Тар (музичний інструмент)

Тар (від перс. تار‎ — «струна»^[1]) — народний струнний щипковий музичний інструмент^[2] з 8-подібним корпусом, 22 ладами, 4-6 струнами, 19-ступеневим звукорядом з інтервалами, меншими за 1/2 тони^[1]. Нині поширений в Вірменії, Афганістані, Іраці, Ірані, Туреччині, Таджикистані, Узбекистані та в деяких країнах Близького Сходу.

Тар

Типовий тар Типовий тар
Класифікація	Струнні музичні інструменти
Класифікація Горнбостеля-Закса	321.321-5
Діапазон
Подібні інструменти	гітара, уд, танбур, ребаб
Тар у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Тар.

Автором оновленого тару є азербайджанський музикант-конструктор Садихджан (Мірза Садиг Асад огли), який жив у Карабасі у XIX столітті та отримав прізвисько «Батько тара».^[3] Він реконструював і удосконалив багатовіковий щипковий тар: до слабкого звукового п'ятиструнного інструмента додано шість струн і кількість парде (ладів) досягли сімнадцяти. Для збільшення резонансу Садихджаном були додані хори (резонувальні струни) у верхньому регістрі та введено виконавський стиль «лал бармаг» (стиль «німого пальця»).

Сучасний (азербайджанський) тар має 11 струн — басові між парними мелодичними, розташованими з боків. Використовується для віртуозної сольної гри, а також в ансамблях (з кеменче і дойрою) і в оркестрах народних інструментів.

5 грудня 2012 року азербайджанське мистецтво гри на тарі було включено до Списку шедеврів усної та нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО^[4].

Різновиди

• іранський тар — типовий 4–6-струнний;
• азербайджанський тар — з 8-подібним корпусом^[5] 11-струнна модифікація іранського тара;
• вірменський тар — однотипний з азербайджанським^[5];
• турецький тар — з ладовим грифом^[5].

Галерея

• 
  Іранський тар
• 
  Вірменський тар серед інших музичних інструментів
• 
  Азербайджанський тар
• 
  Тар на поштовій марці Білорусі
• 
  Тар на поштовій марці Узбекистану
• 
  Тар на поштовій марці СРСР

Див. також

• Дутар
• Сетар