Тимощук Анатолій Олександрович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тимощук.

Анато́лій Олекса́ндрович Тимощу́к (нар. 30 березня 1979, Луцьк) — український футболіст, півзахисник. З 2017 року — асистент головного тренера російського ФК «Зеніт». У складі санкт-петербурзького «Зеніта» чемпіон Росії, володар Суперкубка Росії, володар Кубка та Суперкубка УЄФА. У складі мюнхенської «Баварії» дворазовий чемпіон Німеччини, дворазовий володар кубка Німеччини та дворазовий володар Суперкубка Німеччини, переможець Ліги чемпіонів УЄФА.

Анатолій Тимощук
Анатолій Тимощук
Особисті дані
Повне ім'я	Анатолій Олександрович Тимощук
Народження	30 березня 1979(1979-03-30)[1][2][3] (46 років)
	Луцьк, Українська РСР, СРСР
Зріст	181 см
Вага	70 кг
Прізвисько	Тимоха, Тімо, Т-44, Толік
Громадянство	Україна
Позиція	опорний півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1995–1997 «Волинь» 62 (8) 1997–2007 «Шахтар» 227 (32) 2007–2009 «Зеніт» 67 (10) 2009–2013 «Баварія» 86 (4) 2013–2015 «Зеніт» 33 (0) 2015–2016 «Кайрат» 21 (1)
Національна збірна
Роки Збірна І (г) Україна (U-21) 7 (1) 2000–2016  Україна 144 (4)
Тренерська діяльність**
Сезони	Команда	Місце
2017–	«Зеніт»	асистент
Звання, нагороди
Нагороди	Позбавлений державних нагород України[4]
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Неодноразово критикувався в Україні за те, що продовжував працювати в Росії після початку російської війни проти України та повномасштабного вторгнення у 2022 році. З 7 січня 2023 року перебуває під санкціями РНБО за антиукраїнську діяльність і позбавлений усіх нагород^[4].

Клубна кар'єра

«Волинь»

Вихованець дитячо-юнацької школи «Волині» (перший тренер — Володимир Байсарович) і Київського спортивного ліцею-інтернату.

У «Волині» починав грати на позиції нападника. Перший сезон у його кар'єрі 1995/1996. Зіграв 10 матчів у чемпіонаті, забивши 1 м'яч і одну кубкову гру. В наступному сезоні Анатолій був вже основним гравцем клубу. Зіграв 40 матчів. Зміг забити 6 м'ячів. Але у складі луцького клубу провів лише частину наступного сезону, перейшовши до донецького «Шахтаря».

«Шахтар» (Донецьк)

Дебютував за клуб 1 квітня 1999 року в матчі проти «Югосталі». Відзначився двома голами.

В середині поля заграв вже в «Шахтарі», куди перейшов у 1997 році. У дебютному сезоні зіграв лише 9 матчів. Але забив 3 м'ячі. Поступово почав залучатися до основного складу. А з сезону 1998/1999 грав у Єврокубках.

У донецькому клубі став капітаном команди і справжнім улюбленцем футбольних фанів. Коли визначали символічну збірну «Шахтаря» за всі 70 років (1936—2006) існування команди, то саме Анатолія Тимощука вибрали почесним капітаном. У 2006 році ним зацікавились закордонні клуби, такі як: Ювентус, Феєнорд, Селтік і Рома. Але він перейшов у Зеніт.

«Зеніт»

Взимку на початку 2007 року санкт-петербурзький «Зеніт» (у якого з'явився надійний спонсор — «Газпром») придбав українського півзахисника за суму близьку до 20 млн. доларів. Цей трансфер став рекордним для колишніх країн СРСР.

У чемпіонаті Росії 2007 «Зеніт» посів перше місце, а українця визнали найкращим гравцем російської Прем'єр-Ліги за підсумками сезону. Швидко став капітаном клубу і в сезоні 2007/2008 став переможцем Кубка УЄФА, а згодом і Суперкубка УЄФА. Влітку 2009 року перейшов до мюнхенської «Баварії».

«Баварія» (Мюнхен)

Дебютував у складі мюнхенського клубу в товариському матчі проти Редд Буллу. Матч закінчився 0:0. Далі він отримував місце на полі. Але на початку другого сезону до 8-го туру чемпіонату Німеччини сидів на лаві запасних. Через пошкодження гравців основного складу повернув собі місце на полі.

Згодом оформив дубль у матчі проти Айнтрахту. Вийшовши на заміну в першому матчі чвертьфіналу Ліги чемпіонів, у якому «Баварія» в гостях обіграла «Марсель» (2:0), хавбек національної збірної України Анатолій Тимощук зіграв свій 100-й матч у складі мюнхенського гранда^[5]. В сезоні 2011/2012 став фіналістом Ліги Чемпіонів. «Баварія» програла у фіналі лондонському «Челсі». Але в наступному сезоні став переможцем турніру. Через прихід сильніших гравців втратив місце в основному складі.

Повернення в «Зеніт»

Після перемоги в Лізі чемпіонів з «Баварією» у 2013 році Тимощук повернувся в «Зеніт», попри отримані пропозиції від різних клубів по всьому континенту.

«Кайрат»

На початку липня 2015 уклав контракт із алматинським «Кайратом» (Казахстан) — учасником Ліги Європи.^[6]

У складі «Кайрата» завоював Кубок Казахстану. У протистоянні зі столичною «Астаною» його клуб здобув перемогу 2:1 (Анатолій у свої 36 років провів на полі всі 90 хвилин).

Збірна

Дебютував у національній збірній: 26 квітня 2000 року в матчі Болгарія—Україна (0:1).

З моменту свого дебюту 2000 року Тимощук став одним із ключових гравців національної збірної України. Він отримав визнання за свою гру під час чемпіонату світу з футболу в 2006 році, в якому Україна досягла чвертьфіналу, отримавши звання «гравець матчу» після гри з Тунісом.

Був капітаном команди після того, як Андрій Шевченко завершив кар'єру в 2012 році. 11 жовтня 2010 в товариському матчі зі збірною Бразилії Тимощук став другим гравцем, що досяг позначки в 100 матчів за національну команду.

20 грудня 2011 Тимощука було визнано найкращим футболістом в історії України.

Матч проти збірної Латвії 31 березня 2015 року став 139-м у кар'єрі Тимощука. 13 серпня 2016 року Тимощук оголосив про завершення кар'єри у національній збірній України.

Розслідування

У травні 2025 року Тимощук отримав підозру у пособництві державі-агресору (ч. 1 ст. 111-2 КК України)^[7].

Тренерська діяльність

16 березня 2017 року став асистентом головного тренера «Зеніту» (Санкт-Петербург, Росія) Мірчі Луческу, підписавши контракт на 2 роки^[8]. Станом на березень 2022, продовжує працювати на цій посаді^[9].

Нагороди

7 січня 2023 року рішенням РНБО «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» на 10 років позбавлений державних нагород України, інших форм відзначення.^[4]

• Орден «За мужність» III ст. (19 серпня 2006) — за досягнення високих спортивних результатів на чемпіонаті світу з футболу 2006 року (Німеччина), виявлені мужність, самовідданість і волю до перемоги, утвердження міжнародного авторитету України^[10] (позбавлений в листопаді 2024^[11])
• Відзнака «Іменна вогнепальна зброя» (21 листопада 2015) — за досягнення високих спортивних результатів, вагомий внесок у розвиток вітчизняного футболу, піднесення міжнародного авторитету Української держави^[12] (позбавлений в листопаді 2024^[13])
• Заслужений працівник фізичної культури і спорту України (3 червня 2008) — за досягнення визначних спортивних результатів, утвердження міжнародного авторитету українського футболу^[14] (позбавлений в листопаді 2024)

Санкції

З 6 січня 2023 року Анатолій Тимощук офіційно доданий до санкційного списку України.^[15][16]

Особисте життя

Був одружений з Надією Навроцькою (з 2009 до 2016), з якою має двох доньок-близнят Ноа і Міа (нар. 2010)^[17]. Також є хрещеним батьком старшої доньки Андрія Вороніна — Марії.^[18] Тимощук у Санкт-Петербурзі одружився вдруге з Анастасією Климовою, PR-художницею, у шлюбі з якою народилося дві доньки.

У Луцьку заснував щорічний дитячий футбольний турнір (у 2007 р. за «Кубок Анатолія Тимощука» змагалися не лише волинські та київські юнаки, а й польські футболісти^[19]).

Інше

19 лютого 2017 року, боронячи Авдіївку від російських окупантів, від кулі снайпера загинув зведений брат дружини Тимощука лучанин Максим Гринчишин.^[20]

9 травня 2017 року екскапітан збірної України Анатолій Тимощук разом із петербурзькою командою «Зеніт» клав квіти з георгіївською стрічкою до меморіалу «Родина-мать» у Санкт-Петербурзі.^[21][22]

Станом на початок повномасштабного російського вторгнення в Україну 2022 року Тимощук працював помічником тренера російського «Зеніта». На відміну від інших українських гравців і тренерів (зокрема, Ярослава Ракицького чи Андрія Вороніна), він не звільнився з посади й не залишив Росію. Єдиною заявою Анатолія станом на 6 березня стало повідомлення про неможливість платити аліменти колишній дружині (яка проживає з дітьми в Німеччині) через санкції проти Росії^[9]. 11 березня 2022 року УАФ позбавила Тимощука тренерської ліцензії рівня Pro, усіх державних нагород, національних футбольних титулів (чемпіона України, володаря Кубку та Суперкубку) та виключила гравця з офіційного реєстру гравців збірних команд^[23][24].

