Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Терлецький Любомир Григорович
український скульптор-медальєр З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Терлецький Любомир-Богдан Григорович (16 травня 1922, Сков'ятин — 25 вересня 1993, Львів) — український скульптор-медальєр.
Remove ads
Біографія
Узагальнити
Перспектива
Народився в селі Сков'ятин Тернопільської області в сім'ї гімназійного вчителя.[2] Від 1932 року проживав у Львові.[3] Навчався у Львівській академічній гімназії, яку закінчив, уже як радянську школу, у червні 1940 року. У липні того ж року заарештований і в березні 1941 року засуджений до десяти років каторги у Печорі і подальшого проживання на спецпоселенні у Красноярському краї. Всього відбув 17 років. Повернувшись із заслання, у 1964 році закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва. Член Національної спілки художників.[4] Заробляв на життя, виконуючи замовлення Художнього фонду.[2] Працював медальєром. Займався також станковою і часом монументальною скульптурою. Провідними темами його робіт була княжа доба і козаччина. Паралельно зі скульптурою займався історичними дослідженнями, написав працю «Етногенез українського народу», видану у Львові 2007 року.[5] Майстерня Терлецького, збудована ним власноруч[6], розміщувалась у Львові на вулиці Карпатській.[5]
Помер 1993 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі, поле № 70. На могилі встановлено пам'ятник авторства Петра Кулика.[6] У лютому 1998 року в Національному музеї у Львові відбулась персональна виставка. Зберігаються роботи в цьому ж музеї.[4] Ще 12 медалей перебувають у колекції київського музею Івана Гончара, подаровані 2015 року львівським мистецтвознавцем Богданом Горинем.[7]
Remove ads
Роботи
- «Бескид і Чорногора. Легенда про кохання» (1967, дерево, 300×60×70).[8]
- «Пам'яти десантників», медаль (1970, того ж року експонувалась на виставці у Москві).[9]
- Портрет будівельника М. Кулика (1972, шамот, 45×38).[10]
- «12 квітня 1964», барельєф (1973, тонований гіпс, 90×50).[10]
- «Украина много постона», плакета, присвячена першій писемній згадці слова «Україна» (1973, тонований гіпс).[5]
- «Пам'яті А. Є. Ноздріна» (1974, тонований гіпс, 45×88).[11]
- Пам'ятник робітникам виробничого об'єднання «Свема», загиблим у Другій світовій війні в місті Шостка (1974, архітектор А. Коломієць).[12]
- Портрет Н. К. Крупської (1978, тонований гіпс, 74×35×74).[13]
- «Володимир Маяковський», барельєф (1979, бронза, 85×70).[10]
- «Скульптура України», плакета (1970-ті, тонований гіпс).[14]
- «Половці», плакета (1977, тонований гіпс).[14]
- «Пам'яти Василя Симоненка», медаль (1979, тонований гіпс).[14]
- «Церков Святая Богородиця», плакета, присвячена захисникам Києва 1240 року, використовує зокрема відомий мотив «очей» — вцілілого фрагменту фресок десятинної церкви (1979, тонований гіпс).[15]
- «Русь. Поляне», медаль (1979, тонований гіпс).[16]
- «Не сотні нас, а міліони», медаль, ілюструє аварське нашестя 610 року (1979, тонований гіпс).[17]
- «Тріумф Хмельницького», або «В'їзд Хмельницького до Києва 23 грудня 1648», медаль (1980, тонований гіпс).[18]
- «Перша книга на Русі» (1981, тонований гіпс, 90×33×30).[19]
- «Родина» (1981, тонований гіпс, 63×87×45).[19]
- «Не всі вернулися на свою базу», плакета, присвячена пам'яті загиблих льотчиків (1985, тонований гіпс, 15×17).[20]
- Пам'ятники землякам, загиблим у селах Подорожне Жидачівського району (1973), Сидорівка Жидачівського району (1973), Володимирці (1975)[21], Нове Місто Старосамбірського району (1982, архітектор Н. Прокопович).[22]
- «1500-ліття Києва», медаль.[3]
- «В ніч на Івана Купала», плакета.[23]
- «Страта Кибальчича».[24]
- «Необхідно плисти — жити необхідно», медаль.[14]
- «Пам'яті Василя Стефаника».[25]
- «Праслов'янська епоха», медаль.[3]
- «Прапор визволення над Києвом», плакета.[26]
- «Русь черленими щити поля перегородише…»[26]
- Серія з трьох плакет «Слово о полку Ігоревім».[27]
Remove ads
Примітки
Література
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads