Сініґамі

Шініґамі (яп. 死神 (しにがみ), кириліз.: шініґамі, досл. «камі смерті») — це камі (боги або надприродні духи), які підштовхують людей до смерті або спонукають їх до бажання померти^[1]; смерть як окремий персонаж або група персонажів у фантастичних творах японського мистецтва, наприклад, в манзі, аніме або ракуґо. Ця стаття описує Шініґамі в японській релігії, класичній літературі, народних віруваннях та популярній культурі. Щодо Бога Сметрі в міфології та фольклорі за межами Японії, див. статтю «Смерть (персонаж)».

Soul Eater Шініґамі і Кід

Можливо, перша поява шініґамі в Японії була в постанові ракуґо, названій «шініґамі». Існує думка, що постанова базувалася на італійській опері «Crispino e la Comare», котра своєю чергою базувалася на «Der Gevatter Tod», німецькій казці записаній братами Грімм. В синтоїзмі та інших релігіях також визнавалося існування «Бога смерті».

Також, використання шініґамі для позначення психопомп та інших надприродних істот пов'язане зі смертю в японських аніме та манґа. Приклади використання шініґамі: «Бліч», «Зошит смерті», «Темний дворецький», «Soul Eater», «Full Moon wo Sagashite^[en]», «Initial D^[en]» та інші.

Релігія

Статуя Енма в храмі Наріайджі^[ja], Міядзу, Кіото

У буддизмі є демон, пов'язаний зі смертю, відомий як «Сіма» (демон смерті), який, як кажуть, спонукає людей до бажання померти і стає причиною імпульсивних самогубств, іноді описується як Сініґамі^[2]. Крім того, в буддійському тексті «Йоґачара-бгумі Шастра» описується демон, який визначає час смерті для всіх живих істот^[3]. Деякі буддійські тексти також описують Енма– короля підземного світу, та його підлеглих, Ґодзумедзу^[en] і Оні, як Сініґамі^[4].

Однак деякі автори стверджують, що, оскільки буддизм по суті є атеїстичною релігією, концепції Сініґамі в буддизмі не існує^[5]. У японських буддійських віруваннях, такі духи, як демони або мстиві духи, можуть забирати життя, але вони не відповідають виключно за те, щоб вести людей у світ смерті, як це зазвичай приписується Сініґамі^[5].

Картина Кобаяші Ейтаку під назвою «Пошук моря з небесним самоцвітом». Ідзанамі зліва.

У синто вважається, що богиня Ідзанамі принесла смерть людям у японській міфології і її іноді розглядають як Сініґамі^[6][7] Однак існують думки, що Ідзанамі та Енма відрізняються від Сініґамі, які зустрічаються в західній міфології^[4][5].

Бунраку

Ім'я «Сініґамі» не було загальновживаним у японській класиці, і згадок про нього мало^[8], але починаючи з періоду Едо, цей термін з'являється в роботах лялькового театру (бунраку) Тікамацу Мондзаемона та в класичних книгах, що розповідають про подвійні самогубства.

У п'єсі Тікамацу «Shinjū Ni-mai Ezōshi» (1706), чоловік і жінка, які піддаються спокусі подвійного самогубства, кажуть: «Це шлях, що веде Сініґамі…»^[9], а в «Shinjū Katabira Koi no Shōsetsu» (1709) жінка, яка намагалася вчинити самогубство разом з чоловіком, жаліється: «Яке швидкоплинне життя, коли веде Сініґамі»^[10]. Чи ці згадки вказують на те, що Сініґамі насправді спричинив подвійне самогубство, чи акт самогубства просто метафорично порівнюється з Сініґамі, не зрозуміло^[6]. Однак існує інтерпретація, що використання слова «Сініґамі» виражає швидкоплинність життя^[11].

Також, в іншій роботі Тікамацу, «Shinjū Ten no Amijima» (1720 рік), є фраза: «Той, кого несвідомо веде Сініґамі, йде…». Це вважається вираженням душевного стану персонажа, який стикається зі смертю ^[12][13], використовуючи гру слів між «камі» (папір) і «камі» (бог), оскільки персонаж працює в паперовій крамниці. Однак це можна інтерпретувати буквально як «невідомому Сініґамі», припускаючи, що сам автор Тікамацу не вірив у їх існування.^[6]

Класична література

Сініґамі в альбомі гравюр 'Ехон Хяку Моногатарі' авторства Сюсена Такехари^[ja] (1841 рік)

У класичній літературі періоду Едо, Сініґамі описуються як духи, які вселяються в людей. Збірка історій «Ехон Хяку Моногатарі^[ja]», виданій у 12-му році (Тенпо^[ja] (1841 рік), містить історію під назвою «Сініґамі». У цій історії розповідається, як злий дух померлого з поганими намірами впливає на негативні думки живих і направляє їх на небезпечні або зловісні дії. Через це на місцях, де було скоєно вбивство чи повішення, можуть повторюватися аналогічні події^[14]. Сініґамі вважається видом одержимості, яка змушує людей бажати смерті^[8][15].