30 березня 2022 року депутати Луцької міської ради позбавили Тимощука звання «Почесний громадянин міста Луцька».^[25]

Статистика виступів

Клубна

Станом на 20 лютого 2016 року

Клуб	Сезон	Чемпіонат		Кубок		Єврокубки		Суперкубок		Всього
		Ігри	Голи	Ігри	Голи	Ігри	Голи	Ігри	Голи	Ігри	Голи
Волинь	1995/96	10	1	1	0	–	–	–	–	11	1
	1996/97	38	6	2	0	–	–	–	–	40	6
	1997/98	14	1	2	0	–	–	–	–	16	1
Всього		62	8	5	0	–	–	–	–	67	8
Шахтар	1997/98	9	3	–	–	–	–	–	–	9	3
	1998/99	18	2	3	0	2	0	–	–	23	2
	1999/00	23	0	3	0	2	0	–	–	28	0
	2000/01	25	4	5	1	11	0	–	–	41	5
	2001/02	26	3	7	1	6	1	–	–	39	5
	2002/03	30	4	6	1	4	0	–	–	40	5
	2003/04	29	6	6	1	6	0	–	–	41	7
	2004/05	25	4	5	0	10	0	1	0	41	4
	2005/06	27	5	2	1	8	0	1	0	38	6
	2006/07	15	1	2	1	8	0	1	0	26	2
Всього		227	32	39	6	57	1	3	0	326	39
Зеніт	2007	29	4	5	5	8	1	–	–	42	10
	2008	27	6	–	–	16	0	1	0	44	6
	2009	11	0	–	–	3	2	–	–	14	2
Всього		67	10	5	5	27	3	1	0	100	18
Баварія	2009/10	21	0	4	0	7	1	–	–	32	1
	2010/11	26	3	4	0	6	1	1	0	37	4
	2011/12	23	0	4	0	12	0	–	–	39	0
	2012/13	16	1	3	0	4	0	1	0	24	1
Всього		86	4	15	0	29	2	2	0	132	6
Зеніт	2013/14	22	0	1	0	5	0	1	0	29	0
	2014/15	11	0	1	0	9	0	0	0	21	0
Всього		33	0	2	0	14	0	1	0	50	0
Кайрат	2015	10	0	1	0	6	0	0	0	16	0
	2016	2	0	0	0	0	0	1	0	3	0
Всього		12	0	1	0	6	0	1	0	20	0
Всього за кар'єру		487	54	67	11	133	6	8	0	695	71

Матчі за національну збірну

Титули

«Шахтар»

• Чемпіонат України з футболу
  • Переможець (3): 2001/02, 2004/05, 2005/06
  • Срібний призер (6): 1997/98, 1998/99, 1999/2000, 2000/01, 2002/03, 2003/04
• Кубок України з футболу:
  • Переможець (3): 2000/01, 2001/02, 2003/04
  • Срібний призер (2): 2002–2003, 2004/05,
• Суперкубок України з футболу:
  • Переможець (1): 2007
  • Срібний призер (2): 2004, 2006
• Найкращий український футболіст року (за версією видання «Український футбол»): 2002, 2006, 2007
• Футболіст року в чемпіонаті України (за версією видання «Команда»): 2002

«Зеніт»

• Чемпіонат Росії з футболу:
  • Переможець (2): 2007, 2014/15
  • Срібний призер (1): 2013/14
  • Бронзовий призер (1): 2009
  • Найкращий гравець чемпіонату Росії: 2007
• Суперкубок Росії
  • Переможець (1): 2008
  • Срібний призер (1): 2013
• Кубок УЄФА:
  • Володар (1): 2007/08
• Суперкубок УЄФА:
  • Володар (1): 2008

«Баварія»

• Ліга чемпіонів УЄФА
  • Володар (1): 2012/13
  • Фіналіст (2): 2009/10, 2011/12
• Чемпіонат Німеччини з футболу:
  • Переможець (2): 2009/10, 2012/13
  • Срібний призер (2):2010/11, 2011/12
• Кубок Німеччини з футболу:
  • Переможець (2): 2009/10, 2012/13
  • Срібний призер (2): 2011/12
• Суперкубок Німеччини з футболу
  • Переможець (2): 2010, 2012

«Кайрат»

• Переможець Кубку Казахстану з футболу (1): 2015
• Переможець Суперкубку Казахстану з футболу (1): 2016

Збірна України

• Чвертьфіналіст чемпіонату світу 2006
• Учасник чемпіонату Європи 2012
• Учасник чемпіонату Європи 2016