясі зображений храм Ясукуні, який, на думку автора, повинен продовжувати виконувати функції національного пам'ятника упокоєння душ солдатів, які загинули за імператора, як це було раніше.[28]

Одними з найвідоміших прикладів використання синтоїзму в сучасній японській анімації вважаються роботи всесвітньо відомого аніматора Хаяо Міядзакі, в картинах якого помітні елементи анімізму і традиційної релігії, проте сам аніматор не підтримує віднесення його мультфільмів до релігійних творів і не вважає, що вони якимось чином відображають сутність синтоїзму. Японознавець Айке Ротс зауважує, що аніме режисера сприяє розумінню синтоїзму та ставлення японців до природи. У повнометражному анімаційному фільмі «Принцеса Мононоке» 1997 року Міядзакі відображає вплив індустріалізації на навколишній світ через сюжет про камі, розгніваних тим, що їхні оселі — ліси — були зруйновані людиною. «Мій сусід Тоторо» став найпопулярнішим у світовій культурі відображенням японського розуміння природи, і, як зазначає Ротс, у сюжеті картини відображається термін сучасного синтоїстського дискурсу «тиндзю-но-мори»[en], що означає певне місце, в якому проживають камі, пов'язані з прилеглими поселеннями. Головний герой Тоторо ототожнюється дослідником з камі-захисником, який живе в синтоїстському храмі.[29]

Комп'ютерні ігри

Синтоїстські та буддійські ритуали та святилища відображені у безлічі японських відеоігор: Fatal Frame від Tecmo, Silent Hill та Harvest Moon. Атмосфера синтоїзму та японської міфології надихнула Сігеру Міямото на створення серії ігор The Legend of Zelda.[30] [31] Синтоїстська міфологія відображена в комп'ютерній грі Okami, випущеної у 2006 році японською компанією Clover Studio[en]. Твір відсилає до японської традиції, але, як зазначає журналіст IGN, багато аспектів синтоїзму були спрощені для того, щоб розповідь гри була зрозумілішою для західних гравців. Головним героєм гри є богиня Аматерасу, яка може взаємодіяти з навколишнім світом, малюючи на різних об'єктах магічні символи.[32]

Синтоїзм і японський фольклор відображені в серії комп'ютерних ігор Touhou Project, дія якої розгортається у вигаданій місцевості Генсоке, населеній йокаями. Одним із важливих аспектів у грі є синтоїстські святилища, які мають прообрази в реальному світі, що викликало інтерес у шанувальників Touhou Project.[33] Розробники Super Mario Bros. 3 і Star Fox Zero також були натхненні синтоїстською архітектурою.[34]

У західних комп'ютерних іграх синтоїзм зустрічався як частина ігрового світу в одній з версій покрокової стратегії Sid Meier's Civilization V, а також у додатку до гри — Gods & Kings.[35] У 2020 році американська компанія EA випустила доповнення Snowy Escape для комп'ютерної гри The Sims 4, в якому були додані атрибути японської культури. Розробникам довелося внести зміни, оскільки це викликало обурення у південнокорейських гравців. Зокрема, передбачалося, що в The Sims 4 буде додано одяг з візерунком, що нагадує прапор Висхідного Сонця, а ігрові персонажі зможуть поклонятися синтоїстським святилищам.[36]

Remove ads

Див. також

Боги

Богині

Примітки

Джерела і література

Посилання

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads