Тертишніков Володимир Іванович

Володимир Іванович Тертишніков (або Тертишников; 22 серпня 1941 — 17 серпня 2022) — радянський і український вчений-правознавець, спеціаліст в галузі цивільного процесу. Кандидат юридичних наук (1972), професор (1992) та член-кореспондент Національної академії правових наук України (2002). З 1967 по 2015 рік працював у Харківському юридичному інституті, який пізніше був перейменований в Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, де обіймав посади завідувача кафедри теорії держави і права (1974—1978), декана господарсько-правового факультету (1983—2007) та професора кафедри цивільного процесу (1991—2015). У 2012 році йому було присвоєно звання заслуженого професора цього вишу. Заслужений юрист РРФСР (1990).

Тертишніков Володимир Іванович
Народився	22 серпня 1941(1941-08-22)  Криворіжжя[d], Міллеровський район, Ростовська область, РРФСР, СРСР
Помер	17 серпня 2022(2022-08-17) (80 років)
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	правник, викладач університету
Alma mater	Харківський юридичний інститут імені Дзержинського (1967)
Заклад	Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	кандидат юридичних наук (1972)
Науковий керівник	Васильченко Микола Михайлович
Аспіранти, докторанти	Рожнов Олег Вікторовичd Світлична Галина Олександрівнаd
Членство	Національна академія правових наук України
Нагороди

Життєпис

Володимир Тертишников народився 22 серпня 1941 року в селі Криворіжжя Міллеровського району Ростовської області РРФСР. Вищу освіту здобув у Харківському юридичному інституті, який закінчив у 1967 році. Закінчивши виш залишився працювати на кафедрі цивільного процесу, де став асистентом. З 1969 по 1972 рік навчався в аспірантурі на цій же кафедрі^[1][2]. У 1972 році в рідному виші під науковим керівництвом завідувача кафедри — доцента Миколи Васильченка захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за темою «Процесуальні засоби зміцнення радянської сім'ї у провадженнях про розірвання шлюбу» (рос. «Процессуальные средства укрепления советской семьи в производствах о расторжении брака»). Його офіційними опонентами при захисті цієї роботи стали професор Павло Заворотько і доцент Іван Середа^[3]. Ступінь кандидата юридичних наук була присвоєна йому в тому ж році^[4]. Через рік обійняв посаду доцента^[5].

У 1974 році деякий час працював заступником декана нещодавно створеного факультету № 1 (слідчо-прокурорського) професора Рафаїла Павловського^[5][6]. Однак того ж року Тертишников був призначений завідувачем кафедри теорії держави і права. Цю посаду обіймав до 1978 року, коли повернувся на кафедру цивільного процесу, де знову став доцентом. Тоді ж він став заступником декана факультету № 2 (господарсько-правового) Володимира Тихого^[7][5]. У 1983 році Володимир Іванович сам очолив цей факультет. При цьому продовжував працювати на кафедрі цивільного процесу, де в 1991 році був підвищений на посаді до професора. У 2002 році був обраний членом-кореспондентом Академії правових наук України (з 2010 року — Національної)^[2].

Під час своєї науково-педагогічної кар'єри Володимир Тертишніков став науковим керівником у трьох кандидатів юридичних наук^[4][5] — Г. А. Світличної (1997)^[8], О. В. Рожнова (2000)^[9] і О. В. Шутенко (2003)^[10]. У коло наукових інтересів професора Тертишникова входили наступні проблеми цивільного процесу: принципи, структура цивільного судочинства, форми перегляду судових рішень і захисту порушених цивільних прав, а також проблеми пов'язані з виконавчим провадженням. Він брав активну участь у законотворчій діяльності, був членом робочих груп, які розробляли проєкти законів України «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження» та «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів»^[4][5].

Продовжував працювати деканом факультету до 2007 року^[7], а професором кафедри цивільного процесу — до 2015 року. Колеги характеризували його як «оптиміста з чуйним серцем», який володів такими якостями як «доброзичливість, інтелігентність, порядність, щирість поглядів, щире ставлення до людей і відповідальність». Помер у ніч на 17 серпня 2022 року^[11][12].

Науковий доробок

Володимир Іванович став автором і співавтором більш ніж 130 опублікованих наукових праць. Основними з яких вважаються^[5]:

• Защита семейных правоотношений в гражданском судопроизводстве (1976);
• Принципы гражданского-процессуального права (1991);
• Защита гражданских прав в суде (1998);
• Формы защиты и осуществления субъективных прав (1999, соавтор);
• Проблемы науки гражданского процессуального права (2002, соавтор);
• Гражданский процесс: курс лекций (1993, 2001, 2003—2008, 2012);
• Основы гражданского судопроизводства: учебно-практическое пособие (2011);
• Гражданский процесс Украины: Научно практическое пособие (2012, 2013);
• Комментарий Гражданского-процессуального кодекса Украины (1997, 1999, 2001—2010);
• Комментарий к Закону Украины «Об исполнительном производстве» (2001, 2002, 2003, 2005).

Нагороди

Володимир Іванович був удостоєний наступних нагород і почесних звань:

• Орден «За заслуги» III ступеня (Указ Президента України від 9 грудня 2004 року № 1456/2004) — «за високий внесок у підготовку висококваліфікованих фахівців, багаторічну плідну наукову і педагогічну діяльність та з нагоди 200-річчя НЮАУ ім. Ярослава Мудрого»^[13];
• Заслужений юрист РРФСР (1990)^[5][4];
• Медаль «Ветеран праці» (1988)^[5][4];
• Почесна грамота Кабінету міністрів України (2003)^[5][4];
• Почесна грамота Президента республіки Тива (1994)^[5][4];
• Нагрудний знак МОН України «Відмінник освіти»^[5][4];
• Премія імені Ярослава Мудрого (2001)^[5][4];
• Заслужений професор Національного університету «Юридична академія імені Ярослава Мудрого» (2012)^[5].
• Орден Національного університету «Юридична академія імені Ярослава Мудрого» III ступеня (20 листопада 2012)^[14].