Тараніна Алла Вікторівна

Алла Вікторівна Тараніна — солдат окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов» Національної гвардії України, учасниця російсько-української війни, що загинула в ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.

Алла Тараніна Тараніна Алла Вікторівна
Солдат
Віталій та Алла Тараніни, бійці полку «Азов»
Загальна інформація
Народження	5 лютого 1989(1989-02-05) м. Красногорівка, Донецька область, Україна
Смерть	8 травня 2022(2022-05-08) (33 роки) м. Маріуполь, Донецька область, Україна (в результаті ворожого бомбардування заводу «Азовсталь» в м. Маріуполі)
Національність	українка
Псевдо	Руда
Військова служба
Роки служби	2014—2022
Приналежність	Україна
Вид ЗС	МВС України
Рід військ	Національна гвардія
Формування	Полк «Азов»
Війни / битви	Російсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Таранін.

Життєпис

Народилася в 1989 році у м. Красногорівці на Донеччині.

В цивільному житті працювала перукарем, займалася манікюром. В 2014 році виїхала з рідного міста і стала волонтеркою. В Окремому загоні спеціального призначення НГУ «Азов» - з 2014 року, майже від початку його створення. Спочатку працювала на кухні, в подальшому оформилася на військову службу. Проходила військову службу на посаді діловода разом з чоловіком, також військовослужбовцем «Азову». З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну перебувала на передовій — брала участь у боях за Маріуполь.

Загинула 8 травня 2022 року, в результаті скидання росіянами чергової авіабомби на завод «Азовсталь». Чотири поверхи бункера, в якому перебувала Алла, провалилися^[1][2][3].

Родина

Її чоловік — старший лейтенант Віталій Таранін загинув 15 квітня 2022 року під час обстрілу заводу «Азовсталь»^[4]. Після одруження в полку, в м. Маріуполі в них народився син (нар. 2019). Син Данило з 24 лютого 2022 року перебував з дідусем Олександром Тараніним (колишнім чоловіком ветеранки Азову Роллани Бондаренко). Він забрав його з Маріуполя до м. Полтави, де мешкав зі своєю родиною, а потім переїхав й осів на Івано-Франківщині в с. Саджавці Богородчанського району. Між колишньою дружиною Роландою Бондаренко, яка повернулася з Берліну, та дідусем (батьками чоловіка) розгорнулася боротьба за опікунство^[5][6][7].

Нагороди

• Орден «За мужність» III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Вшанування пам'яті

Див. також

• Таранін Віталій Олександрович