До подібних концепцій належать і духи, згадані в есе «Хого но Ураґакі» кінця періоду Едо, зокрема «Іцукі^[ja]» — дух, який змушує людей вішатися; та інші одержимі духи в народних віруваннях, такі як «Ґакідзукі^[ja]» і «Шічінін Місакі^[ja]»^[4].

У есеїстики пізнього періоду Едо авторства Міоші Содзана, в есе «Соузан Чомон Кішю» (3 рік Каей^[ja], 1850 рік), є історія під назвою «Сініґамі но Цукутару то Іва Усо Томо Іва Нікатакі Кото», в якій розповідається, як Сініґамі вселився в жінку та змусив її спокусити чоловіка на подвійне самогубство^[1][16]. У кабукі-п'єсі «Моґура наґая умекаґа тобі^[ja]», поставленій Каватаке Мокуамі в період Мейдзі 19 рік (1886 рік), також розповідається історія про те, як Сініґамі проникає у свідомість людини, змушуючи її згадати свої злочини та забажати смерті^[17]. Проте ці Сініґамі більше нагадують привидів (духів, юрей^[ja][18]) або демонів^[6], ніж богів.

У класичному ракуґо, створеному Сан'ютей Енчо^[ja], є вистава з одноїменною назвою, однак це не є оригінально японська ідея; вважається, що вона є адаптацією італійської опери «Crispino e la Comare^[en]»^[19] або казки братів Грімм «Хрещений батько Смерть]]»^[20].

Народні вірування

Навіть у повоєнних народних віруваннях концепція «Сініґамі» зберігається.

У звичаях містечка Міяджі в префектурі Кумамото, кажуть, що після нічного чування необхідно з'їсти чашку рису або випити чашку чаю перед сном, інакше можна стати одержимим Сініґамі^[21].

У регіоні Хамамацу в префектурі Сідзуока, вважається, що відвідування місць, де загинула людина, таких як гори, море або залізничні колії, може призвести до одержимості Сініґамі. Кажуть, що в таких місцях залишається «вартовий смерті» (死番, Шінібан), який чекає на наступну смерть, і доки не з'явиться наступна жертва, дух не зможе заспокоїтися, постійно закликаючи живих до смерті^[1]. Крім того, в префектурі Окаяма існує повір'я, що відвідування могил під час періоду Хіган (тиждень навколо рівнодення) в перший або останній день призведе до одержимості Сініґамі^[1]. Вважається, що ці вірування пов'язані з ідеєю, що душі померлих без належного опікуна шукають нових жертв, щоб забрати їх із собою в загробний світ^[1].

У фольклорі префектури Кіото, кажуть, що якщо людина, одержима Сініґамі, потягнеться до води через Донба (вважається, що це вид каппа^[22]), інші помруть у подібний спосіб на третю, сьому і тринадцяту річницю першої смерті^[23].

Сініґамі в повоєнній популярній культурі

У повоєнний період, під впливом західних уявлень про Сініґамі, вони почали зображатися як персоніфіковані істоти^[4] і стали поширеною темою в фантастиці. У період Шова, Сініґамі, що з'являються в Мідзукі Шіґеру манзі «Ґеґеґе но Кітаро», стали відомими, і в телевізійній драмі 1979 року «Ніхон Мейсацу Кайдан Ґекідзьо» актор Накамура Ґанджіро зіграв Сініґамі^[15]. Після 1989 року, такі манґа, аніме та літературні твори, як «Death Note», «Bleach», «Шініґамі но Сейдо», часто використовують концепцію Сініґамі як центральну тему^[24]. Також Сініґамі з'являються в ігрових серіях, таких як «Shin Megami Tensei», «Final Fantasy» і «Dragon Quest»^[24].

На основі класичної літератури про Сініґамі створено такі твори, як «Зоку Косьецу Хяккі Моногатарі» Кьоґоку Натухіко, де одна з історій називається «Сініґамі Аруйва Шичінін Місакі» (включено в «Кікан Кай» номер 10). Ця історія заснована на «Ехон Хяку Моногатарі», і, як і в оригіналі, Сініґамі описується як істота, що запрошує людей з поганими думками до смерті, з посиланням на такі концепції, як Сіма, Іцукі та Шичінін Місакі^[25].